Зустріч із фіналістом міжнародного літературного конкурсу “Коронація слова -2020”, автором понад десятка прозових книжок авантюрно -пригодницького жанру, відбулася в приміщенні обласної бібліотеки для юнацтва імені Євгена Маланюка, інформує Златопіль.
Прихильники творчості нашого відомого земляка познайомилися з його життєписом, дізналися про творчі плани, послухали спогади про тридцятирічну газетярську роботу.
У загальних рисах Олег Бондар розповів також про дідуся і бабусю, вчительку початкових класів, яка навчила його, трирічного, читати і писати, а також про літературну діяльність, витоки якої беруть початок ще зі шкільництва.
Саме тоді у газеті “Пионерская правда” було надруковано перше невеличке оповідання учня четвертого класу міської ЗШ №5 , яким він дуже пишався перед ровесниками.
“Книга повинна навчати, а не повчати” – це життєвий принцип лауреата молодіжного літературного конкурсу імені Валерія Гончаренка, а також автора таких прозових творів як от: “Посмішка диявола”, “Рекет – справа тонка”, “Обручка зі склепу”, “Ворота до пекла”, “Втрачене щастя”, “Марево” ( у співавторстві з журналісткою Світланою Томашевською), “Убивчий запах цитрусових”, містичного трилеру “Почвара”, презентація якого відбулася під час бібліотечної зустрічі одночасно з романом “Втрачений шанс”.
-Чому Ви вирішили стати письменником ? – цікавлюся у прозаїка.
– Після того, як у всесоюзній дитячій газеті з’явилося моє написане на шести чи семи сторінках оповідання, дуже скорочене за розміром. Однак не ображався на редакцію, бо під ним, ледь не схожим на поширену замітку, побачив своє прізвище. З того й почалося. Пригадую, як у дитинстві перечитав у сільській бібліотеці всю пригодницьку літературу. А ще дуже вдячний за допомогу в становленні мене як журналіста багаторічному редактору інститутської газети “Радянський студент” Володимиру Костянтиновичу Романцевичу.
– А за освітою ви педагог…
-За одержаною спеціальністю – учитель історії. Тривалий час працював кримінальним репортером у міській “Вечірній газеті”, де пройшов творчий шлях від кореспондента до заступника редактора, в інших засобах масової інформації. А потім став писати романи і незабаром зрозумів, що писати їх цікавіше аніж працювати в газеті. Друкував свої твори в Росії та Німеччині. Після анексії Криму відмовився писати мовою російського агресора і пишу виключно українською.
– Розкажіть про своє робоче місце.
-Відповім коротко. Простий стіл і стаціонарний комп’ютер
-Пане Олеже, які літературні жанри Вам близькі ?
-Містика. Готичний стиль. До того ж не можу працювати за планом, бо він думку і заважає простору для творчості.
-Хто зазвичай читає Ваші твори перед друком, радить щось виправити, доповнити або ж запевняє, що все добре?
-Мабуть, мій улюблений кіт, який сидить на плечі і ніби читає мої рукописи (посміхається – авт.)
Насамкінець нашої розмови бажаю йому, авторові цікавих пригодницьких авантюрних творів, творчого натхнення, а він навзаєм вершити долю – стати журналісткою.
За традицією, яка склалася в обласній бібліотеці для юнацтва ім. Євгена Маланюка, шанувальники літературної творчості Олега Бондаря разом із модератором заходу Тетяною Левінською сфотографувалися на згадку і взяли у нього автограф.
Регіна Дабіжа,
вихованка гуртка “Основи
журналістики” НВО “Мрія”
м. Кропивницький
фото Анатолія Саржевського
