Кіровоградщина познайомилася з елементами війни, яку тепер називають гібридною, набагато раніше. Років десять тому у Кіровограді гостьовим нальотом з’явився генерал козацтва з популярним на Вкраїні прізвищем Шевченко. Це й стало початком згаданої війни, нині роздмуханої до критичної межі.
Розвідка штучним інтелектом
Ніхто тоді гадки не мав, що справжнє його прізвище ніби Недодєл. Недодєл-Шевченко очолював Українське реєстрове козацтво (УРК), в народі – «урки». А якщо додати, що цей «козак» за сумісництвом був, або і досі є ректором Донецького інституту штучного інтелекту, то багато додаткових штрихів з’явиться перед читачем. Коли зайшлося про «штучний інтелект», то нагадаємо – то є виплід уже призабутого радянського КДБ. І був він задуманий для відтворення масових гіпнотичних станів серед населення. Одним із безсумнівних досягнень науковців інституту стала поява в Україні, здається, за горбачовського правління чи трохи пізніше, тоталітарної секти «Біле братство» з новітніми пророками й пророчицями на чолі. Не станемо переповідати, хто раптом зацікавиться проявами діяльності названих «шаманів» – будь-ласка – Інтернет до ваших послуг!
І ректор, і вихованці інституту, який за Януковича навіть перетворився в університет, приймали найактивнішу участь в тодішніх подіях. Важко сказати, чим сьогодні промишляють викладачі зі студентами сумновідомого навчального закладу. Можливо, що практикують на боці проросійськи налаштованих деструктивних сил Донбасу, судячи з установок, закладених вузом. В усякому разі, такі висновки напрошуються при знайомстві з діяльністю відомих нам персонажів януковичевого балагану.
фото – ілюстрація
Та повернемося до періоду десятилітньої давності, коли до Кіровограда завітав бездоганно, «з іголочки», обмундирений, обпогонений і облампасений генеральсько-полковницький кортеж з безліччю небачених орденів на грудях у кожного. Це був час загального захоплення українськими старожитностями і козацтвом зокрема. На тому й трималися прибульці. Як водиться, булави, корогви й перначі в руках. Кашкети – московським «пернатим» генералам Грачову з Лебедем не снилися такі! – на головах. Біля пам’ятника великому поету-однофамільцю на деякий час навіть однойменну вулицю з пожвавленим транспортним рухом було перекрито. Приїжджого «козацького» генерала Шевченка вітав багатолюдний мітинг, майже повністю укомплектований студентами льотної академії і студентами закладу, забула назву, де й понині керує пан Добрянський. Були ще й учні якогось коледжу чи ліцею (колишнього профтехучилища), здається, будівельного профілю. Забезпечували, так би мовити, громадський порядок. Їх, як і студентів, скопом зарахували до УРК. Проскандувавши свої гучні, але не дуже зрозумілі кричалки, молода надія Кіровоградщини розійшлася по навколишніх кафешках витрачати чи не вперше отримані за масову акцію гроші. Якими обіцянками і засобами заманював дорослих кіровоградців у січове товариство донецький гетьман, невідомо. Цілком можливо, що тими ж, що й на описаний мітинг.
Штурмовий батальйон
Просканувавши світоглядні засади обласної влади, генерал визначився з ким має справу, і зумів чимось сподобатися їй, зустрівши повне порозуміння. Адже був «на брудершафт» прийнятий тодішнім главою облдержадміністрації. І між ними говорилося, якщо мати на увазі кадебешне минуле гостя, не про бунчуки й корогви і не про характерництво козаче. А якщо і про характерництво, то явно не українського коріння. Тоді скороспілий східноукраїнський бомонд зі сторожким оглядом на такий самий бомонд дніпропетровський ще тільки придивлявся до перспективного центрально-українського шматка суходолу. І за сприятливіших обставин досить швидко на Кіровоградщині висадився штурмовий батальйон зі сходу на чолі із Сергієм Ларіним. Як заведено при зміні еліт, відразу ж почався переділ власності. Із стрічки пам’яті ще не стерлися, наприклад, дивні маніпуляції навколо підприємницької спадщини колишньої народної депутатки Ганни Антоньєвої. Та не одна вона така, є й інші погорільці.
