Сьогодні, 18 лютого, на площі Героїв Майдану в Кропивницькому вшанували пам'ять загиблих під Революції Гідності Героїв. На головній площі міста о 16-00 зібралося близько тисячі містян, серед яких – волонтери, військові, майданівці, державні службовці, депутати, небайдужі кропивничани.
Мета віче – згадати і вшанувати пам'ять загиблих під час Революції Гідності, згадати живих, зустрітися і підбити своєрідні підсумки: жо ж змінилося за три роки.
Перед початком Віче активісти "Бойового братства" та майдану змонутвали на імпровізованому монументі Героям Майдану дві плити зі словами Ліни Костенко та В'ячеслава Чорновола. Представники політичних сил без зайвого пафосу і офіціозу поклали до монументу квіти.
[widgetkit id=1445]
Віче розпочалося з виконання гімну України. Опісля єпископ Кропивницький і Голованівський Марк відслужив молебень
– Ми говоримо про громадське протистояння, адже Революція Гідності була саме таким громадським протистоянням, де з одного боку вийшли люди, молодь, котрі мали мрію про процвітаючу, незалежну, справедливу державу. Коли говорили про Європу – саме це мали на увазі: справедливість і закон один для всіх. А з іншого боку були теж наші співвітчизники, які піддалися своєрідній пропаганді, озлобленню, якимось "цінностям". Спонукувані цією пропагандою, вони почали вбивати. І ми сьогодні згадуєм ті події для того, щоби також доєднатися до тієї мрії про справедливу державу. А це християнська мрія, бо Бог – є богом Порядку, богом Любові, богом Милосердя. Бог не сприймає будь-яку неправду, будь-яку кривду. – опісля молебню звернувся до присутніх на майдані Владика Марк. – Тому, коли ми сьогодні згадуємо загиблих, ми не тільки проявляємо любов до них і солідаризуємося з ними, а ми ще й і певним чином роздумуємо над собою. Про ці страшні події, які йдуть і сьогодні: як вони вплинули на нас? яким чином зачепили нашу душу? чи змінили вони наш світогляд, наше ставлення до життя і до ближніх. Ми себе шукаємо тут.Я говорив, що ті, хто загинув, хто відійшов у вічність, перебувають у світлі божого сяйва. вони у мирі і злагоді. А ми тут, на землі, де ще шаленіє неправда, де ще йде війна, де ще багато скорботи і випробувань. багато сліз. Ми себе віднаходимо тут:хто ми? чого хочемо від життя? чи ми використаємо той шанс, який дали нам страшними цінами своїх життів? Коли ми несемо своє служіння, то, певне, думаємо, чи гідно ми його несемо. Коли ми говоримо про корупцію, то думаємо собі "А чи не є я частиною цієї корупції?". Коли ми волею Божою чи волею випадку обійняли якісь владні посади чи інші делеговані народом повноваження, говоримо собі "А як я перед Богом дам відповідь за таку страшну посаду, таке страшне служіння, яке далося мені такою страшною ціною – житями молодих людей? Що я скажу Богові? Чи я не змарнував ту можливість. яку дали мені для зміни країни і самого себе?". Дехто в правоохоронних органах, певно думає: "А кому я служу? Чи служіння моє є вельможам віку цього, чи народу?". Кожен мав би задуматися (нас небагато тут збирається).Лютий – страшний, тяжкий місяць: майже кожного дня поминальні заходи і їх ще буде, адже війна щораз додає і додає скорботних днів. Ці дні використаймо для якісної зміни себе, свого оточення, своїх ближніх. Цей пам'ятний знак. що за нашою спиною, знак Печалі, перетворімо у пам'ятник Слави. Щоб значив: через кров, через біди і страждання ми пройшли. але цей шанс, який дали нам, ми не змарнували. А зміни починаються від нас: не шукаймо, що хтось має змінитись, все зробити добре і нам забезпечити хороше, добре сьогоднення. Ні. Кожен з нас з допомогою Божою покликаний, щоб творити нову людину, нового українця, нове майбутнє.