Златопіль. Містечко із такою золотавою назвою в минулі століття було позначено на картах нашого краю на р. Висі напроти Новомиргорода (нині Кіровоградська область – ред.), з яким понад півстоліття тому об’єдналося, втративши свою назву, котру частина активних кіровоградців воліє бачити в імені обласного центру, а відтак, можливо, й області. Минулого року після чергового спалаху топонімічної дискусії саме в Кіровограді перевидано більшу частину “Історичної записки про Златопільську гімназію” інспектора О. Андрієвського.
Оригінал публікації побачив світ 1887 року в Києві до 50-річчя закладу, який виник з повітового дворянського училища. Про інтерес до нього свідчать відвідини його Київським цивільним губернатором, генерал-губернатором, митрополитом, опікуном Київського навчального округу, предводителем дворянства Чигиринського повіту. Тут вивчалися православний і римсько-католицький закони Божі, російська, латинська, французька, німецька мови, математика, географія, історія, чистописання й малювання. Цей перелік і прізвища викладачів наведено в перевиданні “Записки”. Тут немає гімнастики (можливо, її вели помічники класних наставників?). Як бачимо, не вивчалась українська мова, адже готувалось доросле освічене покоління імперії романових. Не дарма зі стін закладу вийшли майбутні губернатор, ад’ютант московського коменданта, директор училища, доктор медицини, помічники присяжних повірених, провізор, студенти, які привітали гімназію з ювілеєм.
Упорядник, редактор, автор післямови перевидання В. Постолатій пояснює походження назви Златопіль, зазначає, що перетворенню училища в чотирикласну прогімназію в п’ятитисячному містечку 1868 року сприяло припливу до нього молодих педагогів з університетською освітою. Тут працював відомий у майбутньому статист, етнограф, фольклорист, учасник українського поступу Олександр Русов. Про укладача записки, інспектора гімназії О. Андрієвського (про нього запропонуємо читачам “Златополя” окрему статтю”) наводиться спогад В. Андреєва: “Це був найкращий, незрівняний педагог, якого я тільки знав! Два-три роки безпосереднього впливу Олександра Олексійовича мали для багатьох його учнів вирішальне значення для вироблення характеру й складу переконань”. Відомий у майбутньому український поет-неокласик Микола Зеров, закінчивши Київський університет, викладав у Златополі латинь, керував гуртком “любителів словесності”, був репресований сталінським режимом. Сім років директорував у гімназії Микола Лятошинський, чий син Дмитро став відомим українським композитором. Вихованцями гімназії були майбутні письменники П. Филипович та О. Назаревський, кінорежисер В. Вікторов, відомий лікар, епідеміолог І. Дудченко, доктор технічних наук М. Олофінський. Екстернатно 1900 року гімназію закінчив державний діяч, письменник і художник Володимир Винниченко.
Публікація може являти інтерес для істориків педагогіки, краєзнавців, дослідників минувшини Златополя. На титульній третій і останній сторінках місцем перевидання і знаходження друкарні “Авангард” значиться Кіровоград, а на другій сторінці чомусь “Єлисаветград”, до якого вказана гімназія ніколи не мала жодного галузевого чи адміністративно-територіального відношення. Уже логічніше було б вказати Златопіль. Можливо, помилкова назва міста не дозволила уникнути і окремих “єлісаветградськіх” помилок: Хрещатик названо Крещатиком, а друкарня – типографією.
Сергій ШЕВЧЕНКО.
кандидат історичних наук
