У Кропивницькому попрощалися iз загиблим на передовiй земляком – Героєм майором Сергiєм Мигалатiєм.
Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль.
Траурна колонна зупинилася в центрi мiста i кропивничани вiддали шану загиблому воїну…
Сергiй Мигалатiй народився 27 вересня 1994 року у Кропивницькому. У дитинствi — допитливий, життєрадiсний, позитивний, щирий. Вiн завжди був свiтлом для рiдних, нiс у собi щось особливе.
У 2001 роцi Сергiй пiшов навчатися до гiмназiї № 5, нинi – лiцей iменi Тараса Шевченка, а у 2009 роцi вступив до нинi Наукового лiцею, який закiнчив у 2011 роцi. Як людина творчо обдарована вже у старших класах працював журналiстом.
Того ж року Сергiй Мигалатiй вступив до Нацiонального юридичного унiверситету iменi Ярослава Мудрого. Але його серце завжди належало не лише закону, а й слову.
Ще студентом вiн почав писати оповiдання та есе пiд псевдонiмом Олег Мрiєнко, знаходив час на творчiсть, коли вже працював i навiть коли пiшов воювати. Його тексти глибокi, сповненi символiв i загадок, оповитi туманом i таємницею залишали простiр для думки, проникали вглиб душi. Вони стали зiркою, що згасла, не встигнувши зiйти на орбiту української лiтератури. Його твори були надрукованi у збiрках та виданнях сучасної української прози та поезiї, вiн брав участь у лiтературних вечорах у Харковi й Кропивницькому, жив словом, мрiяв написати й видати власний роман.
Пiсля закiнчення вишу Сергiй Мигалатiй працював слiдчим Служби безпеки України у Херсонi.
У 2016 роцi Сергiй одружився, а у 2017 – народився син. Для своєї дитини вiн старався бути найкращим татом, для родини був мiцним плечем, на яке можна було надiйно спертися.
Згодом Сергiй Мигалатiй з родиною повернувся в Кропивницький та працював плiч-о-плiч з батьком, займаючись сiмейним бiзнесом, планував повернутись до Харкова, але iсторiя країни змiнила маршрут його життя.
Iз першого дня повномасштабного вторгнення росiї на територiю України Сергiй Мигалатiй, як справжнiй патрiот, став на захист батькiвщини — свiдомо, з гiднiстю. Служив у складi 121-ої окремої бригади територiальної оборони на посадi командира взводу. Далi –начальником розвiдки батальйону, начальником штабу. У 2024 роцi Сергiй Мигалатiй прийняв командування вiйськовою частиною.
Побратими та пiдлеглi знали його як справжнього офiцера i командира, який нiколи не стояв осторонь, дослухався до думок iнших. Його поважали, i йшли за ним.
За час служби Сергiй Мигалатiй був нагороджений медаллю командувача Сил територiальної оборони Збройних Сил України «За вiрну службу», нагрудним знаком – почесною вiдзнакою командира 120-ої окремої бригади територiальної оборони Збройних Сил України, медаллю «За хоробрiсть в бою», нагрудним знаком «Захисник рiдної землi», медаллю «Хрест Свободи» Православної церкви України, мав статус ветерана вiйни – учасника бойових дiй.
Майор Сергiй Мигалатiй з позивним «ФIЛIН» загинув 26 травня 2025 року пiд час виконання бойового завдання iз забезпечення заходiв нацiональної безпеки i оборони України, вiдсiчi i стримуваннi збройної агресiї росiйської федерацiї на Вовчанському напрямку на Харкiвщинi.
Йому було лише 30 рокiв, але за цей короткий вiк вiн встиг бiльше, нiж багато хто за все життя.
Мужнiй, вiдповiдальний, справедливий, рiшучий i одночасно добрий та турботливий. Сергiй був людиною, в якiй поєднувалися вiдвага воїна i тонка чутливiсть митця.
У захисника залишились дружина, син, мама, тато, брат, бабуся, рiднi, близькi, друзi.
Схилимо голови i вшануємо пам’ять українського Героя!
