Кропивницький знову у жалобі. У вічність провели Героїв, які віддали свої життя за свободу і незалежність рідної землі – майора Ігоря Ліпкіна, молодшого сержанта Артема Федоренка, солдатів Сергія Волчихіна і Дениса Боженка.
Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль.
Ігор Ліпкін народився 11 лютого 1988 року в селі Злинка Маловисківського району Кіровоградської області. Закінчив місцеву загальноосвітню школу. Вищу освіту здобув у Центральноукраїнському Національному технічному університеті за спеціальністю «Менеджмент організацій». Водночас пройшов курс військової підготовки офіцерів запасу на кафедрі військової підготовки Державної льотної академії.
Після завершення навчання Ігор розпочав трудову діяльність у дистриб’юторській компанії, де, завдяки сумлінній праці, відповідальності та професіоналізму, пройшов шлях від рядового працівника до начальника зміни.
У лютому 2015 року, у непростий для держави час, Ігорь Ліпкін приєднався до лав Збройних Сил України. Після проходження необхідної підготовки обійняв посаду передового авіанавідника військової частини. Уже в жовтні того ж року був призначений командиром взводу та брав участь в антитерористичній операції на сході України, захищаючи незалежність і територіальну цілісність держави.
У 2016 році Ігор Ліпкін підписав контракт про проходження служби з 3-ім Окремим полком спеціального призначення та був призначений на посаду командира групи спеціального призначення.
Початок повномасштабного вторгнення російської федерації Ігор Ліпкін зустрів на виконанні бойового завдання, адже в цей час планово перебував на території Луганської області зі своєю групою спеціального призначення. Із перших днів підрозділ під його командуванням нищив техніку та живу силу противника, здобував необхідну розвідувальну інформацію для Збройних Сил України. За високі результати в бойовій роботі в червні 2022 року його призначили на посаду командира роти спеціального призначення, а у вересні 2025 року – на посаду начальника групи підтримки штабу загону спеціальних операцій. Він був міцною опорою для побратимів, гарним вчителем для молодших товаришів по службі, надійним помічником командира підрозділу.
За значний вклад в оборону України був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «Учасник АТО», «За оборону України», нагрудними знаками «За військову доблесть», «Знак пошани», «Хрест Сил Спеціальних операцій», вогнепальною зброєю та Орденом «Богдана Хмельницького» всіх трьох ступенів.
Майор Ігор Ліпкін загинув смертю хоробрих 13 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Павлоград Дніпропетровської області. Йому було 37 років…
Ігор Ліпкін назавжди залишиться в пам’яті як справжній воїн, надійний друг і побратим, людина честі та великого серця. Він завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати словом і ділом, з повагою ставився до кожного. Найбільшою цінністю для нього була родина — він безмежно любив свого синочка, маму, дружину, заради яких жив і яких захищав, як і всю Україну.
Артем Федоренко народився 7 серпня 1992 року в Алтайському краї. У 1996 році разом із родиною переїхав до України. Дитинство та юність провів у селі Комишувате Новоукраїнського району Кіровоградської області, де у 2010 році закінчив загальноосвітню школу.
Після школи Артем здобув робітничу професію у професійно-технічному училищі №8. У 2012 році був призваний на строкову військову службу, яку пройшов гідно та завершив із відзнакою «За зразкову службу», проявивши дисциплінованість, відповідальність і витримку.
У 2015 році Артем Федоренко знову став на захист країни, виконуючи свій обов’язок у зоні проведення антитерористичної операції. Після повернення до мирного життя продовжив саморозвиток і у 2020 році здобув вищу освіту в Центральноукраїнському національному технічному університеті за спеціальністю «Прикладна механіка».
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації у 2022 році Артем Федоренко без вагань долучився до оборони України. Спочатку проходив службу у Кропивницькому в обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, у роті охорони. За сумлінну службу та відповідальне ставлення до виконання обов’язків йому було присвоєно військове звання молодшого сержанта.
У січні 2025 року Артем Федоренко прибув для подальшого проходження служби до 41-ої окремої механізованої бригади, де обіймав посаду командира відділення – командира машини механізованого батальйону. Він користувався повагою серед побратимів, був надійним, витриманим і відповідальним воїном, який не боявся труднощів і завжди залишався вірним присязі. Був нагороджений відомчими нагородами, відзнакою Кіровоградської області «За мужність і відвагу».
Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Свердликове Суджанського району Курської області 11 лютого 2025 року молодший сержант Артем Федоренко зник безвісти. Понад рік рідні та близькі жили надією і вірою, очікуючи звістки. У квітні 2026 року було офіційно підтверджено його загибель за результатами ДНК-експертизи. Йому було 32 роки…
Артем Федоренко був життєрадісною, щирою і доброю людиною. Він умів радіти простим речам, підтримувати інших, дарувати тепло і впевненість. Любив життя, цінував дружбу і понад усе дорожив своєю родиною. Для рідних він був і назавжди залишиться турботливим батьком маленького синочка, коханим чоловіком, люблячим сином і братом.
