Кропивничани зібралися, щоб віддати шану чотирьом незламним духом військовослужбовцям, які виявили сміливість та мужність у сучасній російсько-українській війні.
Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль.
Це солдати Андрій Калюжний, Антон Дадушко, Віталій Каніцов та старший солдат Денис Телих.
Андрій Калюжний народився 14 березня 1981 року в Кропивницькому. Навчався у ліцеї імені Тараса Шевченка.
Професійну освіту здобув у Регіональному центрі професійної освіти імені О. С. Єгорова, де опанував спеціальність електр
ика.
Після завершення навчання працював водієм тролейбуса у ВАТ «Електротранс», згодом — експедитором у приватному підприємстві. Проте справою, яка стала для нього по-справжньому близькою, була робота пекаря. Андрій щиро захоплювався цією професією — пік хліб, вкладаючи в кожен виріб своє тепло й душу.
Певний період він разом із родиною проживав у Кривому Розі, де продовжував працювати та піклуватися про близьких.
У серпні 2024 року Андрій став до лав Збройних Сил України. Пройшов військову підготовку та ніс службу стрільцем — помічником гранатометника. Виконував завдання на території Донецької області, захищаючи Україну від російської агресії. Був учасником бойових дій.
Солдат Андрій Калюжний загинув смертю хоробрих 06 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Шахтарське Волноваського району Донецької області.
Протягом року і одного місяця його ім’я залишалося серед зниклих безвісти. Для рідних цей час став випробуванням на витримку й віру — між очікуванням і болем, між надією та тривогою. У грудні 2025 року загибель Андрія Вікторовича була підтверджена результатами ДНК-експертизи. Йому було 43 роки…
Андрій Вікторович був турботливою, чуйною і щирою людиною. Спокійний за характером, у спілкуванні з іншими він завжди залишався ввічливим, стриманим і відкритим. Доброзичливість була для нього природною рисою характеру, а готовність допомогти — звичною життєвою позицією.
Антон Дадушко народився 1 грудня 1999 року у селі Сасівка Кропивницького району Кіровоградської області, де минули його дитинство та юнацькі роки.
Після закінчення школи Антон навчався у Компаніївському технікумі ветеринарної медицини, а згодом продовжив освіту Державному біотехнологічному університеті в Харкові, де здобув ступінь магістра. Наполегливий і цілеспрямований, він завжди прагнув знань та особистого розвитку.
Працював Антон у Кропивницькому, будував плани на життя, мав мрії та прагнення.
На початку повномасштабного вторгнення він перебував за кордоном, однак не зміг залишатися осторонь, тому повернувся додому, щоб захищати батьківщину. У 2025 році Антон Дадушко добровольцем долучився до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання ніс службу оператором безпілотних літальних апаратів. Свої обов’язки виконував відповідально, зосереджено й сумлінно.
12 грудня 2025 року солдат Антон Дадушко загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мечетне Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому було всього 26 років…
Мужній і добрий за характером. Антон був людиною відкритої душі й чистих намірів. У його вчинках завжди відчувалися щирість і внутрішня справедливість. Він не проходив повз чужі труднощі й без зайвих слів підтримував тих, хто цього потребував.
Антон Дадушко з захопленням читав книжки, був свідомим патріотом, небайдужим до світу та людей, щиро хотів, щоб навколо було більше добра і справедливості, вірив, що заради цього варто змінювати світ на краще.
Віталій Каніцов народився 8 серпня 1976 року у Кропивницькому. Навчався у Соколівській загальноосвітній школі.
У 1994 році здобув фахову освіту у нині Кропивницькому професійному ліцеї, де опанував професії муляра-монтажника із монтажу залізобетонних конструкцій та електрозварника. Пройшов військову строкову службу.
Працював на різних підприємствах міста. Тривалий час трудився на підприємстві «Радій» електрозварювальником та вантажником відділу забезпечення матеріалами, зарекомендувавши себе як відповідальний, працьовитий і надійний працівник.
Із 2015 року Віталій Каніцов брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. За службу був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнакою Начальника Генерального штабу Збройних сил України «За участь в АТО», мав статус учасника бойових дій.
Від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну долучився до лав Збройних Сил України. Із травня 2022 року по 2023 рік воював на Бахмутському напрямку Донецької області — одному з найзапекліших і найтрагічніших рубежів.
Наприкінці 2023 року був переведений для подальшого проходження служби до Харківської області.
Останній свій бій солдат Віталій Каніцов, оператор відділення управління командира мінометної батареї прийняв 27 лютого 2025 року в районі населеного пункту Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області під час виконання бойового завдання. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Рідні не припиняли пошуків, тримаючись за віру й надію. Лише у грудні 2025 року надійшла страшна звістка, яка болісно й невблаганно підтвердила найгірше. Віталію Каніцову було 48 років…
Він був справжнім, мужнім воїном, вірним і щирим побратимом. Людина з добрим серцем і тонким почуттям гумору, він умів підтримати словом, підбадьорити в найважчі хвилини, залишаючись життєрадісним і відкритим до людей навіть у суворих умовах війни. Його поважали за людяність, внутрішню силу, чесність і відданість справі.
Рідні, близькі, друзі збережуть пам’ять про Віталія Васильовича як про щиру людину, надійного родича, гідного чоловіка, захисника.
Денис Телих народився 30 грудня 1978 року у Кропивницькому. Закінчив загальноосвітню школу № 13.
Після школи навчався у нині Кіровоградському кооперативному коледжі економіки і права імені Сая.
З юних років Денис захоплювався спортом. Він займався карате, брав участь у змаганнях. У більш дорослому віці продовжив спортивний шлях, опановуючи бойове самбо, виховуючи в собі дисципліну, витримку та силу волі.
Після одруження Денис Телих разом із дружиною займався сільським господарством, працюючи наполегливо й самовіддано. Він умів брати на себе відповідальність, дбав про родину, був опорою для близьких.
Із початком повномасштабної війни Денис без вагань став на захист держави. Пройшовши військову підготовку, служив мінометником у складі 93-ї окремої механізованої бригади, воював на Донеччині, у найгарячіших точках фронту. Згодом служив старшим навідником мінометного взводу штурмового загону військової частини А5011 Сил Спеціальних операцій «Рейнджер». За мужність, героїзм і успішне виконання бойових завдань був нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест», мав статус учасника бойових дій.
22 лютого 2025 року старший солдат Денис Телих загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Суджа Курської області. Певний час він вважався зниклим безвісти. Лише у грудні 2025 року ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна. Йому було 46 років…
Денис Телих був людиною скромною і щирою. Він не шукав визнання, але завжди був готовий допомогти, підтримати, підставити плече.
У житті він залишався добрим, уважним до людей, у службі — зібраним, мужнім і відповідальним. У воїна залишились дружина і донька. Для своєї родини Денис був люблячим, турботливим і надійним. Для побратимів — вірним товаришем, на якого можна покластися у найскладніших обставинах.
Його шлях — це шлях людини, яка чесно прожила життя і до кінця виконала свій обов’язок.
Вічна пам’ять захисникам!