Тому, коли ми роздумуємо над тим всім і приймаємо якісь певні рішення, то, звичайно, ті турботи, які є, ніде не зникають: ты проблеми з коштами, проблеми зі здоров'ям… Але вони набувають іншого змісту, вони стають другорядними, бо є речі першочергові. Бо ті, хто йшов на смерть, ті, хто йде сьогодні на смерть, вони думали не про сьогодення, не про скороминучі речі, а вони показали, що є речі, набагато цінніші, ніж, навіть. життя. І коли ми живем, коли маємо такий дар, то знаймо, що такий дар цінний, але є речі цінніші: це Справедливіть, це Любов, це Жертовність.Закликав і закликаю, використовувати ці дари, придбані такою страшною ціною, для служіння. Для жертовного служіння один одному, для допомоги, для підтримки. Для того, щоб ми не руйнували. а додавали щось. починаючи від своїх родин і завершуючи містом нашим, областю і країною. Коли будемо в єдності, спільно працювати, люблячи один одного, турбуючись один про одного і згадуючи великі жертви, які наш народ приніс, приносить і ще буде приносити, тоді нічого не буде страшно. Тоді ми пройдемо через горе і скорботи і станемо свідками і учасниками якісних змін в нашій державі. Тому, починаймо з себе: полюбімо тих, хто поруч, і шануймо і згадуймо тих, хто ціною неймовірних зусиль, перемагаючи сам себе, зарає є на передовій, тих, хто вийшов із мрією. І самі мріймо. І маймо надію, що все буде добре, не опусаємо рук, не впадаємо у відчай, тримаємося міццно один одного, бо саме в єдності наша сила. І хай Бог береже наше воїнство, а любов береже нашу Україну.
Учасники Віче поклали до імпровізованого монументу Героям Майдану квіти, поставили свічки та лампадки.
[widgetkit id=1446]
Опісля перед присутніми виступили активісти Євромайдану Олександр Ратушняк, Андрій Лаврусь, Тетяна Бородіна, Микола Гречуха, Олександр Ратушняк, побратим Героя Небесної Сотні Віктора Чміленка, волонтер Олексій Цокалов, режисер фільму "Чміль", майдданівець і журналіст Ігор Токар.
«Віктор говорив: Олексію, всі люди в нашому житті – наші вчителі. Вчителі доброго і вічного, вчителі недоброго, вчителі не геть доброго, усілякі. І от з їхньої поведінки, спілкування ти обираєш, чи хочеш так поводитися. А на вчителів своїх не можна гніватися. Не потрібно гніватися. І він увесь час говорив дякую, дякую, дякую. Він завжди йшов з діалогом. Він з Косюком, який зараз в Росії, керівник київського «Беркуту», дві години розмовляв на Майдані. Той йому розповідав, як йому тяжко живеться, а Віктор одне запитував: для чого ви били дітей? А він каже: почитай Закон «Про міліцію», я маю право навіть вагітну жінку бити. Віктор каже: якщо в тебе таке право є, навіщо воно тобі? …». – цитує Олексія Цокалова "Рідний Край".
Промовці говорили про те, що вдалося і що не вдалося за три роки опісля Майдану, як змінилося суспільство за цей час. Лейтмотивом прозвуала думка про те, що Революція Гідності допомогла згуртувати громаду, що служіння народу, служіння ідеї Свободи може бути ціннішим і більшим за життя, має бути його метою.
– З того, що я спостерігаю, зараз активна частина громади накопичує кількісні зміни – ми вчимося, беремо на себе більше відповідальності, проявляємо небайдужість, відстоюємо свої права, демонструємо значно більше нетерпимості до беззаконня і корупції, цікавимось українською культурою і готові фінансувати її. Все це зрештою дасть рано чи пізно велику якісну зміну суспільної свідомості, народить і виховає нових лідерів і тоді країна, яку вимріяли учасники Революції Гідності стане реальністю. – цитує "Гречка" активістку і письменницю Олену Горобець.
Також активісти нагадали місцевій владі про давню обіцянку: справжній, а не імпровізований і підтриманий силами волонтерів та активістів, монумент Героям Небесної Сотні.
Під час Віче демонструвалися кадри хроніки тих подій в Кропивницькому та Києві.
Фото – Златопіль.
