Медіасередовище на Кіровоградщині завжди жило в доволі спокійному, розміреному ритмі. Звісно, бували і тут драми, наповнені подіями тижні та епічні моменти. Та все ж географічна рівновіддаленість від кордонів та основних фінансових і культурних потоків рокам заганяла журналістику області в стан скоріше пасивного спостереження, аніж активної участі.
Як би там не було, знаходились ентузіасти, що працювали не лише над формальним виконанням поточної роботи, а розвивали власні медіа, шукачи нові можливості для реалізації своїх ідей. Усі ці починання, як власне й розміреність повсякденного медійного життя, перекреслило повномасштабне вторгнення Росії.
Війна, яка за короткий проміжок часу дала поштовх до переосмислення власних можливостей та пріоритетів. Яка поставила медійників перед вибором – зникнути чи стати джерелом достовірної інформації для мільйонів Українців. Медійна спільнота Кіровоградщина цей вибір зробила, поступово адаптувавшись до нових умова і викликів.
Доступ до інформації
Як і в більшості регіонів на початку великої Війни журналісти Кіровоградщини стикнулись із тотальною інформаційною закритістю місцевої та обласної влади. Вся інформація, яку прессекретарі ретранслювали медійникам, аби ті розносили її далі в мали, була відфільтрована та перевірена.
І якщо в перші місяці це було вимушеним рішенням до якого ставились з розумінням, то в подальшому подібна політика тримання на відстані зіткнулась зі спротивом медійної спільноти. До відкритої конфронтації діло не доходило, однак ставало зрозуміло – без налагодження адекватної комунікації ситуації не виправити.
У травні 2022-го знімальну групу “Суспільне.Кропивницький” не допустили до засідання чергової сесії Кропивницької міської ради. Ще через два місяці видання “Гречка” було змушене видалити із сайту матеріал про роботу місцевих вищих навчальних закладів в умовах війни через “наполегливе прохання” обласного управління Нацполіції. У цей же час накопичувалось незадоволенням неспішною комунікацією обласної влади, яка не поспішала інформувати журналістів про наслідки ракетних обстрілів по території області.
Усе це спонукало регіонального представника ІМІ у Кіровоградській області ініціювати зустріч редакторів ЗМІ з керівництвом області, представниками силових структур та ЗСУ. Як наслідок – було напрацьовано алгоритм дій, що допоміг дещо покращити ситуацію з доступом журналістів до необхідної інформації. Почастішали брифінги як голови Кіровоградської ОВА Андрія Райковича так і керівників управлінь і відділів адміністрації та окремих силових відомств.
На жаль повноцінно проблему це не вирішило і до сьогодні медійники скаржаться на ускладнений доступ до спікерів, а також закритість сесійних засідань Кропивницької міської ради. Щоправда вже цьогоріч це питання також вдалось частково вирішити. У спілкуванні з секретарем міськради Сергієм Колюкою було домовлено, що журналісти матимуть доступ до усіх ключових спікерів після закінчення сесійного засідання. Окрім того редакції отримають для ознайомлення порядок дений, а фотокори та оператори зможуть бути присутніми на початку кожного засідання, аби “набрати матеріал”.
Виживуть лише витривалі
Звісно, не лише проблеми з доступом місцевої інформації вплинули на роботу медіа. Контентна складова навіть топових кропивницьких ЗМІ суттєво скоротилась. Сайти, які ще кілька років тому видавали по новині що 15 хвилин, наразі скоротили темп. Причин тому кілька. Тут тобі і скорочення фінансування та як наслідок зменшення штатної чисельності, і закриття доступу до чималої кількості реєстрів та баз даних, і фактично повна зупинка активного соціального життя громади, що впливає звісно й на кількість дійсно цікавих інфоприводів.
Фактично зникло з поля зору з десяток місцевих інформаційних сайтів, які існували за рахунок місцевих політично-бізнесових еліт. Не набагато краща ситуація з виданнями, що працювали за рахунок залучення коштів від реклами, висвітлення діяльності органів місцевої влади та меценатів. Закритись не закрились, однак активність знизилась фактично до нуля.
Створений на франшизі сайт “0522.ua” наразі публікує хіба блоги та інколи всеукраїнські новини. “Світловодськ” видає по одній, інколи дві новини на день, а “Новини.Кіровоградщини” можуть похвалитись показником в 3-5 щоденних текстів. Не набагато краща ситуація й у видання “ПульS”, хоча якість контенту тут на порядок вища.
