Одинадцятирічна Софійка Михайлова, яка разом з батьками мешкає в селі Лозуватка, що на Маловисківщині, вигодувала і виростила двох «представників» дикої природи- лелеченя і мале зайча.
Спочатку до двору Михайлових потрапило мале і кволе пташа лелеки, яке ще не вміло літати і, очевидно, випало з гнізда і якось заплуталось у різнотрав’ї сільського пасовища. Пташеня без вагань віддали в руки Софійці, бо ж знали її ставлення до живої природи і були впевнені, що дівчинка лелеченя догляне.
Так і сталося… Спочатку Софійка годувала Буслика (як назвали лелеченя) маленькими жабками, що їх ловили у місцевій водоймі, а потім стали купувати ставкову рибу – її птах споживав до кілограма в день. Уже два місяці Буслик живе в родині Михайлових і за цей час він став для сім’ї, мов рідна істота.
Та є у Софійки ще одна турбота – це догляд за молоденькою зайчихою, якого люди теж знайшли немічним і знесиленим неподалік села. Зайча дівчинка годувала молоком для тварин з допомогою соски, лише згодом «перевели» на зелений корм. І тепер це жваве молоде зайча. Яке теж, як і лелеченя, стало ручним і дуже звикло до своєї юної рятівниці.
І хоч у родині, де всі, як могли, турбувалися про звірят, до них звикли і їх полюбили, та все ж тут розуміють, що настане час – і їх треба буде випустити на волю у звичне для них середовище.
