Вчора, 1 лютого, на Далекосхiдному цвинтарi у Кропивницькому вiдали шану двом вiйськовослужбовцям. Це молодший сержант Ярослав Дубров i солдат Руслан Лебедка.
Про це повідомляє міська рада, інформує Златопіль.
Руслан Лебедка народився 14 грудня 1986 року в Кропивницькому. Навчався в загальноосвiтнiй школi № 1, нинi – Преображенська гiмназiя. Закiнчив технiкум механiзацiї сiльського господарства, тепер Кропивницький аграрний фаховий коледж, та здобув квалiфiкацiю технiка-механiка.
У 2007- 2008 роках пройшов вiйськову строкову службу. Останнiм часом працював на пiдприємствi IМПЕКСМАШ.
Руслан Лебедка захоплювався велосипедним спортом. Був членом велоклубу «Там де ми». Брав участь у змаганнях, виборював призовi мiсця.
У травнi 2023 року вiн став на захист України. Служив розвiдником взводу розвiдки спецiального призначення вiйськової частини Нацiональної Гвардiї України.
Воював на одному з найгарячiших напрямкiв – Запорiзькому.
За сумлiнне виконання службових обов’язкiв вiдзначений Грамотою командира 10-го армiйського корпусу Сухопутних вiйськ Збройних Сил України.
Солдат Руслан Лебедка загинув 8 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Пологiвського району Запорiзької областi пiд час мiнометного обстрiлу при виконаннi завдань iз забезпечення оборони України,.
Бiльше року вiн вважався зниклим безвiстi. Рiднi сподiвались побачити його серед живих. Але дива не сталось. ДНК-експертиза пiдтвердила загибель воїна.
Йому було 36 рокiв…
Руслан понад усе любив життя, був свiтлою, життєрадiсною, i дуже творчою людиною. Мав «золотi руки». Вiн робив надзвичайно гарнi вироби з використанням бiсеру та дерева i любив їх дарувати.
Руслан Лебедка був чудовим другом, колегою, люблячим, турботливим сином, братом, дядьком, хрещеним батьком, кохав i мав плани одружитись. Мрiяв створити родину, мати дiтей. На жаль цього не сталось…
У воїна залишились мама, сестра, племiнники, похресник, кохана дiвчина.
Ярослав Дубров народився 16 листопада 1982 року у Кропивницькому. Навчався в Балашiвськiй гiмназiї – колишнiй загальноосвiтнiй школi № 23. З дитинства Ярослав був розумним i кмiтливим хлопчиною, гарно навчався, займався в танцювальному колективi, ходив на спортивнi секцiї.
У 2002 роцi закiнчив Компанiївський технiкум ветеринарної медицини та отримав професiю «фельдшера ветеринарної медицини».
Свою трудову дiяльнiсть Ярослав Дубров пов`язав iз виготовленням меблiв. Був гарним майстром, професiоналом, привив любов до цiєї справи i своєму синовi.
Iз початком повномасштабного вторгнення росiї на територiю України, 24 лютого 2022 року, не вагаючись пiшов до вiйськомату та приєднався до лав територiальної оборони.
Вiд серпня 2023 року набував вiйськових навичок у лавах Збройних Сил України на посадi «стрiльця». Брав участь у захистi Днiпропетровської, Херсонської, Запорiзької областей. Мав статус ветерана вiйни – учасника бойових дiй. Вiд квiтня 2024 року служив на посадi бойового медика стрiлецького взводу.
Молодший сержант Ярослав Дубров загинув 06 жовтня 2024 року зупиняючи росiйських агресорiв поблизу населеного пункту Мала Токмачка Пологiвського району Запорiзької областi пiд час мiнометного обстрiлу.
Бiльше трьох мiсяцiв вiн вважався зниклим безвiстi. Це був час вiри, надiї та сподiвань для рiдних i близьких Ярослава Анатолiйовича.
Йому назавжди буде 41 рiк.
Надiйний друг i побратим. Ярослав Дубров був рiзносторонньою, життєрадiсною, доброю i щирою людиною, любив тварин, опiкувався ними, був завзятим рибалкою, мав багато друзiв та нiкому нiколи не вiдмовляв у допомозi.
Без рiдної людини залишились 14-рiчний син, дружина, мама, тато захисника, двi сестри.
Схилимо голови i вшануймо пам’ять наших Героїв-захисникiв хвилиною мовчання…
