Сьогоднi, 28 травня, кропивничани провели в останню путь землякiв: молодшого сержанта Сергiя Маркова, солдатiв Олександра Бабiна та Костянтина Максимова, матроса Вiталiя Волошина.
Про це повідомляє Кропивницька міська рада, інформує Златопіль.
Сергiй Марков народився 1 березня 1971 року в селi Майське Джанкойського району в Криму. У 1977 роцi родина переїхала до Донецької областi. У 1989 роцi Сергiй Марков був призваний на строкову службу до армiї. Служив зв’язкiвцем у миротворчих вiйськах. У мирний час працював на пiдприємствах «Недра Донбассу» та «Славдорстрой». Колеги поважали його за чеснiсть, працьовитiсть i людянiсть. Вiн нiколи не шукав легких шляхiв, завжди сумлiнно виконував свою роботу.
На початку повномасштабного вторгнення Сергiй Марков добровiльно доєднався до Збройних Сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду водiя вiддiлення охорони вiйськової частини. Воював на найгарячиших напрямках бойового зiткнення – Донецькому, Харкiвському, Запорiзькому, у Сумськiй областi. За мужнiсть i самовiддану службу Сергiй Марков був нагороджений вiдзнакою Президента України «За оборону України» та медаллю «Ветерана вiйни, учасника бойових дiй»
Серце воїна зупинилося 15 травня 2026 пiд час проходження лiкування в Сумськiй районнiй лiкарнi. Йому було 55 рокiв.
Найбiльшою цiннiстю у життi Сергiя Михайловича завжди залишалася родина. Вiн безмежно любив своїх дiтей i онукiв, жив їхнiми радощами, переживав за них навiть перебуваючи на фронтi. У кожнiй телефоннiй розмовi, у кожному словi вiдчувалася його турбота, любов i батькiвське тепло.
Олександр Бабiн народився 5 квiтня 1978 року в Кропивницькому. Освiту здобув в Лiцеї «Академiчний». Розпочав трудову дiяльнiсть на рiзних будiвельних майданчиках мiста та областi.
Коли для України настали важкi часи, Олександр Бабiн не змiг залишитися осторонь. У березнi 2023 року вiн добровiльно став на захист Батькiвщини, усвiдомлюючи всю небезпеку та вiдповiдальнiсть вiйськової служби.
Був зарахований на посаду стрiльця-санiтара штурмового взводу. На фронтi Олександр Бабiн проявив себе мужнiм, витривалим i вiдданим воїном. Вiн не лише виконував бойовi завдання, а й рятував життя побратимiв, допомагаючи пораненим у найважчi хвилини.
Свiй останнiй бiй солдат Олександр Бабiн прийняв 15 липня 2023 року, зупиняючи росiйських агресорiв в районi населеного пункту Клiщiївка Бахмутського району Донецької областi. Йому було 45 рокiв…
Костянтин Максимов народився 3 квiтня 1972 року в Запорiжжi. Iз дитинства захоплювався спортом. Спочатку займався плаванням, а згодом присвятив себе боксу, який навчив його дисциплiни, витримки та вмiнню нiколи не здаватися перед труднощами. Спорт став для нього не лише захопленням, а й справжньою школою сили духу. Здобув професiю автослюсаря, однак бiльшу частину життя працював водiєм. Вiн щиро любив дорогу, технiку та свою справу.
На початку повномасштабного вторгнення Костянтин Максимов добровiльно доєднався до Збройних сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду номера обслуги противотанкового взводу.
Солдат Костянтин Максимов загинув смертю Героя 3 грудня 2023 року пiд час виконання бойового завдання в районi населеного пункту Лиман Куп’янського району Харкiвської областi
Йому було 51 рiк…
Саме з того часу Костянтин Олександрович вважався безвiстi зниклим. Довгi мiсяцi рiднi жили надiєю, чекали звiстки, сподiвалися на повернення. Та на жаль, вiйна залишає болючi рани, якi неможливо загоїти, експертиза ДНК пiдтвердила загибель воїна
Вiталiй Волошин народився в селi Шевченкове, Кiровоградської областi. Освiту здобув в Миколаєвi. У мирному життi працював вантажником, охоронцем, водiєм. Вiн нiколи не боявся працi, був вiдповiдальним, чесним i надiйним чоловiком. Iз 2001 року Вiталiй Волошин присвятив себе мiсiонерськiй дiяльностi. Часто бував у будинках-iнтернатах для дiтей-сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, даруючи їм увагу, тепло i турботу.
Коли Україна опинилася у вогнi вiйни, Вiталiй не залишився осторонь. Iз березня 2022 року по квiтень 2023 року проходив службу вiйськовим водiєм поблизу селища Покровське Днiпропетровської областi. За час служби проявив себе як вiдважний, здiбний, чуйний та вiдповiдальний вiйськовослужбовець.
У груднi 2024 року був вдруге призваний на вiйськову службу. Служив матросом, стрiльцем-помiчником гранатометника у складi 36-ї бригади морської пiхоти. Був старшим групи, користувався повагою серед побратимiв та завжди залишався прикладом мужностi й витримки.
20 лютого 2025 року Вiталiй Волошин героїчно загинув в бою разом з групою захисникiв пiд час виконання бойового завдання на Курському напрямку поблизу населеного пункту Свердлiково рф. Вiн вiддав своє життя за Україну, за мирне майбутнє свого народу, залишившись до останнього вiрним вiйськовiй присязi та своїм переконанням. Йому було 43 роки…
Для рiдних, друзiв, побратимiв i всiх, хто його знав, Вiталiй назавжди залишиться доброю, щирою, свiтлою людиною.
Доземний уклiн нашим захисникам, якi вiддали за країну найдорожче…
