Життя воїнів з Кіровоградщини обірвала війна з підступним ворогом.
Про це повідомили в громадах, інформує Златопіль.
Війна забрала життя жителя села Івано-Благодатне молодшого сержанта Олександра Степаненка.
24 вересня 2025 року, Олександру Степаненку мало би виповнитися 23 роки, але не судилося… Йому навічно 22…
Олександр був дуже різнобічно розвиненим хлопцем, у нього унікальним чином поєднувалися безліч талантів. Він був активним спортсменом, займався туризмом, альпінізмом, був харизматичним та дуже артистичним, під час постановок свят у школі годі було знайти кращого актора, який чудово втілював найекстравагантніший задум, де потрібно імпровізував і залишав гостей з посмішкою та гарним настроєм. Олександр був ще й ерудитом, отримав грамоту від сільської бібліотеки, як найактивніший читач.
З першого класу навчався у Великовисківській загальноосвітній школіІ-ІІІст.
Ще у віці 6 років почав займатися кіокушинкай карате, мав гарну фізичну підготовку, на всіх змаганнях, в яких брав участь, здобував призові місця.
Займався у гуртках художньої самодіяльності, був капітаном шкільної команди КВН, але з переходом в старшу школу різко змінив свої погляди і почав займатися гуртками військово-патріотичними…
В старшій школі учасник гуртка «Юний миротворець», ройовий команди «Чорний Ворон» військово -патріотичної гри «Сокіл-Джура»,
Під час занять спортивним туризмом побував на вершинах гір Говерли та Петроса, про що свідчать медалі та посвідчення «Альпініст України», учасник Всеукраїнської військово патріотичної гри «Сокіл – Джура», неодноразово виборював призові місця в обласних конкурсах зі спортивного-туристичного орієнтування, нагороди з настільного тенісу, мав титул найкращого футболіста школи.
Загалом на своєму, на жаль, короткому життєвому шляху Олександр виборов 8 медалей, займаючи призові місця на районних, обласних та всеукраїнських шкільних змаганнях.
У віці 15 років Олександр пройшов вишкіл в обласному навчальному центрі та був зарахований до лав Юних Добровольців.
Навчаючись в 10 та 11 класах поєднував навчання на курсах з вивчення польської та англійської мови у Кропивницькому.
Після закінчення школи зразу вступив на навчання до Республіки Польщі в Університет Економіки м. Бидгощ на факультет за спеціальністю «Англійська Філологія».
Проклята війна зірвала всі подальші плани молодого, перспективного, ініціативного юнака.
Він не зміг залишатись в чужій країні і повернувся її боронити, бу був переконаний: «Хто ж як не я?».
В перші дні повномасштабної війни повернувся в Україну і пішов добровольцем в тероборону і в подальшому працював в галузі маркетингу та досягнув у цій сфері неабияких успіхів. Займався волонтерською діяльністю. В силу своїх патріотичних переконань, любові до України її мови, армії та віри у віці 21 рік добровольцем став боронити Україну в лавах Окремого центру спеціальних операцій «СХІД» імені князя Святослава Хороброго, з позивним «КРУТ» на честь 27 героїчних оборонців Української Державності, які здійснили свій подвиг у Далекому 1918 році.
Проходив службу на посаді старшого оператора групи спеціального призначення роти спеціального призначення першого загону спеціальних операцій.
За час служби Олександр з високою самовіддачею виконував найскладніші бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту.
Військовий виконував завдання на територіях Запорізької, Донецької та Харківської областей, за що був нагороджений Державними нагородами України: медаллю «За врятоване життя», медаллю «Захисник Вітчизни», відзнакою Міністерства оборони України медаллю «Хрест Сил спеціальних операцій», відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України « За Бойові заслуги», відзнакою президента України «За оборону України».
