Сьогодні, 15 січня, у приміщенні музею бойової і трудової слава Федорівської філії – навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів –дитячий садок» комунального закладу« Первозванівський НВО» відбувся урок мужності за участі в.о. голови Федорівського Старостинського округу Первозванівської сільської Ради Олександра Глушка з нагоди визволення села від нацистських окупанів 14 січня 1944 року воїнами 297-ї Славянсько-Кіровоградської Червонопрапорної, орденів Кутузова Богдана Хмельницького стрілецької дивізіїї під командуванням полковника І. А. Ковтуна – Станкевича.
З розповіді вчителя історії і одночасно керівника гуртка «Пізнаємо рідний край» Людмили Іванкової учні дізналися про історію формування дивізії у 1943 році, яка після визволення Кіровограда була направлена за 25 кілометрів від міста, де біля Федорівки вела жорстокі кровопролитні бої проти зміцненого пункту гітлерівців.
За будь-яку ціну вони прагнули повернути назад втрачений ними Кіровоград 8 січня 1944 року.
Автору цих рядків неодноразово доводилося бувати у Федорівці і бачити обеліск, "Трикутник" споруджений його жителями на честь подвигу воїнів, які витримали ворожу навалу ворога, на тому місці, де проходив передній край оборони.
Викарбувані на ньому рядки сповіщають, що тут з 11 січня по 13 квітня 1944 року насмерть стояли і обороняли Федорівку від фашистських загарбників понад 300 бійців із 7-ї стрілецької роти під командуванням старшого лейтенанта Барсукова, 8-ї стрілецької роти під командуванням лейтенанта Федоренка, 9-ї стрілецької роти під командуванням лейтенанта Козлова 1055-го стрілецького полку 297-ї стрілецької дивізії.
Минають роки… І вже важко сказати, хто залишився живим до сьогоднішнього дня з воїнів-визволителів села. П'ятнадцять років тому у 80-річному віці пішов із життя колишній голова ради дивізії Василь Петрович Барсуков, ім`я якого вирізьблене на обеліску, але й досьогодні у селі згадують свого захисника, до яких він завжди приїздив з бойовими побратимами у дні святкування визволення Федорівки від нацистів.
Почесний гість села завжди зустрічався у музеї з вже колишнім його директором, а нині вчителем-пенсіонером Галиною Тихонівною Великою, з якою листувався до своєї смерті.
Разом зі своїми колегами Вірою Білою та Вірою Бондаренко багато праці та енергії вона вклала у створення 49 років тому шкільного музею, який є гордістю села в Кіровоградському районі та області.
За ініціативою педагогів члени клубу «Пошук» розшукали понад 450 ветеранів Другої світової війним, колишніх воїнів-визволителів села, а також їхніх рідних. І зараз в експозиційній частині музею дбайливо зберігаються унікальні документальні матеріали про визволителів села. Зібрані матеріали використовуються й зараз в урочній та позаурочній роботі з героїко-патріотичного виховання серед учнівської молоді.
"Тривожне повідомленння про початок війни Василь Барсуков отримав одночасно із закінченнням десятирічки, -згадує у нашій розмові колишній директор музею.-Чотири місяці потому працював слюсарем-збірником на Горьковському автозаводі. Після річного навчання у Київського піхотному училищі, евакуйованому до сибірського міста Ачинська, разом із іншими курсантами у вересні 1942 року він був направлений на Сталінградський фронт. Вже тоді біля станції Котлубань здійснив перший героїчний подвиг- знищив у бою два легких танки ворога. Воював на південному та 2-му Українському фронті. Був поранений. Першу бойову нагороду – медаль «За відвагу» лейтенант Барсуков, командир стрілецького взводу 1055 стрілецького полку, отримав у жовтні 1943 року за успішний штурм виссотки 145,2 на околицях словянська Донецької області. Ризикуючи життям, на відкритій місцевості він перерізав у кількох місцях дротянку огорожу, зробивши вісім проходів, а потім повів бійців за собою, взявши в полон 50 фашистів.
Пригадала 87 річна вчителька, що серед інших численних бойових нагород Василь Петрович найдорожчою нагородою вважав орден Червоної Зірки, який йому було вручено напередодні дня народження -17 січня 1944 року за зразкове виконання завдань командування і виявлені мужність і відвагу під час оволодіння опорним пунктом оборони противника – Кіровоградом. І це не все, бо молодий 21-річний офіцер Барсуков відзначився своїм героїзмом і сміливістю й під час звільнення від гітлерівців Піщаного Броду Добровеличківського району на Кіровоградщині, забезпечивши зі своєю ротою успіх бою на вирішальній ділянці наступу стрілецького полку.
Рішенням виконкому Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району №15 від 26 квітня 1985 року Василю Барсукову було присвоєно почесне звання «Почесний громадянин Піщаного Броду».
До слова, матеріали про героя цієї розповіді зберігаються в Піщанобрідському історичному музеї, про що я дізнався кілька років тому від тодішнього голови районної ради Володимира Ганжі.
За участь у форсуванні військами 2-го Українського фронту восени 1944 року лівобережжя річки Тиса та розширенні плацдарму на її західному березі в ході Дебреценської операції він був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора.
Відважний воїн брав також участь у визволенні правобережної України, Південного Бугу, Молдавії Угорщини, Австрії, де танцював, за його спогадом, «Віденський вальс» у столичному парку біля памятника Штраусу.
"17 січня 2018 року підполковник у відставці Василь Петрович Барсуков вдзначав би свій 95-ий день народження,- каже в.о. голови Федорівського Старостинського округу Первозванівської сільської Ради Олександр Глушко. – Порадів би разом зі своїми бойовими побратимами, як змінилася Федорівка за останні роки. За допомогою небайдужих до проблем села людей, зокрема, Сергія Кадигроба, Миколи Яценка, інших добродіїв проведено великий обсяг робіт по впорядкуванню території села. Зокрема, облаштовано дитячий ігровий майданчик, переобладнано за європейськими мірками ФАП, утеплено школу, в якій замінено всі вікна. На 50% виконано роботи по освітленню вулиць Федорівки. Вже не веду мову про забезпечення технікою комплексу по переробці зерна, відкриття кондитерського цеху, вирішення питань соціального захисту жителів села, зокрема, медичного обслуговування жителів села. А ще маємо чи не найкраще в районі футбольне поле. Ми завжди пам’ятаємо воїнів- визволителів, які боронили наше село від фашистського звіра задля миру і чистого неба над головою.
Анатолій Саржевський
Фото автора та Віталія Тарана