“Навчились працювати в нових умовах”
Чи не найважче вижити у нових умовах було друкованим виданням, яким для повноцінного функціонування потрібна не лише техніка та люди, а ще й певний капітал на друк підготовленого та вичитаного редактором номера. Як адаптувались та чим довелось пожертувавти на час війни спитали у редакторів популярних в області газет.
Інна Тільнова, редакторка “Нової газети”, розповідає, попри труднощі, не припиняли роботи: “Я б сказала, нам пощастило – ми видали останній “довоєнний” номер 24 лютого (тобто у Кропивницькому він був 23-го лютого) і ми з колегами мали тиждень, щоб прийняти рішення, в якому форматі будемо виходити. Пощастило і з друкарнею, яка в Черкасах – там так само десь через тиждень після повномасштабного вторгнення колектив був готовий працювати, навіть доставляти газету з Черкас до Кропивницького.
Це зараз нам здається, що це неважко, але тоді ми ще не адаптувалися до тривоги і до воєнної дійсності і було важко емоційно налаштуватися на графік виходу газети. Отже, ми пропустили лише один номер – третього березня, а потім повернулися. Але у зміненому форматі – у ч/б та на 8 сторінках (були частково кольорові та виходили на 12 стор). Відразу полізла вгору ціна за друк і росла майже щотижня на кілька копійок. Дехто з редакції взяв відпустку і поїхав на Захід України, але потім повернувся.
Попри все передплатна кампанія на 2023 рік показала, що незважаючи на зменшення сторінок і зміну формату загалом (у нас з’явився інший контент, замість розважального – рубрика про загиблих воїнів, про волонтерів і т.д.), “наші” люди, наша цільова аудиторія, повернулася до читання газет. Тираж вирівнявся, ціни на друк ні, тому зараз наша основна потреба – це знайти кошти на друк до кінця року. Частково цю потребу покривають гроші за передплату, частково – реклама.
Завдяки підтримці “Медіабази” ми отримали генератори та павербанки, тому технічно всі потреби закриті (ну, бракує кількох ноутбуків, раптом що, але зараз немає відключень електроенергії, тож можна працювати на ПК)”.
Редакцію найстарішої газети області “Кіровоградська правда” війна змусила працювати в режимі 24/7, адже на відміну від колег з інших видань “КП” має потужний телеграм-канал зі сталою аудиторією, яка вимагає чи не щохвилинного оновлення інформації.
“Якщо раніше у нас були вихідні та після закінчення робочого дня – зазвичай свій час, то зараз ми готові включитися в роботу в будь-який час доби”, – ділиться досвідом редакторка Олена Сідорова. “Із 24 лютого ми ставимо у свій телеграм-канал інформацію про початок і відбій повітряної тривоги і ще жодної не пропустили. За час війни у нас не змінився штат. Але, якщо раніше головна умова – робота в офісі, то за війну ми навчилися працювати з будь-якого місця – з дому, коридору, ванни, машини чи підвалу.
Якщо раніше із всеукраїнських новин ми майже нічого не публікували, то зараз велика частина саме всеукраїнські. У перші дні війни всі хотіли знати, що відбувається у країні, але не всі знали, де читати новини, тому ми відчували відповідальність за інформування наших підписників і повідомляли головне.
Чи адаптувались – не знаю, але звикли так працювати – то точно.
Зараз є потреба у дописувачах для друкованої версії газети. Таким чином ми б розвантажили тих, хто працює над соцмережами”.
В районах газетярам працювати було ще важче. Тут і здорожчання витратних матеріалів і ускладнена логістика, і дефіцит кадрів. Тим не менш, окремі видання не просто вижили, а й знайшли ресурси і можливості до розвитку. Одним з таких прикладів є газета «Сільське життя», яка в своїй роботі охоплює аудиторію трьох громад: Знам’янської міської територіальної громади, Дмитрівської та Суботцівської сільських територіальних громад. Попри те, що наразі редакція налічує всього двох працівників, редакторка Катерина Матко переконує – припинити випуск газети просто не могли, адже відчувають відповідальність перед своїми читачами.
“Вимушено змінилася робота в редакції, навантаження збільшилось, а заробітна плата скоротилася до мінімальної. Поки вплинути на це не можемо, в штат людей теж взяти не можемо, через брак коштів. Тим не менш хочемо працювати, розвиватися, і залишатися в професії. Тому, шукали шляхи як працювати далі, бути максимально корисними
У підсумку редакція не лише продовжила свою роботу, а й розширила свою медіадіяльність: створили сайт Знам’янка.City, який на медіаринку працює з 2 березня 2023 року. Інтернет-ресурс є результатом співпраці команди працівників газети «Сільське життя» та Агенції медійного росту «Або».