Новачки не забували, нагинаючи підприємців, наполегливо забезпечувати фінансові можливості прийшлих ординців. У першу чергу взялися за село. Розуміли, що промисловість поки що схоплена сильнішими групами – до неї дійде черга пізніше. Основоположна нарада аграріїв на початку нового начальництва відбулася на базі олександрійсько-головківського господарства Кузьменка. Певно, не вдалося тому відгицатися від данини. За ним потягнулися й інші.
І, як завжди, церква, підпорядкована Московському патріархату, теж не встояла перед спокусою поживитися земельними ділянками, належними міській громаді. Задумала ніби будувати храм спраглим за праведним словом вірянам в одному із спальних районів міста, а насправді звичайнісіньку платну автостоянку. Громада ледь відбилася від агресорів у рясах. Ларін змушений був заради тиші закласти на спірній території свою улюблену відмазку – дитячий майданчик.
Подібні масштабні операції не під силу одній, навіть такій обдарованій, як вважають найпалкіші прихильники Ларіна, людині, як він. І помилиться той, хто подумав, ніби у валізі Сергія Миколайовича між милом і зубною щіткою знаходився тільки єдиний і неповторно «креативний» Олександр Шаталов або владика Іоасаф. Пригадаймо ще хоча б головного міліціонера Пожидаєва та скандальну епопею видворення його попередника Пащенка. Майданчик для приземлення десанту повинен був забезпечити діючий прокурор області донеччанин Тюрін, але відомий випадок із нардепом Лозинським та його прихвостнями, подібними Сашку Чудному, поламав усі хатки – прокурор не впорався із ситуацією. Але Сашко-юрист ківаловського гарту випірнув начальником Управління юстиції при нових роботодавцях.
За командирами, у надії вволю помародерствувати на нічийній смузі та в найближчому тилу, табунами сипонули випускники Донецького університету штучного інтелекту: крупніші, типу економіста Чернявського, обліпили штаб, дрібніші – кухню. Відразу перетворились на телевізійних ведучих і блогерів, обсівши, як мухи брагу, «Україну-центр», заходилися в газетці, на телебаченні та в Інтернет-просторі обробляти у кращих традиціях рідної бурси і гібридної війни всіх тутешніх, особливо молодь. Настала епоха камуфляжних «майдансів», ефемерних «статських радників», безвідповідального «мільйона чорнобривців», віртуальних «стоп-радонів» та багатьох інших, сумнівних ініціатив, що приносили громаді та місцевому бізнесу не тільки величезні матеріальні збитки, а й відверту моральну шкоду, яку новачки, жорстко збиваючи общак під благозвучною та привабливою, але такою, що не відповідає дійсності, назвою Фонд «Розвиток Кіровоградщини», брехливо й нахабно називали користю.
Спробую довести.
«Майдан’s» як диверсія
Переможний «Майдан’s» викликав у Кіровограді небувалий ажіотаж, сплеск радості, гордості, самоповаги як в учасників шоу, так і в їхніх уболівальників. Це, безумовно, добре. Але ніхто не звернув уваги на неадекватну реакцію новонаставленої влади. Вірніше, звернули, але сприйняли на віру те, що вона декларувала. А там були безмірні похвали і захмарні обіцянки п’ятистам юним, ще несформованим душам танцюристів, котрі насправді всього лиш досить синхронно виконали звичайнісінький комплекс фізкультурних вправ, якими за радянських часів двічі на рік кишіли паради на Красній площі у дні червоних торжеств. Їм сказали, що ще ніхто так класно не танцював. І наша молодь разом з батьками раптом повірила у створення в «танцювальній столиці» крім «музею танцю» ще й всеукраїнської «танцювальної академії» на чолі з таким же молодим і геніальним, як усі молоді, «професором» Сашком Лещенком. Клюнула на те, що всім п’ятистам у ній буде виписана без особливих клопотів заманлива й стовідсоткова путівка у життя. Усе виглядало так правдоподібно, що ще один, набагато заслуженіший, звиклий до слави місцевий танцювальний авторитет, і теж професор, Анатолій Коротков навіть упав у прострацію через проклятущі ревнощі. Усі беззаперечно вірили, що філіал Харківської юридичної академії у Кіровограді закрили не через брак коштів, а тільки задля заснування всім такої потрібної академії танцювальної. Свята наївність!
