Арешти кадрів у довоєнний час впритул зачепили працівників головного зінов’євсько-кіровоградського підприємства. Найповніше той період «Червоноъ зірки», висвітлили краєзнавці Федір Шепель у книзі «Ніхто не хотів помирати» та Володимир Могилюк у нарисі «Його звинувачували в диверсіях, штурмівщині та розвалі стахановського руху».
Хто може, хоч щось сказати про Арміна Ісаковича Лена? Чи у музеї заводу «Червона зірка» знають про німця-меноніта, сина землевласника (60 десятин), арештованого 22 жовтня 1930 року, зрештою, головного інженера тієї ж «Червоної зірки»? У час фальшування справи «Промпартії», що ніби мала філію в Зінов'євську, Лен втягнув до організації масу пдібних собі шкідників. То були головний інженер заводу «Червоний Профінтерн» і за сумісництвом директор інституту с/г машинобудування в Зінов'євську Давид Абрамович Тульчинський, єврей, син торговця, домовласник; конструктор на «ЧЗ» Аркадій Михайлович Романовський, син священика з церкви юнкерського училища, росіянин, колишній білий офіцер – корнет Астраханської козачої дивізії у Денікіна, що приховував службу в білих і був під судом Ревтрибуналу за 107 і 109 статтями Карного Кодексу; уповноважений з раціоналізації «ЧЗ» Микола Васильович Кияшко, українець, син службовця, добровільно зголосився в денікінську армію; заступник головного бухгалтера «ЧЗ» Володимир Юлійович Ганзен, данець, син службовця, колишній поручник царської і білої армій. До групи примикали конструктори – творці першої в СРСР 24-рядної сівалки Іполит Каховський – син старости церкви при юнкерському училищі, ще Д. П. Кирпатий, А. Ф. Березовський, А. Ф. Копчинський. Ливарний цех «Червоної зірки» наряду з інтелігенцією теж давав вагомий відсоток арештантів. Кого тільки між них не було! Сіоніст Герш Бродянський – ливарник; колишній військовик царської армії Йосип Гурницький – заточувальник звідти ж; колишній священик Леонід Фіалковський (завербований Михайлом Романовським), а тепер вагранник «ЧЗ». Ливарнику-поляку Аполону Крижанівському накинули польський шовінізм. Токарю Дуднику пригадали службу в Армії УНР, слюсарю-німцю Рейнгольду Фердинандовичу Енну – зв'язок з німецьким націоналістичним елементом. То була просто перша розминка.
Українські есери Трохим Войцеховський, Ілля Садовський, Василь Шептун з «ЧЗ» арештовані у 1937-38 роках, потрапивши у другу хвилю масових репресій. Кучер при конторі заводу «ЧЗ», а до того ще й поляк, Франц Францович Скшипек цікавився випуском продукції оборонного значення. Значить, однозначно – шпигун.
А ось звичайна історія злету і падіння ще одного чоловіка. Гнат Львович Рижов не ховав, що походить із сім'ї священика і деякий час воював на боці білих. Потім став червоним, комуністом і проявив себе найкращим чином перед Якіром і Примаковим. На 8-й окружній Єлисаветградській партконференції, що відбулася в наприкінці квітня 1924 року, його рекомендували на посаду директора міської філії кооперативного «Українбанку». Банк, гендлюючи з хлібом, в умовах НЕПу почувався, мов риба у воді. Взаємовигідно співпрацював також з «Червоною зіркою». У 1926 році Рижов, висуванець без досвіду банківської діяльності, попався на фінансових махінаціях, про які навіть не здогадувався. Був суд, виключення з партії, зняття з посади. Але завод широко відкрив перед ним свої двері. На перших же партійних зборах підприємства, за рекомендацією Зінов'євського окружкому партії, розглянута його персональна справа. Рижова поновлено в рядах РКП(б). Врахували минулі заслуги перед «Червоною зіркою» і державою, так би мовити. Він вливається в колектив експериментального цеху заводу і 1 вересня 1927 року ще й стає студентом природничо-технічного факультету Зінов'євського робочого вечірнього університету. Паралельно освоює професію токаря по металу.
На заводі подружився з начальником конструкторського відділу Каховським. Якщо сівалки раніше збирались з допомогою шплінтованих болтів, то тепер Каховский з появою електрозварювання загорівся ідеєю використати цю нову технологію. Гнат Рижов привозить з київського відрядження від академіка Патона пакет документів і зварювальні апарати. Його призначають начальником виробничого відділу.
А потім відбулася «чистка рядів партії». І опинився начальник знову безпартійним в Аджамській МТС на посаді помічника директора. Там безболісно і пережив голод 33-го року. А тут нове вигнання. Прилаштувався майстром токарної справи в школі механізації сільського господарства. 23 серпня 1937 – день, коли Гната Львовича та друзів-червонозорівців Івана Салова, Володимира Мартиєвського та Онисима Чумаченка забрали «голубі мундири» і 9 грудня того ж року їх розстріляли.
Далі дійшло до заводських «шишок». Директору «ЧЗ» Михайлу Бірюкову інкримінували членство в контрреволюційній організації. Він ніби збив ворожу групу, куди входили головний інженер заводу Андрій Душак, начальник планово-економічного відділу Олександр Ворошилов, згадані уже начальник конструкторського відділу Іполит Каховський та кадровик Онисим Чумаченко. Усього більше 17 чоловік.
Однак, найбагатшою на пригоди видається історія німця Петра Реймера, уродженця німецької колонії Красновка, що в Петрівському районі. Її не переповісти у невеликій статті. До того ж, це прекрасно зробив Федір Шепель у нарисі «В окупованому Кіровограді робив креслення возів, а до ГУЛАГу потрапив, коли мріяв про perpetuum mobile». Тобто, працював на «Червоній зірці» при окупації, за що й постраждав. Словом, прожив життя настільки насичене, що воно не поступається найкрутішим авантюрним романам.
Усього репресованих радвладою на «Червоній зірці» за виданням «Реабілітовані історією» набралося за 250 осіб.
Леонід БАГАЦЬКИЙ