Крім того зрозуміли, що варто звертатись за підтримкою до всеукраїнських та міжнародних організацій, які активно допомагають медійникам з самого початку війни. Так з вересня по грудень 2022 року редакція отримала фінансову підтримку від Громадської Організації “Лабораторія журналістики суспільного інтересу” в рамках проєкту “Голоси України”, що реалізується за кошти «ECPMF».
В період відключення електроенергії, у зв’язку з масованими обстрілами російських військ по енергосистемі України, редакція отримала технічну допомогу від Медіабаза Інститут Масової Інформації (ІМІ) та Reporters Without Borders (RSF USA).
В “Медіабазі” у Кропивницькому отримали генератор та сонячну міні-станцію. Це дало можливість працювати і вчасно видавати газету.
Крім того отримали екстрену фінансову допомогу у межах спільного проєкту ЮНЕСКО, НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів.
Звісно викликів ще багато. Потребуємо оновлення техніки – ноутбуків, смартфонів, є проблеми зі стабільним фінансуванням. Та все ж в умовах війни адаптувалися. Продовжуємо працювати на інформаційному фронті та забезпечувати читачів якісною інформацією”.
Непросто було й онлайн медіа, зокрема тим, які не мали досвіду співпраці з грантовими організаціями. Альона Шендеровська, редактора онлайн-видання “Златопіль” констатує – працювати стало тяжче. Та все ж закривати чи ставити на паузу сайт не планують.
“Звісно велика війна вплинула на діяльність редакції. По-перше це звісно тематика новин та статей: з’явилися історії про військових, переселенців, репортажі з прифронтових територій. Міських заходів поменшало, тож наповнювати сайт допомагають відрядження по області та на звільнені від ворога території, як то Херсонщина та Миколаївщина. З сумного – зменшився штат і доводиться працювати без відпочинку. Також, на жаль, з початком повномасштабного вторгнення редакція залишилася без офісу, але наразі журналісти навчилися працювати в таких умовах”, – резюмує медійниця.
Підтримує колегу і редакторка “Гречки” Анастасія Дзюбак. Попри те що видання є одним з найсталіших онлайн-ЗМІ регіону, вирішувати поточні проблеми довелось і їм.
“Робота стала більш напруженою. Спершу працювали ледь не 24 на 7. Згодом, зрозуміли, що в такому темпі не зможемо і знизили темп. Коли ситуація трохи стабілізувалась, прийшлось перелаштовувати роботу, адже низка публічної інформації, яка була раніше доступна стала закритою.
Тому у своїй роботі ми почали частіше працювати із Prozorro, єдиним реєстром судових рішень, як інструментами для пошуку інфоприводів для новин.
Окрім того, з початком війни редакція опинилась би у фінансовій кризі, аби не допомога медіаспільноти. Завдяки якісній роботі у попередні роки нам протягнули руку допомоги, а згодом ми почали активніше працювати з гарнтовим можливостями.
Це дало змогу водночас і залишитись на плаву, і навчатись новому, і втілити зовсім нові проєкти. Так за пьтимсідтримки донорів у нас вийшло три сезони подкастів на різні теми. Один -6546 присвячений тому, як люди переживають війну, інший – медичної тематики, а третій – присвячений питанню перейменуванню вулиць і важливості проукраїнських наративів у просторі.
Нарзі наша мета підтримати сталість роботи, збільшити доходи, аби забезпечити наших ефективних журналісток не просто якимись зарплатами, а дійсно гідною оплатою. Розуміємо, шо треба розвиватись, попри велику втому”, – розповідає Анастасія Дзюбак, додаючи: “З одного боку, у нас уже розпланована низка цікавих проєктів, які посилять наш контент і можливості взаємодії з аудиторією. З іншого – редакція має потребу у відпочинку, але не має на це змоги. Це цілком логічно – війна триває, колектив маленький, а навантаження велике. Рішенням могло б бути розширення штату, а з іншого боку розуміємо, що навчання і онбординг для нових людей потребує сил”.
А от для кропивницького видання CBN (Центральноукраїнське бюро новин), чи не найбільшим викликом став дефіцит кадрів. “Війна суттєво скоротила наш колектив. Деякі співробітники на початку повномасштабного вторгнення виїхали за кордон, шеф-редактор сайту CBN добровольцем став до лав Збройних Сил”, – коментує ситуацію редакторка Милослава Липа.
