Корейський серіал “Гра в кальмара” став найпопулярнішим на платформі Netflix одночасно в 90 країнах світу.
Наразі режисер Хван Дон Хек повідомив, що другий сезон буде, незважаючи на те, що зазвичай корейські серіали обмежуються лише одним.
“Кальмара” за два місяці передивилися люди різного віку, національностей та вподобань.
Якщо раптом ви не бачили, то ось коротко про нього: серіал “Гра в кальмара” складається з дев’яти епізодів. Прем’єра відбулася 17 вересня 2021 року. Суть сюжету, як повідомляється в описі на сайті Netflix, полягає у тому, що сотні гравців, які потребують грошей, приймають дивне запрошення взяти участь у дитячих іграх. На переможця чекає великий грошовий виграш, але ставки тут смертельні. 13 жовтня в Netflix заявили, що південнокорейський серіал “Гра в кальмара” став найпопулярнішим в історії стримінг-платформи – на той момент серіал набрав 111 млн переглядів.
Кропивничани теж не стали виключенням і передивилися, а деякі не по одному колу і разом з дітьми цей серіал.
Так чим же він так захоплює і примушує дивитися не відриваючись та чи безпечний він для перегляду дітьми, кореспондентка сайту Златопіль дізнавалася у кропивницьких психологів ПМ “Інсайт” Інги Кузнєцової та Андрія Фоменка.
Кореспондент: у чому такий феноменальний успіх цього корейського серіалу?
Інга: Людям завжди були цікаві такі ігри на вибування, адже це імітація виживання у суспільстві. Згадайте хоча б лічилочку “про 10 негренят”, які по-одному вибувають.
Кор: Така собі конкуренція, де залишиться лише один.
Інга: Так. Людина відігрує в цьому сценарії своє життя, життя людства, переймається через це. А в “кальмарі” це драматизувалося і набуло масовості.
Андрій: Найбільше цей серіал сподобався дітям та підліткам. Це все-таки дорама (азійський серіал), з усіма її законами. Зверніть увагу на емоційність героїв та інфантилізм. Герої дуже наївні і в цій наївності вони дуже зрозумілі дітям і підліткам. Для дорослої психіки поведінка акторів трохи неприродня. Навіть на початку, коли ще немає гри, ми бачимо деяку наївність і дорослим глядачам доводиться переналаштовуватися. Тут багато зав`язано на емоційних речах і культурних особливостях. Прямота, дитячість, ігровий сюжет, адже дітям притаманно грати.
Кор: Але в серіалі не компьютерні ігри, а ті, в які грали у дворі, зі справжніми людьми та жервами…
Андрій: Але я думаю, що це дворові ігри з елементами комп’ютерних. Адже така кількість людських втрат властива лише комп’ютерним іграм. Ми сприймаємо це як динаміку процесу, а не як загиблих. Тут є якась підміна.
Інга: Ці люди схематизовані, під номерами, їх не шкода. Дорослі переймаються, що тут знецінюється смерть, але наприклад моя донька дивилася зі мною всі серії і,незважаючи на кривавий сюжет, вона не виявляла якогось жалю. А от наступного дня попросила подивитися щось справжнє, про песика. І там вона плакала, переймалася, переживала справжні емоції.
Андрій: Я теж дивився серіал з дитиною, і ми з нею обговорювали, що те що в серіалі видається за людську поведінку насправді такою не є. Наприклад люди, які після першої гри знали, що далі буде “забій скоту” навряд чи повернулися б туди вдруге. Ми маємо розуміти, що така кількість концентрації смерті має пригнічувати, але завдяки знеособленню всіх персонажів, крім головних героїв, це більше схоже на сюжет комп’ютерної гри.
Інга: Знецінювання відбувається ще раніше-коли чоловік з дипломатом пропонує виграти гроші, а за помилку буде бити. У цій сцені ми бачимо приниження людської гідності.
Кор: Ну деякі вчинки героїв нам здаються дійсно нелогічними і під кінець навіть розчаровують.
Андрій: В кінці серіалу відбувається спад цікавості до нього, тому другий сезон буде недоречним. І не тому що нецікаво буде дивитися на ігри та варіанти, а тому що ти розумієш, що позитивні персонажі серіалу перестають бути тобі цікавими. Бо вони не є такими. Людина, яка готова була здолати всю дистанцію смертельних ігор, в кінці починає страждати докорами сумління.
Кор: Він почувається так через смерть матері, заради якої він то все здолав, але ж в нього ще є донька, яка так чекає на нього, а він знову її покидає. Його вчинок не має якогось сенсу.
Андрій: Немає сенсу і натяку на людяність. Персонаж, якого ми маємо прийняти як позитивний образ таким не є. Про що дивитися далі? Адже морального висновку тут зробити неможливо. А популярність “кальмар” здобув незвичайністю, ігровим компонентом, яскравістю, емоційністю.
Кор: Тобто в сюжеті “Гри в кальмара” превалює форма над змістом
Андрій: Однозначно. Єдине що зміст емоційно виразний і живий. Актори відіграють дуже безпосередньо і це нагадує дитячу поведінку.
Кор: А “сильні світу цього” у масках тварин, які фінансують ці криваві ігрища?
Андрій: Ідея смертельних ігор не нова. Знецінювання життя звичайних людей і надлишок задоволень для багатих, їхнє намагання розширити задоволення до знецінення життя інших.
Кор: Чи є небезпека для перегляду дітьми таких фільмів?
Андрій: Не думаю. Це так само, як з комп’ютерними іграми. Якщо в дитини є психопатичний або соціопатичний радикал, то в цьому разі навіть секція боксу може виявитися небезпечною. Будь – що може спровокувати негативну поведінку – стосунки в родині, наприклад. Фільми рідко коли можуть травмувати. Хіба що це ретравматизація того що було в житті. Для психічно здорової людини нічого не трапиться і цей серіал точно не про травму.
Ну що ж, поки фанати “кальмара” в очікуванні другого сезону, ми, як глядачі з критичним мисленням, можемо зробити деякі висновки.
Серіал звісно незвичайний і має багато “якорів” для привернення уваги, безліч сумнівних епізодів, з точки зору моралі, викликає вир емоцій під час перегляду і не завжди приємних. Заборонити дивитися дітям подібні речі звісно неможливо, але обговорити відчуття та думки вашої дитини після перегляду потрібно обов’язково. А щодо другого сезону, так хто ж, при такій шаленій популярності відмовиться від комерційної можливості? Але це вже історія не про кіномистецтво…
Спілкувалася Альона Шендеровська
