Вже майже місяць українці живуть у стані війни. Віроломний напад російських загарбників розділив наше життя на ДО та ПІСЛЯ. Всі ми потихеньку пристосовуємося до нових реалій і дітям теж доводиться вчитися жити в оточенні сирен, сховищ та визначеності…
Про те, як ситуація впливає на дітей Кіровоградської області та як з цим впоратися, кореспондентка сайту Златопіль говорила з психологинею ПМ “Інсайт” Інгою Кузнєцовою.
Кореспондент: Війна в Україні триває вже понад три тижні і всі ми потроху вчимося жити в новому форматі. А як діти? Сирени, підвали, тривога… Помітний вплив на їхню психіку?
Інга: Звісно помітний! Діти, як і всі ми періодично переживають стан тривоги. А зараз в цьому стані вони знаходяться постійно. І поводяться вони по-різному. Деякі стають сердитими, занадто активними, агресивними. Інші впадають в депресивний стан – багато плачуть або замикаються у собі. Всі діти зараз багато вередують, адже їхня нервова система знаходиться в напрузі. Зараз ми говоримо про дітей саме нашого регіону.
Кор: У всіх нас вибудувалися якісь військові звички. Якщо спочатку не знали що робити, куди бігти, то зараз вже є якась система. Цьому сприяє і дистанційне навчання.
Інга: Якщо в нашій області збережеться така сама ситуація, потрібно залучати дітей до більш активного життя. Скоро стане тепло і за можливості слід виводити дітей на свіже повітря, робити так, щоб вони більше рухалися. Дуже дієво знімати напругу в русі, в активних та рольових іграх. Також слід врегульовувати їхні відносини з гаджетами. Адже ігри на телефоні відволікають у сховищах. Діти часто грають у стратегічні чи військові ігри, де вони щось завойовують. А це дає відчуття того, що ти чимось можеш керувати та на щось впливати у житті.
Кор: Часто батьки ще більше нагнітають ситуацію, ніж діти її переживають
Інга: Діти реагують іноді не на ситуацію, а на стан батьків – тривожність, страх, невизначеність. Дуже погано впливає на них замовчування ситуації. Навіть маленьким дітям потрібно говорити правду про той стан, який зараз є в регіоні та в країні. Але говорити потрібно спокійно, врівноважено і давати план дії.
Кор: Багато хто виїхав на захід Україну або за кордон. Одне з найпопулярніших зараз питань: краще вивезти дитину в безпечне місце чи залишити?
Інга: Ніхто не знає як краще – гарантії немає ніде. В таких ситуаціях у людей активізується природня інтуїція. В кожного є певна стратегія: бий-біжи-замри. Комусь добре, коли він тікає чи переїжджає – це природній поштовх. Хтось навпаки хоче залишатися й окопуватися на місці – утворювати схованки, в яких він почувається в безпеці. Хтось бореться і говорить, що на зло всім не залишить свій край. Батьки повинні орієнтуватися на свої відчуття.
Кор: А якщо дитина категорично проти їхати?
Інга: Все ж таки рішення приймають батьки, бо в них більше досвіду і вони краще володіють ситуацією. Ми не орієнтуємося на дітей, це буде інфантилізм.
Кор: Останнім часом прибувають біженці з Маріуполя, Харкова. Серед них багато дітей. Які пережили жахіття…
Інга: Там теж є різні дітки. Є з такою лінією поведінки, як і в наших дітей тут. Є ті, які більше постраждали і якийсь проміжок часу вони будуть загальмовані, прагнутимуть бути в замкненому стані. З ними доведеться багато працювати, але це вже потім. Зараз більшість з них природнім чином розгальмовуються і виходять зі ступору. Взагалі у психіки є багато резервів і більшість дітей це переживуть навіть у складних умовах. Зараз те що відбувається з дітьми і з дорослими: фантомна сирена, страх від нічних звуків, тривожні стани – це ознаки травматичного стресу. Він є в умовах небезпеки і триває деякий час. Якщо немає гострого стану – ступору, то дають можливість щоб дитина пережила це природнім чином і відновилася.
Кор: Які можна дати поради дітям і дорослим щоб вберегти психічне здоров’я і ресурси?
Інга: Жителі Кіровоградщини знаходяться в тій фазі, коли трішки адаптувалися до такого життя. Легше тим, хто має віру в перемогу і в краще майбутнє нашої країни. Є такий вислів: “Якщо знаєш НАВІЩО – то можна пережити будь-яке ЯК”. Тобто навіщо ми це все переживаємо, яка в нас мета. Тут і патріотичні почуття, і бажання вижити, і жити в вільній країні. Це те що тримає нас.
Дуже важливим є збереження соціальних зв‘язків: міцних відносин з близькими людьми, кола підтримки й спілкування. Допомагає повсякденний план і рутина – те, що людина може виконувати для себе чи для своєї родини.
Важливо згадати хто ти у професійному сенсі, і, навіть якщо немає можливості працювати, то волонтерити чи знаходити будь-яку можливість турбуватися, розуміти чим можеш допомогти загальній справі і шукати в ній своє місце. І коли діти бачать цю активну позицію дорослих – вони не будуть почуватися безпорадними.
Бережіть себе і своїх дітей, накопичуйте ресурси, по-можливості займайтеся улюбленими справами та допомогою іншим.
Наближаємо нашу перемогу разом!
Спілкувалася Альона ШЕНДЕРОВСЬКА