“Тим не менш, 25 лютого 2022-го ми уже видали в ефір перший випуск нашого марафону «Непереможний “Вітер”». І потім щоденно видавали програму в ефір аж до середини літа. Сайт продовжував працювати та наповнювався контентом завдяки злагодженій роботі команди. Не зупинии нас навіть блекаути, хоча звісно ускладнили робочий процес. Часто ми шукали місця, де було світло та інтернет, а хтось у цей час залишався в офісі та писав у робочому чаті, коли з’являлося світло, і всі поверталися до робочих місць. Дякуємо «Медіабазі», виручали, коли була зовсім халепа. Завдяки їм отримали допомогу у вигляді обладнання для роботи під час відсутності світла. Навесні нарешті всім стало простіше.
Загалом саме завдяки грантовій підтримці місцевих та закордонних партнерів було простіше працювати впродовж цього року і навіть створити декілька нових інформаційних продуктів.
Звичайно, довелось підлаштовуватися під нові умови інформаційної безпеки, які стали актуальними в умовах воєнного стану. Пару разів вивчали їх на власних помилках. До того ж наші місцеві органи влади чи не одні з найзакритіших, які постійно перестраховуються”.
На відміну від колег з інших видань редакторка медіапорталу “Dozor” Яна Дар’єва переконує – робота редакції під час війни майже не змінилася. Звикли працювати в шаленому ритмі.
“Ми навчилися підлаштовуватися під умови, які диктує ситуація. Багато тем, які підіймалися до війни, зараз не висвітлюються – це один жирний мінус. Втім ми зробили акцент на інтерв’ю та матеріали, які стосуються переселенців та їхній розвиток у Кропивницькому та Кіровоградщині, а також історії військових.
Досить складно було працювати під час блекаутів. Коли електроенергія була в редакції – ми працювали там, коли не було – працювали з дому, тому що графіки так співпадали. Після року війни в Україні ми можемо впевнено сказати, що команда медіапорталу повністю адаптувалася до нових умов”.
Для багатьох журналістів саме постійний рух в цілодобовому режимі дав можливість не панікувати на початку повномасштабної війни. За словам редакторки “Точки доступу” Олени Зими редакційний колектив за цей час лише зміцнів.
“Робота стала тим інструментом, який допомагав відволіктися від страху й невизначеності від того, що відбувалося навколо. Саме тоді ми усвідомили важливість своєї роботи, адже людям потрібно було оперативно доносити новини. Нам же – швидко перевіряти інформацію й публікувати. То ж працювали з підвалів, коридорів, погребів.
Фінансово цей рік був складним: спочатку зникла реклама, якої й так було не дуже багато. Проте він нас і загартував – ми почали більш активно шукати альтернативні джерела доходів й подавати грантові та стипендійні заявки. Відчули потужну підтримку від організацій, які першими відгукнулися на допомогу для регіональних медій.
З початком повномасштабного вторгнення у штаті редакції було четверо людей. У перші дні війни наш фотокор записався до лав Тероборони. Це були вимушені зміни, адже фотоконтент був важливою частиною в наповненні нашого сайту. Вже до кінця 2022 року завдяки підтримці Media Development Foundation ми не тільки втрималися на плаву, а й суттєво розширили штат – зараз нас семеро. До команди доєдналися ще дві журналістки та менеджерка з продажу реклами.
Складною залишається економічна складова: ринок реклами повертається, проте цих грошей абсолютно недостатньо, щоб покривати бодай мінімальні потреби редакції. Зараз беремо активну участь у грантових конкурсах, щоб якимось чином впливати на ситуацію – подаємо заявки й чекаємо позитивних відповідей.
За цей рік ми призвичаїлися й адаптувалися до нових умов, оновили сайт, змінили підхід до роботи, вперше прописали стратегію розвитку та ще більше часу й сил почали вкладати у власний розвиток, щоб продовжувати якісно виконувати свою роботу”.
Перспективи та трохи висновків
Війна змінила медіаринок Кіровоградщини. Зробила його більш активним та гнучким, скоротивши при цьому кількість “гравців”. Фінансові труднощі та виклики переживуть, на жаль, не всі. Частина “районок” втративши основні джерела надходжень та отримавши взамін здорожчання послуг друкарень та вартості паперу, або перепрофілюються в сайти, або змушені будуть закритись.Принаймні до кінця війни.
Однак редакції, що зможуть адаптуватись та навчитись працювати в нових умовах вийдуть сильнішими та більш витривалими до зовнішніх подразників. Та й наповнення сайтів від того тільки виграє.
А от проблема з якою наразі надзвичайно важко боротись навіть найдосвідченішим командам – брак кваліфікованих кадрів. Частина журналістів пішла на фронт, частина виїхала за кордон, а молодь чи доволі низькі зарплати медійників йти в журналістику не надто поспішає. Та все це можна вирішити. Після перемоги.
Павло Лісниченко, регіональний представник ІМІ у Кіровоградській області
