Ажіотаж, здійнятий останнім часом Московським патріархатом навколо хресного ходу до Києва, неочікувано висвітив причетних до нього маніпуляторів людською свідомістю. Між ними промелькнуло знайоме кіровоградцям прізвище релігієзнавця Шаталова. Ніби такий субчик деригує «пєснєпєніямі» новоявлених «миротворців». Саме йому нібито підлягає пріснопам’ятний Вячеслав Піховшек.
«Наш» Шаталов свого часу теж вперто силкувався ступити на просвітницько-духовну стезю, наглядаючи за місцевими мас-медіа. Крім того, й походження його з донецької гуманітарно-творчої родини штовхало молоду душу на посів розумного, доброго, вічного. Ми згадуємо, як донецький поет, батько Шаталова-молодшого Сергій Анатолійович, незрозуміло на які кошти (хоча в цьому випадку якраз зрозуміло) видав книгу «Антология странного рассказа», яку з помпою презентували в Кіровограді в бібліотеці імені Чижевського. Предок намагався навіть здійснити в обласному театрі виставу за своїм сценарієм. Здається, «Гофманиану Андрея Тарковского». Останній задум, правда, провалився, бо син поспішно зібрав манатки і зник з вотчини внаслідок відомих київських подій кінця 2013 року. Пізніше, коли так звана люстрація обминула його, випірнув, ніби всерйоз, як усе, що робить, зайнявшись пивоварінням на Закарпатті. А ось тепер подумалося, невже операції над мозковими звивинами віруючих дорожче цінуються у замовників, ніж запуск у маси «зеленого змія»?
Цікавість взяла своє і пошарудівши в Інтернеті, вдалося визначити, що до хресної ходи присосався не Олександр Сергійович Шаталов, а якийсь Анатолій Федорович. Однак, стій! Батька Олександра звати Сергієм Анатолійовичем. То чи не дідусь молодого вундеркінда став ідейним натхненником нового «хрестового походу»?
Але Анатолій Федорович Шаталов народився в 1949 році, а Сергій Анатолійович – у 1958-му. Вони не можуть бути в прямому родинному зв’язку.
Насамкінець вияснилося, що зомбування похідної пастви проводив сторонній для сумновідомих нам Шаталових суб’єкт. Ця персона також тягне за собою яскравий шлейф агресивного пристосуванства.
Російський Благодійний громадський Фонд допомоги ветеранам та інвалідам силових структур «ОМОФОР» створений у грудні 2004 року. Отже, вже тоді в Росії планувався новий масовий приплив калік. Через десять років з розгортанням гібридної війни передбачення збулися. Благословіння на організацію отримано в Свято-Троїцько-Сергієвій Лаврі ще від покійного московського паріарха Алексія ІІ. На три чверті членство складає вище офіцерство і на чверть вище духовенство РФ. Є там і весільний генерал – Голова фонду Народний артист СРСР Василь Семенович Лановий. Кожен розуміє: будь-який фонд акумулює кошти. А де гроші, там і вектори, куди вони направляються. Тож, навколо й товчуться заробітчани.
Між двох сотень цих фігурантів затесався й генерал-майор Шаталов – академік Академії проблем безпеки Російської Федерації, фахівець з проведення психологічних операцій.
Цей чоловік, як заступник голови Відділу взаємодії зі Збройними Силами та правоохоронними органами Московського патріархату, скеровує зусилля для проникнення під прикриттям УПЦ МП Російської православної церкви і в силові структури України. З ними укладено договори про співпрацю, які є підставою для легального розгортання ворожої до України діяльності.
Служив Шаталов раніше в 7-му спецпідрозділі Головного воєнно-політичного управління (ГлавПУР) Радянської Армії і Військово-морського флоту. Для непосвячених розшифруємо: сьоме спецуправління – то система спеціальної пропаганди. В обов’язки співробітників входило вивчення вірогідного противника та власного населення, розробка заходів з їх введення в оману та спеціальна пропаганда. Тобто, підготовка пропагандистських матеріалів, котрі, за задумом самих авторів, нібито повинні були викликати паніку і сум’яття в стані ворога. При тому у великих кількостях використовувались дезінформація, брехня, чутки. Не важливі методи, засоби – важлива мета. Обдурити противника!
Шаталов пізніше став заступником керівника прес-служби міністра оборони РФ, керівником агентства «Воєнінформ». На початку березня 1997 р. призначений начальником Прес-служби МО РФ – прес-секретарем міністра оборони. Попередник Шаталова на тому посту Віктор Баранець не витримав інтриг своего підлеглого та й не змирився з методами роботи відомства. Відходячи, вголос заявив на всю Росію, що із великим задоволенням шарахнув би при нагоді з гранатомета по президентському лімузину. В подяку за все.
На ниві начальництва Шаталов, як тільки міг, затискував дисциплінарно підлеглі кадри. Ходили стадами анекдоти про його солдафонство. Відбувся наїзд на «Красную звезду», розігнаний журнал «Воин», проведена ліквідація Центральної телерадіостудії Міністерства обороны. В усіх випадках Шаталов переслідував особисті вигоди.
Одержавши звання генерал-майора, зайнявся інтригами з реорганізації служби, аби отримати чергове генеральське звання. В результаті підпорядкованість і сфера діяльності відомства змінилися, але кар’єриста влітку 2000 року з армії погнали…
З розказаного видно, що хоч не всі згадані Шаталови поєднані кровними узами, але духовно склепані путінськими «скрєпами» намертво. На жаль, плоди їх діяльності знаходять деякий відгук у кропивничан – близко сотні «паломників» поїхали до столиці творити чергову мильну бульбашку «руського міра».
З іншого боку, з огляду на теперішній стан відносин між Україною і РФ, Анатолій Шаталов був би дуже корисний нам, якби залишався і шкодив Росії на старому місці роботи. Добре, що російська армія попри всі перетурбації до цих пір послуговується такими дубовими покемонами-ортодоксами. Утім, найкраще, аби те ненажерливе «воїнство» замикалося й варилося тільки у власному соку.
«Приватний детектив»
