Ну от буває ж у цьому недосконалому світі, який заселяють такі самі недосконалі люди, що робиш щось, а воно все не так і не так. І не переробиш цих недосконалих людей. Не заставиш їх думати однаково. Дарма комуністам не дали завершити їхній унікальний антропологічний експеримент – створення так званої «радянської людини». Але, слава Леніну, їм не забракло комуністичної мудрості та далекоглядності, і вони все-таки створили декілька прототипів цієї радянської людини. Ці прототипи виявилися настільки якісними, що вони продовжують успішно функціонувати навіть після гибелі їхніх творців. Так, деякий час їм було тяжко. Союз пав і вулиці міст та сіл заполонили не такі вже й радянські люди. Біологи-марксисти з цього приводу кажуть, що, виявляється, їхній організм не мав міцного комуністичного імунітету і вони швидко заразилися вірусом капіталізму. Але капіталістичний ренесанс тривав недовго.
Недосконалість вільноринкового буття і відсутність ленінських чеснот у вищих керівників вплинули на підсвідомість колишніх громадян Союзу, і тим ночами все частіше почали снитися дешева ковбаса та майже безкоштовний газ. А оскільки сни нам сняться не просто так, то наступного разу, виконуючи свій громадянський обов’язок, вони, тримаючи в руках приладдя для письма, примружуючись, наполегливо вдивлялися у грубий список кандидатів, відшукуючи очима представників найкращої партії за всю писемну історію людства. І таки відшукали! А особливо наполегливі – ті, що не були обділені радянською владою ласкою і любов’ю, – справлялися з цією місією неодноразово. Однак йшли дні, а за ними місяці, а блага комуністичних часів все не з’являлися і не з’являлися. Вдивляючись в очі обраних керівників, люди підсвідомо відчували світоглядну близькість із ними. Вона коріннями сягала давніх прекрасних часів і була щедро полита ідеологічним нектаром. Та щось було не так.
Світоглядно близькі керівники забули про настанови партійних умів, вихованих на ленінських сувоях мудрості, і втратили можливість розрізняти своє і бюджетне. Звичайно, у їхній безмежній любові до грошей винен вже згаданий вірус капіталізму. Бо у Союзі вищі керівники жили скромно і аскетично. Навіть убоге життя перших християн у Римській імперії порівняно з життям якогось там обкомівця було більш заможним. Вони любили порядок і терпіти не могли безпорядку. Порядок був повсюди, особливо коли жив і правив батько народів. А якою була любов до порядку партійців у побуті! Ну хіба можна собі уявити, щоб в ідеально спланованому, просторому і комфортному помешканні якогось комуніста-чиновника скрізь валялися мішки з нетрудовими доходами.
З часом колишні громадяни Союзу зрозуміли, що клаптик паперу з омріяною ціною на докторську вони за своє життя вже не побачать. Змирившись з цією сумною і трагічною перспективою, любителі всього радянського пішли у підпілля. Вони вірили і вірять, що колись все відродиться і Союз постане, як той фенікс із попелу. Тому й Леніна ніяк не зариють у землю. Його тіло потрібне, бо колись наука дістанеться великих вершин свого розвитку і зможе оживляти давнопомерлих. Це геніальний задум, про який відомо тільки обраним. Лише найвідданіші послідовники партії знають цю велику таємницю комуністичного творця. Якщо ж станеться по-іншому і Ленін залишиться в горизонтальному положенні, то все одно підпільний комуніст повинен вірити в правильність ідеї партії. Вірити повністю, вірити без найменшого сумніву, вірити, коли всі інші вже втратили віру. І лише за такої умови можна буде сподіватися на вічне життя у комуністичному раю після смерті. У цьому раю будуть всі достойні мужі, які будували Союз. І Сталін буде, і члени ЦК та Політбюро, і чекісти з енкеведистами, і всі без винятку члени трійок, і ще багато інших не названих нами діячів… А вирішувати подальшу долю померлого комуніста буде не хто інший, як сам товариш Ленін. Це, звичайно, звучить майже фантастично і вимагає хоча б якихось доказів. Але ж всім і кожному відомо, що колись, на світанку історії, коли навіть найрозумніші первісні люди ще не знали, що таке комунізм, мудреці безапеляційно записали у Великий словник премудростей, що віра ірраціональна і не потребує жодних доказів.
Про це не було прийнято говорити раніше, але тепер, думаю, можна відхилити завісу таємниць сакральних комуністичних ритуалів. Відразу і безкомпромісно скажемо, що комунізм, а відтак і його ритуали, виникли давно, щонайменше пару тисяч років тому. Підтвердження цього дуже просте і зрозуміле: ну не могла ж ця прекрасна ідея визріти в головах людей так пізно – лише трохи більше сотні років назад. У тому, що люди про комунізм дізналися так пізно, винні прокляті капіталісти й імперіалісти. Це вони тривалий час приховували комуністичну ідею після того, як дізналися про її існування під час розкопок могили одного із єгипетських фараонів. Хоча за іншою інформацією, перші згадки про комунізм вдалося відшукати зовсім в іншій частині світу, в Індії. Тамтешній представник найнижчої касти, блукаючи берегами священного Гангу, випадково наткнувся на зшиток паперу, першу сторінку якого прикрашав напис «Комунізм. Інструкція вашого щасливого життя». Очевидці тієї знаменної події стверджують, що букви цього напису були червоного кольору.
Сторіччя існування комунізму досконало викристалізувало його ієрархічну структуру та обрядову процедуру посвяти в його члени. Найнижчий рівень займали рядові комуністи – вони нічого не знали про істинне комуністичне вчення і не допускалися до жодних його таємниць. Лише найвідданішим із них – тим, які проявили свою ідейну наполегливість і в будь-який час дня, і за будь-яких обставин могли по пам’яті процитувати перших п’ять томів праць великого вождя, – випадала честь перейти до вищих щаблів ієрархії великої комуністичної сім’ї. І ось на одному із таких щаблів істинному комуністу відкривалася найголовніша таїна комуністичного вірування – можливість вічного загробного життя! Погодьтесь, перед такою перспективою тяжко встояти. Тому утаємничений комуніст був ладен на все, щоб бути обраним. Але від нього вимагалося найпростіше – вірити і бути вірним. І тоді, коли його партійна душа нарешті покине цей недосконалий капіталістичний світ, він постане перед вищим генієм комуністичної мислі – товаришем Леніним. Бо саме йому творець всього, що є на світі доручив, стоячи поруч із пам’ятником, який возвеличує його бездоганну персону, зустрічати на небесах померлих комуністів і своєю милістю вирішувати, чи потраплять ті у комуністичний рай, чи будуть вічно страждати у націоналістичному пеклі, де на фоні червоно-чорного стягу Бандера буде їм веселим голоском безупинно співати «Зродились ми великої години»…
P.S. Суворо рекомендується дану публікацію прочитати декілька разів, щонайменше двічі!
Карикатура Є. Олійник.Джерело: https://www.radiosvoboda.org/
