Сьогодні, 5 березня, у Кропивницькому відбулася траурна церемонія прощання із чотирма воїнами, які віддали своє життя за свободу і незалежність України — солдатами Андрієм Соколюком, Миколою Дінцем, Ігорем Слуцьким та молодшим сержантом Олександром Федоровим.
Рідні, побратими, представники міської влади, військовослужбовці та жителі громади зібралися, аби віддати останню шану Героям.
Андрій Соколюк народився 30 січня 1984 року в Кропивницькому. По закінченню ліцею «Науковий» здобув професію водія. Згодом розпочав свою трудову діяльність на підприємстві «Паляниця».
На початку 2010 року здобув освіту у Кропивницькому аграрному фаховому коледжі. Своє життя пов’язав із роботою на громадському транспорті рідного міста.
У грудні 2025 року став до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання був зарахований на посаду стрільця-снайпера штурмового відділення.
Серце воїна зупинилося 20 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання, необхідного для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, в районі населеного пункту Вишневе Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому було 42 роки.
Андрій Соколюк був людиною з великим серцем — доброзичливим, щирим, справедливим. Його знали як надійного друга, турботливого сина та вірного товариша. Він ніколи не залишався байдужим до чужого горя, завжди знаходив спосіб допомогти — словом і ділом.
Микола Дінець народився 19 липня 1994 року в селі Спасове Кам’янецької громади Кіровоградської області. Навчався у сільській загальноосвітній школі, згодом здобув спеціальність у технічному училищі. За фахом був водієм. Після навчання пройшов строкову службу.
Свій трудовий шлях розпочав у фермерському господарстві рідного села. Мріяв працювати на землі, плекати її та розвивати власну справу — хотів створити власне аграрне підприємство, аби примножувати добробут своєї родини та громади.
На початку повномасштабного вторгнення Микола Дінець доєднався до лав Збройних Сил України. Служив у складі 71-ї окремої аеромобільної бригади на посаді командира відділення. Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Солдат Микола Дінець загинув смертю хоробрих 19 вересня 2023 року зупиняючи російських агресорів в районі населеного пункту Вербове Запорізької області. Йому назавжди залишиться 29 років.
Микола Дінець був люблячим і вдячним сином. Він щиро поважав батьків, завжди підтримував їх словом і ділом, дбав про родину та був для неї надійною опорою. Як брат — турботливий, справедливий і щирий. Для своєї сім’ї він назавжди залишиться прикладом доброти, сили й любові.
Олександр Федоров народився 21 листопада 1967 року в селищі Новоархангельськ Кіровоградської області. Навчався в Новоархангельській середній школі з виробничим навчанням. Під час навчання захоплювався малюванням, брав участь у спортивних змаганнях, цікавився історією України та військовою справою.
Після закінчення школи вступив до Гайворонського училища №35, де здобув спеціальність тракториста-машиніста. Строкову службу проходив у Києві.
Згодом був прийнятий до Новоархангельського автотранспортного підприємства художником-оформлювачем. Паралельно продовжив навчання та здобув спеціальність художника-оформлювача. Працював на різних підприємствах міста, залишаючись відповідальним і сумлінним працівником.
У 2024 році Олександр Федоров у складі Збройних Сил України виступив на захист Вітчизни та проходив службу на посаді водія-електрика технічного забезпечення батальйону безпілотних систем. Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Серце воїна зупинилося 28 лютого 2026 року у шпиталі. Йому було 59 років.
Олександр Федоров був турботливим і люблячим батьком. Він завжди знаходив час для своїх синів, підтримував їх у житті, радів їхнім успіхам і допомагав долати труднощі. Для своїх дітей він був прикладом працьовитості, чесності та сили духу. Його мудрі поради, добре серце й щира батьківська любов назавжди залишаться в їхніх спогадах.
Ігор Слуцький народився 04 липня 1996 року в Кропивницькому. Навчався у Преображенській гімназії. Від дитинства захоплювався автомобілями — добре розумівся на техніці, мріяв про власну справу, пов’язану з автосправою, любив усе, що вимагало точності, уваги й відповідальності.
Після навчання працював експедитором, згодом — на будівництві. Не боявся фізичної праці, був витривалим і сумлінним. Колеги поважали його за чесність, спокійний характер і готовність прийти на допомогу. Він умів працювати в команді й ніколи не уникав труднощів.
У 2024 році Ігор Слуцький долучився до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання його було зараховано на посаду стрільця–снайпера. Служба вимагала зосередженості, витримки та внутрішньої сили. Побратими згадують його як врівноваженого, надійного воїна, який завжди залишався зібраним і рішучим.
Під час виконання бойового завдання 05 січня 2025 року Ігор Слуцький зник безвісти, мужньо виконавши обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність. Для рідних це були довгі місяці болісного очікування й надії. Згодом найстрашніше підтвердилося — воїна було ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи. Йому назавжди 29 років.
Життя Ігоря Слуцького обірвалося надто рано… Але пам’ять про нього житиме в серцях рідних, друзів і побратимів — як про мужнього Захисника, який віддав своє життя за Україну.
Під час церемонії священнослужителі звершили молитву за упокій душ загиблих воїнів. Після прощання військовий комісар передав Державний Прапор України рідним загиблих.
Героїв поховали на Алеї Слави Далекосхідного кладовища.
