1 червня до Міжнародного Дня захисту дітей у Ризькій Центральній бібліотеці відбулося відкриття міжнародної виставки дитячих малюнків "Я люблю свою країну", на якій було представлено малюнки дітей п'яти країн: Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії, України. Чому саме ці країни? Бо саме в цьому році балтійські країни святкують відновлення державності (у Фінляндії – 2017 рік). А до чого тут Україна, спитаєте Ви? Тому, що ми як держава також відзначаємо 100 років Української революції (1917-1921), коли була сформована ідея державної незалежності, яка стала визначальною для українського національно-визвольного руху. А ще тому, що наша бібліотека – обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д.Чижевського – вже багато років є партнером Ризької Центральної бібліотеки, про що свідчить відповідний Договір про співробітництво.
Від нашої країни малюнки на виставку були представлені галереєю «Єлисаветград». Співробітники галереї з великим задоволенням та натхненням відгукнулися на пропозицію відкриття такої виставки. 15 малюнків – переможців Всеукраїнського конкурсу «Щаслива дитина – квітуча Україна» були відібрані та надіслані до Риги за власний кошт галереї. Отже, мрії трьох закладів – нашої бібліотеки, Ризької Центральної та галереї «Єлисаветград» про те, щоб малюнки наших дітей побачили інші країни, втілилась у життя. Можна вважати, що такими діями на своєму рівні ми також долучаємося до інтегрування України до Європейського Союзу, намагаючись розширити кордони нашої співпраці.
На відкритті виставки була присутні: виконуюча обов'язки посла України в Латвії п. Аліса Подоляк, почесні гості, журналісти, громадська спільнота та, звичайно ж, головні герої – батьки з дітьми. Малюнки дітей з кожної країни були оформлені на панелях різного кольору. Наш – жовтий, Фінляндія – сірий, Латвія – червоний, Литва – синій, Естонія – зелений, аби присутні змогли відразу виокремити ці країни. Усі малюнки були чудовими, але, мені здалося, наші – найяскравіші, «найсмачніші», найрідніші (не була б я патріоткою!). По закінченню презентації виставки відбувся концерт, де учні національних шкіл представили свої номери. Коли учні Ризької української середньої школи заспівали «Несе Галя воду» здалося, ніби підспівуєш на заході в своїй бібліотеці, тільки трохи затремтів голос, коли я дарувала цим діткам сувеніри з України – солодощі та символи країни – яйця-писанки і ляльки-мотанки та бажала їм мирного неба над головою (враховуючи наше сьогоднішнє становище).
Також наші друзі і колеги – бібліотекарі запросили ще й на відкриття пляжної бібліотеки в Лукассале (це один з районів Риги), де всі бажаючі безкоштовно мають можливість брати для читання книги та журнали, а дітлахи – ще й малювати та займатися майстер-класами. Це – спільний проект Ризької Центральної бібліотеки та міської Думи, навіть виконавчий директор (по нашому – заступник мера) отримав за нього перемогу у конкурсі міських проектів. Обладнання для цього проекту (великий намет з підлогою, меблі, ігри) надала Ризька Дума. Вже третій рік поспіль пляжна бібліотека працює і тільки отримує схвальні відгуки містян! Погодьтеся – навіщо брати із собою книгу чи журнал (нові, сучасні) розмальовки для дітей, якщо все це можна без усіляких записів та документів взяти поряд – саме в цій бібліотеці. І головне – відсоток неповернення видань майже нульовий, уявляєте? Вражає високий рівень свідомості городян! Що це – виховання, любов до книги та бібліотеки чи взаємна повага містян і бібліотекарів – важко сказати, але це є фактом.
Не можу не сказати про таке диво, як Латвійська Національна бібліотека, яку ще називають «замком світла» і яка входить до списку медіа компанії ВВС «10 найбільш красивих бібліотек світу». Це – восьмиповерхове творіння сучасної архітектури, яке будувалося 5 років і з 2014 року приймає відвідувачів, знаходиться на лівому березі ріки Даугава навпроти історичного центру міста. Будівлю спроектував американський архітектор латвійського походження Гунар Біркертс, який погодився працювати без гонорару. Своєю формою будівля викликає асоціації з хвилями Балтійського моря та Ризької затоки. Цікаво, що жителі Риги та туристи влаштували акцію «Книжковий шлях», переносячи книги на руках із старої будівлі до нової по живому коридору-ланцюгу, уявляєте? Цей живий ланцюг був довжиною в 14 тисяч людей. А фонд – немаленький (близько 4-х мільйонів одиниць) і відстань чимала (з правого берега ріки на лівий), а ще зима – ожеледиця, сніг! І я задумалась – а чи могли б ми у своєму місті повторити це дійство, якби в цьому була потреба?
Всередині нової бібліотеки все інноваційно та інформаційно – і сучасний дизайн, і комп’ютерна техніка, і безкоштовний Інтернет. Таке поєднання захоплює і вражає. В бібліотеці зібрані унікальні фонди, які складають національне культурне надбання цієї країни. Наприклад, факсимільний альбом «Терра Маріана (1186-1888)», який важить 35 кілограмів, виставлено під склом в холі бібліотеки. Видання оповідає про історію поширення християнської віри в Латвії та Естонії (Лівонії), яку колись називали Землею Діви Марії. В ньому зібрано матеріал про замки, церкви, герби старовинних знатних родів, відбитки золотих та срібних монет. Оригінал цього альбому було надруковано в Ризі в 1888 році, на сьогодні він зберігається в Апостольській бібліотеці Ватикану.
Звичайно, збереження фонду в бібліотеці – на високому рівні, усі книги обладнані чипами. Також тут знаходиться “Шафа дайн” – зібрання латвійських народних пісень (пам’ятка культури світового значення), яке включене до списку об’єктів культурного надбання ЮНЕСКО «Пам’ять світу». Крізь усю бібліотеку проходить скляна “Народна полиця”, на якій знаходяться книги, подаровані читачами. Головна умова – запис на титульній сторінці: чим важлива ця книга для дарувальника і що він бажає майбутнім її читачам. Зараз “Народна полиця” вже налічує 5 тисяч книг.
Саме в Національній бібліотеці проходили засідання Європарламенту, коли Латвія головувала в ЄС. А ще цікавим фактом є те, що в березні в цій будівлі наш прем’єр-міністр Володимир Гройсман проводив міжнародну зустріч з бізнесменами різних країн щодо залучення інвестицій до України, який багато про що говорить. В Ризі прийнято приходити до бібліотеки сім’ями, бо завжди є на що подивитися і що показати гостям.
Під час поїздки до Риги я впевнилася, що все ж таки проблеми в бібліотеках обох наших країн подібні. Це, в першу чергу, низька заробітна платня бібліотекарів (а звідси і «кадровий голод», коли говорять, що «кадри вирішують все»), і деякі технічні питання щодо створення національних баз даних, і просування вирішення бібліотечних питань як на національному, так і на регіональному рівнях. Але усіх бібліотекарів єднає одне – любов до своєї справи, бажання приносити своїй громаді користь і робити буденне життя громадян якомога кращим та комфортнішим, надаючи необхідні послуги та при цьому наповнюючи його нотками позитиву.
Дякуємо нашим друзям та колегам, насамперед, Дзідрі Шміті (директору Ризької Центральної бібліотеки) за запрошення і за чудовий, неоціненний досвід партнерства між нашими країнами!
Єлизавета Літвінова, заступник директора з наукової роботи ОУНБ ім.Д.Чижевського