Нікому із вибраних юнаків та юнок і на думку не спало, що їх більше чекають на «Червоній зірці» чи «Зорянці», де хронічно не вистачає молодих робочих рук. Але хіба подібні шарашки для майбутніх зірок балету?! Адже, що вони зірки, – про те сам Ларін сказав! Подібні настрої особливо непривабливо проявилися на віншуванні переможців у Кіровоградській міській раді, де ті, за провокованої вседозволеності, вчинили мало не погром. Кажуть, що один із охоронців, тільки недавно влаштувавшись на підробіток, тоді навіть не витримав надмірного стресу і помер. Підприємці теж скрушно хитали головами, зі сцени гучно розповідаючи про солідні меценатські вкладення у дійство, а в кулуарах пошепки бідкаючись, що їх так банально пощипали.
фото – з офіційного сайту "Партії регіонів"
Та й мало хто поцікавився, як забезпечувалася жадана перемога. А варто було б.
Усі в один голос скажуть: так народ проголосував своїми есемесками. Але ж навіть найбільш щирі патріоти рідного краю погодяться, що мегаполіси, тоді ще мирні й могутні Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, при тодішньому розкладі без особливих зусиль подавили б мобілками велике село Кіровоград. Я сумніваюся, ніби вся Україна раптом кинулася беззастережно підтримувати саме наш імідж, забувши про своїх представників. Пізніше стало відомо, ніби «народне волевиявлення» організував методом підкупу вже згаданий Шаталов, маючи і роздавши наближеним «блогерам», «статським радникам» та потрібним людям у столиці основну грошову складову. Тобто, гуртом вирішили – мета виправдовує засоби. Відгомоном афери була початкова відмова телеканала-організатора у виплаті преміального мільйона кіровоградцям. Пізніше й цю проблему було нишком прикрито, відвернувши очі від того, що фінансові видатки на акцію майже втричі перевершили прибутки.
Тим часом уже надходив новий, не менш бездарний, але кошторисно ємкий проект з отупіння нестійких, податливих і вразливих характерів. Так званий «Статський радник». Запевнялося, ніби переможець багатоетапного конкурсу стане мало не правою рукою Ларіна. Уже це було підозріло: невже Шаталов добровільно погодиться стати рукою лівою? Однак один держслужбовець з Вільшанського чи Добровеличківського району все сприйняв настільки близько до серця, що навіть збирався судитися з приводу неправильного, на його думку, присудження проміжної першості, де його обійшли.
Скажете, не масовий гіпноз? Тут Університет штучного інтелекту ні при чому? А релігієзнавець Шаталов не його випускник?
