Вже традиційними стали для кропивницьких ветеранів АТО та їхніх родин вилазки в гори з кризовим психологом Андрієм Фоменком. За його словами, це вже четверта мандрівка за рік і цього разу подорожували Карпатськими хребтами-Мармаросами. Як саме впливають такі пси-тури на родини ветеранів, з’ясовувала кореспондентка сайту Златопіль.
Кор: Розкажи трохи про цю подорож. Якою була мета чи легенда?
Андрій Фоменко: Під час цієї поїздки, ще на етапі підготовки, виявилося, що в кожного є власна мета. Минула подорож лишила по собі багато питань (мандрували Чорногірським хребтом), адже були складні погодні умови і залишилося бажання змінити своє ставлення до непрогнозованих природніх чинників.
Це зовсім новий маршрут по Мармаросах, який ми мали відкрити та закріпити. 40 кілометрів потрібно було вдало поділити на три дні. Це була дуже важлива для проєкту розвідка. У кожного була власна мета і не потрібна була легенда.
Кор: Як тобі вдалося поєднати ці загальні цілі?
А.Ф: Для групи головне-це виживання в суворому природньому середовищі – це і є головна мета, яка буде об’єднувати на кожному етапі. Щось із цього одержалося краще, щось гірше. Польова психологія суттєво відрізняється від домашної.
Кор: У вашому ланцюзі подорожей можна відмітити динаміку як окремих людей, так і цілих родин. Хотілося б детальніше зупинитися саме на цьому.
А.Ф: В нашому випадку ми маємо досвід уже з чотирма парами. Мій принцип-екологія в корекції родинних процесів. Бо якщо родина вже до нас прийшла, значить в неї вже є бажання робити щось спільне і в пріоритеті не нашкодити. І якщо родинна система має виклики-то наше завдання або долучитися до їхньої корекції, або взагалі не чіпати і дати можливість родині самостійно попрацювати з природними чинниками, навантаженнями, тощо. Якщо ж комусь з родини хочеться поспілкуватися, тоді психолог долучається до консультації. Також родина вибудовує систему ставлень в цій мікрогрупі з цілою групою. Задача – відчути, як би вони поводилися в суспільстві, якщо б їм можна було все обнулити і дати можливість попрацювати в складних умовах з тими, хто їх оточує.
Кор: До того ж є можливість відкрити щось нове один в одному.
А.Ф: Перш за все це події, коли мова йде про те, що людям щодня потрібно переживати щось разом з ранку до вечора. Навіть серед цивільних людей дуже рідко хто живе день, насичений подіями спільно, спостерігаючи за реакціями один одного, ставленням до оточення. Хтось реагує гостро на події, хтось може залучитися і заспокоїти.
Кор: В таких умовах люди психологічно голі. Такі моменти неприємні, адже доводиться знімати маски.
А.Ф: Це біда нашого суспільства. Часто навіть у сімейному колі ми приховуємо один від одного деякі серйозні речі, а потрапляючи в кризові умови дійсно оголюємося. Краще дати людям можливість попрацювати з цим, щоб вони зрозуміли, як можна підтримувати один одного в умовах, де швидко все змінюється і потрібно миттєво реагувати на події. Але при цьому є група, яка може стати як прихистком, так і викликом для родини. І те і друге буде актуалізувати їх систему відносин. Ми не можемо гарантувати, що процес пройде гладко, але група зробить для цього все, завдяки тому, що в ній працює психолог.
Кор: Тобто такі подорожі можуть бути як корекцією так і діагностикою.
А.Ф: Діагностика для будь-якої групи починається з початком труднощів. За останній рік ми здійснили чотири проєкти для того, аби дати навички соціально-психологічної адаптації для ветеранів АТО та членів їхніх родин.
Кор: Чи можна якось класифікувати родини, які опинялися у пси-турах?
А.Ф: Кожна родина по-своєму привносить себе в колектив.
Є родини, які приймають групові правила і узгоджують їх між собою. Такі пари ніколи суттєво не впливають на зміни групового процесу, а просто інтегруються. Вони працюють в гармонії і мають більше часу, щоб відкрити один одного під впливом групового процесу.
