Виникнення Кіровограда пов’язане з заснуванням на цих козацьких землях 1754 року фортеці Святої Єлисавети для приборкання козацьких вольностей та для захисту населення від грабіжницьких наскоків турків і татар з півдня. У 1775 році місто дістало назву Єлисаветград. Від 7 серпня 1924 року Єлисаветград перейменовано на Зинов’євськ (на честь радянського державного діяча Г. Зинов’єва, який народився в цьому місті). Убивство в Смольному 1 грудня 1934 року діяча комуністичної партії С. М.Кірова (Кострикова) спричинило розв’язання більшовицького терору по всьому Радянському Союзу, а також масове перейменування менших та більших населених пунктів. З’явилися Кіров, Кіровабад, Кіровакан, Кіровград (на Уралі), Кіровськ, Кіровське тощо. Потрапив до цієї компанії й Зинов’євськ, який від 1934 року став Кіровоградом. Перейменування старовинної В’ятки на Кіров можна якщо не схвалити, то принаймні пояснити хоч би тим, що Сергій Миронович народився у В’ятській губернії. Численні інші топоніми пов’язані з партійною й державною діяльністю цього революціонера. А ось перетворення Єлисаветграда-Зинов’євська на Кіровоград не мало жодного сенсу, бо до цього міста С.М.Кіров не мав ніякого стосунку.
Колишні радянські республіки давно позамінювали російські більшовицькі назви своїми. А український ономастикон досі «прикрашають» різні ленінські, комсомольські, жовтневі, травневі, радянські та інші атрибути «збільшовиченої ери», що не дають багатьом громадянам незалежної України позбутися емоційного рабства.
Щоправда, маємо в цій галузі певні успіхи й ми. Повернуто первісні назви містам Жовква, Луганськ, Маріуполь тощо. Назву Кіровоград, судячи з викладеного вище, потрібно замінити. Але це саме той випадок, коли не варто повертатися до назви попередньої. Незалежно від того, чи Єлисаветград пов’язаний зі святою Єлисаветою, чи з московською імператрицею Єлизаветою Петрівною, що правила імперією від 1741 до 1762 року, – однаково це імперська назва. У тій імперії царських та радянських часів Україна перебувала 337 років. Термін чималий, але не йде в жодне порівняння з тривалою історією українського етносу, який почав формуватися ще в першому тисячолітті після Різдва Христового.
Словом, ні Єлисаветград, ні Кіровоград, ні Зинов’євськ для назви міста не пасують. Мусимо повертатися до Європи, від якої нас так нерозсудливо відірвав Богдан Хмельницький 1654 року, без слідів перебування в Московській імперії.
Як же називати місто? В історії цього краю була назва Златопілля, що поширювалася на досить велику частину теперішньої Кіровоградської області. Згодом назва звузилася до найменування села Златопіль, яке тепер злилося з Новомиргородом. Топонім Златопіль лишився тільки в пам’яті людей. Але ж його можна відродити! Такі випадки непоодинокі в історії. Златопіль, на мою думку, найліпша заміна теперішнього Кіровограда.
По-перше, ця назва красива, милозвучна. По-друге, власне українська, не пов’язана з жодним діячем, і її не доведеться міняти, зважаючи на примхи історичної долі. Злато – старослов’янський синонім до сучасного українського золото. Але золото – це й хімічний елемент, благородний метал, і золоті речі, і багатство, розкіш, і складник перефраз на кшталт біле золото, чорне золото й под. А злато в творах класиків українського письменства вживане здебільшого для надання текстам урочистого забарвлення. Наприклад: «Фавор-гора, Неначе з злата-серебра, Далеко, високо сіяє, аж сліпить» (Тарас Шевченко); «Готичний присмерк, еллінську блакить, легенд біблійних мідь, вісон і злато – Все можемо на полотні віддати Чи на папір слухняний перелить» (Максим Рильський). Друга частина топоніма пов’язана зі словом поле, як Тернопіль, Костопіль, Крижопіль, Ямпіль тощо. Отже, назва Златопіль дуже прикрасила б місто, розташоване серед золотих полів (піль) майже в географічному центрі України.
Олександр Пономарів,
професор Київського національного університету ім.Тараса Шевченка,
академік АН ВШ України
Вперше опубліковано: “Слово Просвіти”, (ч.1, 1 – 14 січня 2015 р., с.13)