Світла пам’ять про воїна житиме у серцях усіх, хто його знав, поважав і любив.
Сергій Волчихін народився 18 травня 1985 року в селі Володимирівка Кропивницького району Кіровоградської області. Тут минули його дитинство і юність, тут він зробив свої перші кроки в життя. Середню освіту здобув у Володимирівській загальноосвітній школі.
Після школи обрав педагогічний шлях і вступив до Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка. Навчався за спеціальністю вчителя трудового навчання — професії, що поєднує знання, практичні навички і вміння передавати їх іншим.
Із початком повномасштабної війни Сергій Волчихін не зміг залишитися осторонь. У 2023 році він прийняв свідоме рішення підписати контракт і стати на захист України. Це був вибір зрілої, відповідальної людини, яка добре розуміла, за що бореться. Він пішов захищати рідну землю, своїх близьких і майбутнє своїх дітей. Після проходження підготовки служив на посаді стрільця-санітара механізованого батальйону 67-ої окремої механізованої бригади.
Свій останній бій солдат Сергій Волчихін прийняв 21 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів-Яр Бахмутського району Донецької області. З того часу вважався зниклим безвісти… Два роки очікування, надії і молитви були важкими випробуваннями для рідних. І лише у березні 2026 року ДНК-експертиза підтвердилася загибель воїна. Йому назавжди буде 38 років…
Сергій Волчихін був працьовитим, відповідальним, доброзичливим і щирим. Він не прагнув гучних слів чи визнання, але завжди знаходив можливість підтримати, допомогти, підставити плече у потрібний момент. Його поважали за відкритість, надійність і людяність.
Сергій Волчихін залишив по собі світлу пам’ять як людина, яка жила чесно і гідно. Він був люблячим чоловіком, турботливим сином і братом, батьком трьох синів. Для них він назавжди залишиться прикладом сили духу, відповідальності та батьківської любові.
Пам’ять про полеглих захисників житиме в серцях людей — у вдячності, шані та повазі, як про тих, хто віддав найдорожче за свободу і майбутнє рідної країни.
Денис Боженко народився 14 червня 2003 року в селищі Новгородка Кіровоградської області. Від дитинства вирізнявся щирістю, відкритістю до світу та творчими здібностями, умів радіти життю і знаходити спільну мову з людьми.
У 2019 році закінчив загальноосвітню школу №29 міста Кропивницького, де його пам’ятають як здібного, активного й доброзичливого учня.
У 2021 році Денис завершив навчання у Кропивницькому інженерному фаховому коледжі Центральноукраїнського національного технічного університету. Того ж року, у листопаді, розпочав свій військовий шлях, ставши на строкову службу. З перших днів служби зарекомендував себе висококваліфікованим та старанним військовослужбовцем.
Від початку повномасштабного вторгнення Денис Боженко не залишився осторонь. Усвідомлюючи відповідальність за долю країни, у січні 2023 року він підписав контракт і став до лав Національної Гвардії України. Це був свідомий вибір молодої, але внутрішньо зрілої людини, яка прагнула захищати свою державу.
Під час служби Денис Боженко постійно працював над собою, удосконалював свої знання та навички, опановував тактику мінометного вогню, вивчав особливості ведення бойових дій. Служив номером обслуги в 1-му батальйоні оперативного призначення військової частини Національної гвардії України. Перебуваючи в зоні активних бойових дій, він виконував поставлені завдання з повною самовіддачею.
За сумлінну службу, відповідальність, мужність і відданість присязі Денис здобув щиру повагу та авторитет серед командування і побратимів. За час служби нагороджений медаллю «За відвагу». Мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
19 квітня 2026 року Денис заступив на позиції «Джафар». 24 квітня 2026 року, виконуючи свій військовий обов’язок, солдат Денис Боженко загинув смертю хоробрих у районі населеного пункту Вільне Покровського району Донецької області.
Йому виповнилося лише 22 роки…
Попереду було ціле життя — плани, мрії, нові звершення, які він не встиг здійснити. У 2025 році Денис Боженко зробив ще один крок до розвитку — вступив до Черкаського державного технологічного університету на факультет інформаційних технологій і систем, поєднуючи службу із прагненням до освіти і самореалізації.
Денис Боженко був доброю, щирою і світлою людиною, умів радіти життю, цінувати прості речі, підтримувати тих, хто поруч. Його поважали друзі, цінували побратими, любили рідні — за відкритість, щирість і велике серце.
Він умів зігрівати теплом своєї душі, був для найрідніших справжньою опорою, світлом і гордістю — тим, хто наповнює життя змістом і надією.
Денис Боженко прожив коротке, але гідне життя, наповнене мужністю, відповідальністю і відданістю.
Доземний уклін нашим захисникам!