Другий тип – пари, орієнтовані в один бік. В таких родинах є елемент змагання між собою, де кожен може оцінити прагнення іншого і можливість реалізації цих прагнень. Особливо це відкриття для хлопців: вони можуть бачити, що відчуває жінка, яка несе важкий наплічник, живе і спить в складних умовах. Іноді вони в захваті один від одного, жінка бачить, що її чоловік може її підтримати, захистити. І тоді здорова конкуренція набуває якогось значення, бо може об’єднувати. Коли такі люди натикаються на конфліктні ситуації, то краще помічають один одного.
Третій тип – коли люди орієнтовані на зміни зовнішнього. Коли родина намагається демонструвати оціночне ставлення до групи і об’єднується в конкуренцію до неї. І навіть така невеличка родина може впливати на групу.
Всі ці типи були представлені в наших проєктах. Останній найскладніший, тому що треба дати їм можливість попрацювати і не порушити те, що тримає їх разом.
Кор: А буває таке, що після поїздок родини просять про консультації?
А.Ф: не було запитів на родинні, але були на консультації від окремих членів цих родин. Щось було недопрацьовано в процесі пси-туристичного виходу і потім людина бажала повернутися і допрацювати.
Кор: Чи були у вашій останній подорожі якісь цікаві історії?
А.Ф: Я можу точно сказати, що три типи родин я сформулював саме під час цієї подорожі. Я зрозумів, що група не завжди регулює взаємодію членів родини, вони можуть бути повністю автономними в колективі і привносити власні правила.
Кор: Тобто можна радити брати в гори свого партнера для зміцнення стосунків?
А.Ф: Я точно раджу. Є можливість зближуватися, адже ми даємо новий інструментарій та нові умови для цього. Родина отримує нові сенси, можливості, цінності. Для нас важливо, щоб групові пріоритети не ставилися попереду сімейних. Якщо їм потрібна автономність, то я потурбуюся про її забезпечення, адже родина більш стійка складова, ніж тренінгова група.
Кор: Хто підтримує вас матеріально у такому недешевому методі психологічної терапії?
А.Ф: У нас два постійні партнери: голова обласної ради Олександр Чорноіваненко та депутат міської ради Дмитро Тєрзов. Цього разу підтримував Дмитро Тєрзов. Ми свідомі того, що є досить серйозним проєктом, адже чотири заходи в рік-серйозний виклик для можливостей партнера. Хлопці і дівчата здатні оцінити. Для нас важливо, що кожного разу ми можемо звернутися до одних і тих же людей і як керівника мене підтримує те, що партнери довіряють мені і проєкту.
Ми звернулися до учасників проєкту, які відчули на собі гірську терапію з питанням, чи вплинула на їхні родинні стосунки така екстремальна подорож.
“Так вплинула. Дуже приємно і важливо було відчути підтримку рідної людини, коли чоловік піклується і в екстремальних умовах ти можеш на нього покластися… І ще в поході своя дружня атмосфера і це дозволяє розслабитися. Також пси-тури приносять в твою родину друзів, яких не соромно просити про допомогу. І це дуже важливо для родин, де є ветерани. Іноді дуже багато можна дізнатися увечері, сидячи біля вогнища. Про те, що хлопці переживали, тоді починаєш краще розуміти відчуття свого чоловіка”, – розповідає Олена Кочнева.
“Вплинула, я переосмислив своє життя та поки що бажання з реальністю не завжди співпадають, але пси-тур це завжди нове натхнення до цілей, та перезавантаження самого себе”, – каже Сергій Іванов.
“На відносини в житті не вплинула подорож ніяк. А ось у самій мандрівці було дуже приємно бачити і розуміти наскільки чоловік переживав за мене. Він постійно питав “Ти як?” “Тобі не важко?” Я завжди знала, що на нього можна покластися, але там переконалася в цьому на 100%. В кінці подорожі Сергій неодноразово повторював як він пишається мною. Але він не знає і досі, як я ним тоді пишалась, тому що все навантаження він взяв на себе. І за це йому велике дякую!”, – ділиться Олександра Іванова.
Хочеться лише порадити всім родинам, спробувати пройти такі випробування, адже це так чудово відчути надійне плече свого партнера і наново повірити в нього!
Спілкувалася Альона ШЕНДЕРОВСЬКА