Бої європейського рівня
Один з кіровоградських рафінованих інтелігентів Ч. зовсім випадково проглянув книгу британського спеца в галузі формування міського середовища Лендрі. За чарчиною поділився з іншим Л., на Ч. схожим. А той знечів’я ознайомив когось із ларінського сонму. Дійшла книга до Шаталова. Меткий вар’ят у писаннях британця враз угледів швидке і, головне, як він заявляв, дешеве перетворення наших Нью-Васюків у «креативне місто». Ухопився за ідею і вже не випускав із лап як свою власну. Поділився задумом з начальством, одержав згоду. Під цю марку організатори опанували вагомі кошти, але ні на йоту не наблизили обласного центру до англійських стандартів, одночасно непогано почуваючись самі. Не допомогли навіть конкретні запрошення і двохразовий приїзд самого лондонського метра. Він відмазався загальними рекомендаціями та штампованими побажаннями, одержав гонорар після ділового відрядження до України і благополучно відбув за Ла-Манш, задоволений гостинами і самим собою. Найцінніше його зауваження було зроблено після непротокольного відвідування в побутовому порядку одного з громадських туалетів міста, після чого заявлено, що з такою постановкою питання, як там, нічого рипатися в умиту Європу. Повірте, це не самотужки придумано, – те розповіли люди із супроводу зарубіжного гастролера та місцева преса.
Така ж прихильна зустріч чекала і російських послідовників Лендрі, хирляві послуги котрих також щедро оплачувалися. Московський профільний фахівець Візгалов також кілька разів колпашив братній народ Кіровограда не за симпатію до жителів області, а за конкретні гривні.
Місцеві реформатори міського середовища спромоглися тільки «нєлєпо» перейменувати вулицю Леніна на Дворцову та розмалювати кілька каналізаційних люків на ній. Бачте, в українській мові не знайшлося дохідливішого слова, аби виказати громадське ставлення до шаталовських починань. Цим передаю думку, знову ж таки, не власну, а того російськомовного чоловіка Ч., котрий найпершим у Кіровограді прочитав книгу Лендрі.
До речі, малюнків на люках вже немає. Або, ще й день не кінчився, як дощі змили, або самі чавунні креативні сувеніри хтось украв на металолом.
З таким же самим гучним барабанним боєм відбулося явлення у маси проекту «Стоп-радон». Але хто зможе хоч щось пригадати про нього сьогодні? Не станемо повністю переповідати цей випадок, він повторює навіть у деталях схему попереднього. Тут вже однозначно саме час припасувати до слова «схема» визначення «корупційна», бо в проекті фігурували необліковані кошти, в тому числі й бюджетні.
На висвітленому тлі якось дивно було спостерігати шаталовську вовтузню з ремонтом ліфтового господарства обласного центру. Незрозуміло – відновлені ліфти можна реально пощупати руками і побачити очима, а наші «ремонтники» ніколи не прагнули результатів, які прощупуються. Або юний талант відкрив новий спосіб натягнути на обивателя блазенський ковпак, однак обставини перешкодили, або, втратив нюх на очікувану ласу поживу. Плани лопнули мильними бульбашками.
Швидкість, з якою регіональна команда хапалася за безглузді ідеї, обумовлена безконтрольністю, що процвітала у використанні на оманливі затії наявних коштів. Єдиним надбанням від вказаної шахрайської діяльності стало громадське розуміння, що під яскравими обгортками керівна каста ховає свій хижий норов. «Тату» Віктору Федоровичу було не до дрібного бешкету та кишенькових крадіжок, спричинюваних кіровоградськими піднаглядними. Він і сам, як юний піонер, був завжди напоготові втюхатися у щось подібне, але крутіше, значиміше, вартісніше. Словом, «діти» брали приклад з «тата», а той вчився у «дітей». Усе в повній відповідності до мудрих пісенних рядків: «Яка хата, – такий тин, який батько, – такий син!». І це нарешті зрозуміли навіть самі наївні кіровоградці.
Партизани Януковича
Однак, «лопнув обруч, та й коло барила…».
Першого млинця попередніх парламентських виборів юний шлунок Олександра Сергійовича не зміг переварити. І невгамовне прагнення зачепитися хоча б міським головою у Кіровограді, тоді також не реалізувалося. Воно й добре, бо вкинули б пізніше у люстраційний сміттєвий бак, як це зробили місцеві «бандерівці» із депутатом облради директором будівельного коледжу чи ліцею затятим регіоналом Корецьким.
