В Українi на десять випадкiв зареєстрованого туберкульозу легень припадає один випадок позалегеневого туберкульозу. Дiагностувати це захворювання складно, втiм, лiки вiд нього в державi iснують безкоштовнi.
Серед клiєнтiв проєкту «100 вiдсоткiв життя та якiсних послуг на Кiровоградщинi», що втiлює благодiйна органiзацiя «100 вiдсоткiв життя. Кропивницький», пiд медико-соцiальним супроводом є чоловiк з дiагнозом «туберкульоз хребта».
Назар з юностi займався спортом i ввiв здоровий спосiб життя. Останнi три роки працював з-за кордоном, адже були плани заробити коштiв на власне житло та автомобiль. I все йшло за планом, але раптовий бiль у спинi, який не давав спати вночi i нормально ходити вдень, загальна втома – змусили чоловiка звернутися за медичною допомогою.
– Я звик планувати життя. Хвороба, тим бiльше така, яку менi дiагностували, в мої плани не входила. Коли менi рiзко стало погано, я повернувся на Кiровоградщину. Пройшов безлiч обстежень – вiд здачi аналiзiв до МРТ. Результату не було, дiагноз менi не поставили. Потiм я пiшов знову на повторне МРТ, пiсля якого менi i порадили звернутися в протитуберкульозний диспансер. Бiль в спинi i туберкульоз – що мiж ними спiльного? Це перше, що я подумав, але пiшов в тубдиспансер, бо вже не мiг приймати знеболюючi. Я знову тут пройшов обстеження i тодi лiкарка менi сказала: «У вас туберкульоз хребта. Лiкування є. Головне – розпочнiть його». З одного боку – страшний дiагноз, з iншого – надiя, що є лiкування, що хвороба не смертельна, – розповiдає Назар по телефону iсторiю, адже не хоче вiдкривати своє обличчя, щоб раптом не зустрiлися в мiстi.
Чоловiк одразу почав лiкування. Спершу пройшов iнтенсивну фазу лiкування. Потiм його перевели на пiдтримуючу терапiю i амбулаторне лiкування. На цьому етапi вчасно на допомогу прийшов соцiальний працiвник проєкту Максим Горюнов.
– Пiд соцiальний супровiд Назара менi передали у обласному протитуберкульозному диспансерi. Пiд час знайомства з чоловiком, вiн розповiв, що важко приймав свiй дiагноз, не вiрив. Я його морально пiдтримував, пiдбадьорював, допомагав повiрити у власнi сили. У нас були спiльнi теми для розмов, тому труднощiв не виникало. Я приносив йому протитуберкульознi препарати додому ввечерi, адже вiн пив їх щодня в один той самий час. I поки вiн їх випивав, ми з ним спiлкувалися. Прихильнiсть до лiкування у Назара була стовiдсоткова, – розповiдає Максим Горюнов.
Лiкування туберкульозу хребта у Назара триває сiм мiсяцiв. Зараз вiн почувається значно краще, бiль у спинi минув.
– Я 10 квiтня випиваю останню таблетку. Дуже добре, що я потрапив у проєкт благодiйної органiзацiї i Максим менi приносить лiки додому. Це суттєва пiдтримка. Якщо почуватимуся надалi добре, планую далi їхати за кордон, адже в мене є плани, якi я повинен втiлити. Зараз я дуже добре зрозумiв цiннiсть свого життя, – додає Назар.
Вікторія СЕМЕНЕНКО