13 серпня 2025 року в районі населеного пункту Миколаївка Харківської області, молодший сержант Степаненко Олександр Олександрович загинув смертю хоробрих під час виконання бойового завдання , пов’язаного із захистом Батьківщини від збройної агресії російської федерації.
Командуванням загону поданий до нагородження орденом «За мужність ІІІ ст.» (посмертно).
Саша обрав свою стежину, свою долю. Доля ця – Захисник України, і віддав за це високе і почесне звання найцінніше, що може бути в людини – життя.
Чин поховання відбудеться 2 грудня 2025 року в м.Кропивницькому на Алеї Слави Далекосхідного кладовища.
Чергова страшна звістка надійшла до Гайворонської громади.
Загинув захисник України, Герой – Кушнір Юрій Іванович (позивний – “Старенький”).
Юрій Кушнір народився 1 травня 1976 року в селі Вікнина. У 1982 році він вперше переступив поріг Вікнинської ЗОШ. Після завершення 10 класів Юрій обрав фах електрика та продовжив навчання у місті Гайворон.
Після навчання повернувся до села та працював електриком, а згодом їздив на заробітки за кордон.
Юрія знали як працьовиту, спокійну й надзвичайно добру людину – відповідального сина та вірного друга.
У червні 2025 року Юрій був призваний до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання він вирушив боронити рідну землю на Сумський напрямок. Попри щоденні ризики та випробування, він мужньо виконував свій обов’язок.
З 15 листопада 2025 року Юрій Кушнір вважався зниклим безвісти. Родина до останнього вірила в диво, але отримала страшну звістку:
Юрій загинув поблизу населеного пункту Варачине Сумського району Сумської області.
Про дату та час зустрічі Героя повідомлять згодом.
До Компаніївської громади надійшла трагічна звістка. У бою за Україну загинув Товкач Юрій Вікторович.
26 листопада 2025 року, в районі населеного пункту Комишани Херсонського району Херсонської області, загинув старший матрос військової частини А4935 Товкач Юрій Вікторович, 11.06.1988 року народження, уродженець та житель села Губівка.
Юрій навчався й закінчив Губівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів імені Дем’яна Бєдного. Певний час проживав у місті Львів, де працював у сфері будівництва.
З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій без вагань підписав контракт і став на захист України.
У лавах Збройних Сил України служив старшим навідником 5-го міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї 2-го батальйону берегової оборони.
Щирі співчуття рідним та близьким.
Про дату, місце і час поховання буде повідомлено додатково.
Знову Благовіщенська громада у жалобі.
Захищаючи країну від підступного і жорстокого ворога, 26 листопада 2025 року в районі населеного пункту Новопавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області загинув житель Благовіщенського, сержант Петро Валерійович Грохольський.
Грохольський Петро Валерійович народився 12 липня 1995 року у Благовіщенському. Після закінчення 9 класів Благовіщенської школи №1, здобував спеціальність автокранівника у Благовіщенському професійно-технічному училищі. Ще навчаючись у школі, Петро Валерійович захоплювався музикою. У Благовіщенській школі мистецтв освоїв гру на духових інструментах, гітарі, неодноразово брав участь у музичних конкурсах районного та обласного рівнів, здобував перемоги. Його енергія і запал стимулювали інших бути в усьому активними.
Після закінчення навчання в училищі, Петро Валерійович проходив військову службу, а у 2022 році став на захист своїх рідних та рідної землі. З того часу побратими стали для нього ще однією сім´єю. Щоразу, перебуваючи у короткостроковій відпустці вдома, хвилювався за кожного і завжди підтримував.
2024 рік, не зважаючи на війну, став для Петра Валерійовича найщасливішим, адже цього року одружився і став батьком – у подружжя Грохольських – Анни і Петра народилася донечка Юлія.
Талановита людина — талановита в усьому. Таким був і Петро Грохольський. Будь-яка робота кипіла в його руках і все йому вдавалося. Інформацію щодо прощання із Петром Грохольським повідомлять додатково.