Коли запахло смаленим, зграя ошуканців змушена була податися подалі від Кіровограда. Певний час Ларін із Шаталовим перебивалися в Адміністрації Президента. Їм доручили здавна знайому роботу – зайнятися не афішованими передвиборчими маніпуляціями. Ось вони й придумали задіяти західний винахід. Вдалися до послуг продажних жінок, так званих «феменз». Пам’ятаєте, який фурор здійняли гурти дівок, демонструючи в центрі Києва оголені бюсти? Столиця шаленіла у захваті від побаченого і ні про які політичні акції не могло бути й мови. Інтелекти й таланти обох, «політтехнолога» і «релігієзнавця», розкрилися повністю. Та дуже швидко публіка звикла до нових віянь, їй набридли голі не першої свіжості груди, і дівки потонули в буднях.
Назрів листопад-грудень 2013 року, а там і березень 2014-го. Наші козаки-розбійники вже ладнали сани дати драпака, бо крім жартів з «феменз» мали чимало інших набагато серйозніших гріхів, коли раптом одержали наказ від Льовочкіна затаїтися й чекати. Як диверсанти чи підпільники за лінією фронту. Той і сам, завчасно подавши у відставку, вийшов сухим із води. Прикинули: їхня робота в Адміністрації велася негласно, до того ж, архівні сліди спалено (самі палили!) – чому ж бо ще раз не ризикнути під хороші гроші? І ті гроші не забарилися.
Вони впали у благодатний грунт і дали сходи «Партією розвитку України». Підпорядкований раніше одній людині фонд «Розвиток Кіровоградщини» перетворився у партію-симулякр іншого закулісного керівника з тугим гаманцем. Отже Ларін прямо таки мусив був з наваром перепродати бренд котромусь з олігархів. Вигоду угледіли в почесному утриманні Ларіна з кодлом при керівництві партією, де він нічого не вирішує. Усе просто, як козяче мекання!
Наші майстри на всі руки прилучилися до передвиборчих технологій останніх парламентських виборів. «Опозиційний блок» політичних наперсточників з безнадійно підмоченою репутацією без «ручєк шаловлівих», погодьтеся, ніколи не подолав би 9%. І Ларін за те став біля керма блоку, а Шаталов – 30-им у їхньому списку. Однак молоде обдарування розраховувало на більшу здобич, а це ж треба, – не потрапило у крісло на видноті, омріяне мало не з дитинства. Ну, таке, де менше праці і відповідальності. Тепер двадцять сім соратників удало всілися під зеленим куполом, а він – знову – ні! Не допусти, Господи, ще роками чекати, аби якийсь Вілкул, чи Шуфрич та плюс ще двоє спіткнулися, щоб зайняти жадане місце. Але, якщо чесно, то за необхідності можна й підніжкою їм «допомогти». Між тим, перший тривожний сигнал для Нестора уже пролунав в Одесі. Як здається, ним впритул зайнялися найближчі сусіди по партійному кориту, яке реально повужчало. Тепер у дві, чи навіть у три зміни жерти з нього – може всім і не вистачити.
А потім і Вілкул не здав екзамену, отримавши двійку на «Шустер-лайф». Кляті коаліційники, загнали на слизьке, і той, хоч крутився, мов черв’як у гави в дзьобі, змушений був визнати участь регулярних російських військ у конфлікті на Донбасі. А цього, за партійними настановами, що невпинно твердять винятково про «громадянську війну», ні в якому разі не можна було робити! Отже, на всякий випадок, запишемо «неуд» в залікову книжку тільки-но спеченого нардепа!
Та, зрештою, кожного з двадцяти семи можна дістати. Якщо «тато» Ларін допоможе синку.
