Матвiй хотiв накласти на себе руки, коли дiзнався, що в нього ВIЛ. Вiн залишився наодинцi зi своїм страхом, болем, невiдомiстю. Вчасно руку допомоги йому протягнула Лариса Павлюченко – кейс-менеджер проекту “Колобаритив послуг з виявлення та лiкування ВIЛ” ACCESS Pro в рамках програми PEPFAR (2018 – 2023)”, що втiлює БО “100 вiдсоткiв життя. Кропивницький”.
Про свiй дiагноз Матвiй дiзнався не одразу. Спершу всi симптоми, якi сигналiзували, вказували на те, що у нього туберкульоз.
– Я сильно почав кашляти. Спершу мене сторонилися колеги, щоб не заразитися. А потiм в один прекрасний день, мене звiльнили без суттєвих причин, але з натяком, що в мене ймовiрно туберкульоз. Я поїхав додому в райцентр. Подумав, якийсь тиждень-два побуду вдома, а потiм шукатиму собi роботу. Та за цей час вiд мене вiдвернулася моя сiм’я. Вони мене просто залишили, тому що я не хотiв йти обстежитися…, – Матвiй пригадує, як пiв року тому втратив усе важливе.
Олена, дружина Матвiя, чула його постiйний кашель i хотiла убезпечити дiтей вiд захворювання, тому i залишила чоловiка.
– Iнша справа, якби вiн в той момент пiшов до лiкаря, обстежився i почав приймати таблетки. Я коли чула його кашель, одразу вирiшила, що в нього туберкульоз. Я не могла наражати дiтей на небезпеку, – додає Олена.
Жоднi вмовляння на чоловiка не дiяли, самотнiсть заганяла у глухий кут, а страх почути дiагноз наростав. Та в один момент, коли йому стало вже не сила, вiн викликав швидку допомогу i його привезли в лiкарню. Звiдси i почалися його обстеження.
– Туберкульоз виключили. Я здавав рiзнi аналiзи, допоки не почув, що в мене ВIЛ. Менi стало страшно. Я хотiв покiнчити життя самогубством. Кому я був потрiбен зi своєю хворобою? Усi, хто був, – вiд мене вiдвернулися, – розповiдає чоловiк, додаючи, що пiзнiше знайомство iз жiнкою iз соцiальної сфери змiнило його життя. – Менi на допомогу прийшла Лариса Павлюченко, яка розповiла про ВIЛ, яка взяла мене пiд соцiальний супровiд. Коли вона була поряд – у мене не виникало сумнiвiв, що я житиму.
– Пiсля нашої розмови у Матвiя з’явилася спрага до життя. Вiн почав приймати АРТ-терапiю. Є люди, яких вмовляєш, а вiн бiг за лiками. Вiн знову почав зустрiчатися iз сiм’єю, сказав дружинi про свiй ВIЛ-статус. Олена теж виявила бажання пройти експрес-тестування на ВIЛ. Тест показав позитивний результат. Жiнку не довелося переконувати в необхiдностi вживання лiкiв. Вона все зрозумiла сама. Тож зараз минуло бiльше пiв року, як вони лiкуються i почуваються краще…, – розповiдає Лариса Павлюченко.
Їхнi дiти здоровi, що обох приємно тiшить. Зараз Матвiй знову зi своєю сiм’єю. Вiн працює. Здається, дiагноз, який мiг призвести до сварок, хто кого iнфiкував, навпаки об’єднав сiм’ю у спiльному бажаннi жити краще. Зараз вони будують плани на лiто, адже навчилися цiнувати днi, проведенi разом.
Вiкторiя Семененко
