Коли чергова хвиля Інгулу чи вітру накочує спалах дискусій щодо назви міста й вулиць Кіровограда, то одні говорять, що це є наступним вищим етапом національного усвідомлення городян потреби державницької, української топонімічної символіки, інші – що настав черговий транш російських грошей, які мають стимулювати пропаганду і повернення новоросійських назв Єлисаветграда й сучасних йому вулиць, треті – що, таким чином відволікається увага городян від розподілу міських природних зон та земель. Спроба розробки цілої міської топонімічної концепції завершилася невдачею.
Можливо, кіровоградцям допоможе краще усвідомити суть проблеми її узагальнення на столичному рівні науковцем І. Гиричем, висловлених після минулорічної перемоги Революції Гідності в часописі “Пам’ятки України”: “Міська топонімія – один з найважливіших інструментів формування колективної пам’яті народу… служить меті виховання міських жителів і загалом громадян країни в дусі певної ідеології, визначеної парадигми “героїв” і “негативних персонажів” національної історії… Зі зміною державної влади, ідеології, яку вона представляє, відбувається зміна топонімічної ситуації в місті… Якщо не враховувати історико-топографічну топонімію… назви вулиць вибудовували певну систему цінностей суспільства, протягували нитку державної тяглості від минулого через сучасне у майбутнє”. Виходячи з цього, імперії, загарбуючи українські землі, колонізували і топонімічний простір. Австрія нав’язала Львову вулиці своїх Франца-Йосифа та Марії-Терезії, Росія – центральним вулицям Києва імена своїх цариць Єлисавети й Катерини та царів – Олександра, Микол, прем’єра Столипіна. В українських містах увічнювалось ім’я Пушкіна і не дозволялось цього робити щодо Шевченка (це маємо й по Єлисаветграду). “Антропонімію українських мст українська влада почала формувати лише після 1991 року”, – пише столичний науковець. Тож у Києві вулиці Кірова не повернули стару назву Олександрівська, а присвоїли ім’я Грушевського, а К. Маркса стала знову носити ім’я архітектора В. Городецького, а не Миколаївської, як у дорадянські часи.
Коли ж ми перенесемося до Єлисаветграда, то помітимо співзвучні тут царські назви вулиць.
(Частина 1. закінчення публікації – завтра)
Сергій ШЕВЧЕНКО
Кандидат історичних наук
фото – kartagoroda.com.ua