Двічі й тричі в ту саму річку…
А поки доводиться хіба що возити своїм людям на рідний Донбас гуманітарну допомогу так, ніби вони й справді нужденні. Тут також, якщо добре огледітись, можна знайти свої особисті конкретні плюси…
Чи, може, в крайньому разі, знову податися на лови щастя до Кіровограда? Однодумці звідти повідомляють, ніби молода регіональна поросль досить вдало дебютувала з трюками шаталовського репертуару. Клялася перед виборцями, чомусь англійською мовою, у вічній любові до обласного центру, тягала розбитими тротуарами велосипедні візочки і водила такою ж бруківкою авто з агітаційною малюваниною. Крім того, наступивши на горло власній пісні, розфарбовувала під’їзди багатоповерхівок у кольори українського національного прапора. Такими неадекватними діями необстріляний Стрижаков, швидше всього за партійним завданням, приміряв чи то себе, чи Шаталова до посади міського голови. І нашкріб 8,7%. При системному підході відсотки можна укрупнити до бажаних, – навики у Шаталова є. А простодушні кіровоградські обивателі завжди готові ловитися на чудернацької форми, але новеньку, блешню.
Сьогодні, коли з парламентськими виборами вже більш-менш прояснилося, цей хлопчисько Стрижаков з круглими, по дитячому довірливо відкритими, оченятами збирає підписи городян проти реклами в центрі міста. Чи зможе він зрозуміло пояснити, що є в тім поганого, а що хорошого? Важко сказати. До того ж, якось забув, що й сам без упину обклеює власними тупенькими слоганами все, що піддається обклеюванню. Найбільше його сердив біг-борд на розі Перспективної та Преображенської вулиць. Тепер там обладнано електронне табло. Крутять на ньому швидкохідні сюжети, з яких неможливо щось втямити. Благодатне поле для 25-го кадра. І хлопчина чомусь не протестує
Така метушня здається невинною битвою з вітряками. Але це тільки на перший погляд.
Бо раптом, як сніг на голову – події у Мукачевому на початку липня цього року. Одночасно дізнаємося, ніби Шаталов тепер подався у бізнес і десь там, кажуть, неподалік санаторію «Гірська Тиса», що в селі Кваси Рахівського району на Закарпатті, варить пиво. Кажуть, цілюща вода якнайкраще відповідає якості бурштинового напою. І ще кажуть, що осів Шаталов неподалік від вотчини Дмитра Фірташа. «Штучний інтелект» знову ожив, прикриваючись легальним підприємництвом. І звідти ростуть вуха сьогоднішньої активності відомих прихильників Ларіна – молодого активіста Артема Стрижакова і підприємиці Людмили Шубіної. Дуже настирно вони останнім часом галасують про ліквідацію пивних наметів у Кіровограді, готуючи посадочний майданчик для нового гравця на цьому полі – карпатського пивовара донецького розливу. Складається враження, що сьогодні ми підгодовуємо сепаратистів Донбасу, користуючись ларінським автобусним маршрутом «Центральний», а завтра нам посадять на шию ще й закарпатських контрабандистів завдяки споживанню шаталовського пійла.
Така вона вся, Партія регіонів, не виключаючи й кількох десятків найвищих збіглих казнокрадів. Перефарбувалася і нахабно доводить, що катастрофічне становище в Україні, та сама гібридна війна, економічний, соціальний і демографічний занепад, то справа чиїх завгодно рук, але тільки не їхніх. І не полишає надій «поруліть страной» ще.
Тим снить й хворобливо амбітний політик, що здавна плекав і плекає химерні мрії. Він готовий на все, щоб видертися на верхні приступки кар’єрної піраміди. Показовий випадок трапився свого часу при пускові у Гайворонському районі малої ГЕС. Туди з якоїсь причини Ларін, який більше всього на світі любить легко й елегантно перерізати стрічки, не поїхав. Урочистостями керував Шаталов. І трапилося десь після енного тосту, що він запропонував випити за майбутнього Президента України. Хтось попереду паровоза прогудів: «За Ларіна!». Олександр Сергійович дуже коректно поправив: «За Шаталова!». Учасники трапези факт мовчки проковтнули, очевидно вважаючи, що поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Багатозначні нюанси для психологів, а може й психіатрів, чи не так?
Ірина Алєксєєва, для Златополя
