26 вересня 2020, субота

Кропивницький студент на Донбасі: про ДНР, мову та декомунізацію (ФОТО)

Ще коли сідаєш у потяг Одеса-Констянтинівка, починаєш розуміти, що вже за півдоби будеш ТАМ. Молоде покоління, яке більшість свого свідомого життя чує про Донбас, як про місце, де війна, починає вважати її частиною життя цього регіону.

Дорога

Атмосфера в потязі відрізняється від тої, яка панує у львівському, київському чи одеському напрямках. І в першу чергу це акцент та військові, які їдуть у цьому ж потязі. Діставшись пункту призначення, провідник доброзичливо пояснює як пройти до вокзалу та радить спілкуватися російською. Говорить, що так у місті краще розумітимуть.

Автобус Констянтинівка – Бахмут. Перші двадцять хвилин не особливо відрізняються від звичайного життя в Україні. Можливо через те, що війни там давно вже й не було. Такий же бус, до якого заходять бабусі із сумками. Водій вмикає “Мурку” і ти ніби їдеш не в місто, в якому кілька років тому проходили бойові дії. Здається, ніби сидиш в автобусі Кропивницький-Знам’янка і от-от будеш вдома.

Але всі ілюзії ламаються, коли автобус зупиняється біля блок-посту. В уяві це мали б бути споруди з мішків, наповнених піском. Такий собі бункер. Принаймні, такими їх показували по телевізору, коли війна тільки починалася. Насправді ж, блок-пост – це відрізок траси в кілька десятків метрів. На в’їзді висить знак “На дорозі розташована тимчасова споруда, просимо зменшити швидкість”. Орієнтовно в центрі блок-посту автобус зупиняє військовий з автоматом та перевіряє документи. Усі пасажири вже приготували їх завчасно та на прохання відразу пред’являють. Звична річ, ніби кондукторка перевіряє квиток у тролейбусі. Після цього водій рушає далі.

Місто

Перше місце призначення – Бахмут (колишній Артемівськ). Як і у Кропивницькому, нову назву місцеві жителі прийняли двояко. Одні підтримують та застосовують її в розмовах, для інших це буде назавжди Артемівськ.

Фото: Бахмут

Гуляючи вечірнім містом, в очі відразу кидається міська рада, розфарбована в синьо-жовті кольори. Прапори поряд теж синьо-жовті. Нагорі навіть майоріє стяг УПА. Натомість, через дорогу стоїть офіс редакції “Ізвестія”. А на перехресті вулиць Мира та Свободи йдуть підлітки, у яких в колонці грає Моргенштерн.

Фото: Бахмут

Місто живе спокійним життям. Молодь гуляє парками, поруч відпочивають пенсіонери. Час-від-часу можна зустріти військових, але це вже звична для всієї України картина. Раптом з-за рогу виїжджає кортеж з п’яти білих джипів з написами “ОБСЄ”, на яких вже ніхто не звертає уваги. Проте це, певно, єдина відмінність, яка кидається в око після приїзду з Центральної України.

Фото: Бахмут

Село

Зранку наступного дня таксист Валєра вже везе нас в село. По дорозі розповідає про те, як до війни працював у соляній шахті. Отримував 600-700 доларів на місяць та забезпечував усю сім’ю. Зараз, за його словами, шахта працює тільки два дні на тиждень і тих грошей йому вистачає хіба що на комуналку. Тому й пішов працювати таксистом. Окрім того, водій розповідає про тамтешні села.

“Люди тут україномовні, на відміну від міста. У першу чергу це через те, що їх сюди ще при СРСР завезли із Західної України. Тому ви з ними можете вільно спілкуватися українською”, – розповідає водій.

На питання, що ж буде, якщо українською спілкуватимуться в місті, отримав посмішку та мовчання.

У селах люди дійсно спілкуються українською, але в більшості це пенсіонери.

“Нас ще у шістдесятих роках разом з родиною перевезли сюди із Закарпаття. І ми були не єдиними. Якщо пройтися нашим селом, то в кожній другій хаті живуть або переселенці із західної, або їх родичі. Тому й спілкуємося ми тут українською. Це наша мова. На жаль, у містах усе інакше, та й у багатьох селах також. Але в нас українська у крові…”, – запевняють двоє дідусів, що сидять на лавці неподалік свого будинку.

На питання, за кого вони голосували б під час місцевих виборів, ми отримали одностайну відповідь “За тих, хто закінчить нам війну”. Провівши опитування у місцевих жителів стосовно місцевих виборів, вже виникає певна логічна послідовність. Молодь підтримує партії Зеленського та Шарія. Від старших частіше можна почути про ОПЗЖ та Європейську солідарність.

Війна

Про війну люди згадують неохоче і поспіхом.  Але розповісти можуть багато, адже саме на ці села прийшлася велика кількість переселенців із тимчасово окупованих бойовиками територій.

“Переїхала сюди безпосередньо з Донецька після того, як його захопили бойовики. Жити на непідконтрольній нам території не буду та не хочу. До речі, нас таких у селі багато. Хто з Донецька, хто з Горлівки, хто з інших міст. Люди тікають від війни до родичів чи друзів”, – розповідає переселенка Валентина.

Йдучи селом, зустрічаєш місцеву “еліту” – двоє чоловіків, в одних шортах, сидять у місцевій наливайці й голосно обговорюють такі близькі їм проблеми політики та того, як в СРСР було краще. Задаючи вже стандартні питання про те, за кого вони б проголосували на місцевих виборах, у відповідь отримуєш “За Путіна”. Після цього стає зрозуміло, з кого на Донбасі все почалося…

Фото: Краматорськ

Їдучи вже з Лиману до Краматорська, інший таксист також ділиться спогадами.

“У нас, фактично, все і розпочиналося. Лиман, Слов‘янськ, Бахмут – це ті міста, де й розгортався початок донбаського конфлікту. Принаймні, ми це так бачили. Тоді у нас була повна анархія та безлад. Щоб ви розуміли масштаби всієї ситуації. До мого колеги, теж таксиста, невідомий заліз у машину й просто її вкрав. І тоді не було до кого звернутися, адже не було ні влади, ні правоохоронних органів. І цей випадок був не єдиний. Щодня ті, хто користувався ситуацією, залазили в магазини, авто, квартири й займалися мародерством. Ми ж, мирні жителі, лише підставляли другу щоку, поки нас били по першій”, – ділиться таксист.

Окрім того, водій розповідає коротку історію Краматорська. Зокрема те, що місто стало “тимчасовим обласним центром, допоки наші військові не звільнять Донецьк”.

Фото: Краматорськ

У місті машина зупиняється біля міської ради. Тут, на відміну від Бахмута, жовто-блакитних кольорів не так багато. Натомість, на будівлі висить меморіальна дошка з написом “Указ президиума верховного совета СРСР…”. На цьому фоні, прямо біля будівлі ради, стоїть стенд. Таксист пояснює, що раніше тут був пам’ятник Леніну, який вже давно прибрали. Навпроти, прямо на площі, стоїть невеликий вагончик з написом “Народный квас 10 грн”. І жіночка, віком 40+, що з телефоном у руці цей квас наливає.

Фото: Краматорськ

Але велика кількість патріотичних графіті з написами “Україна переможе” чи “Пам’ятай загиблих воїнів за твою незалежність” дає надію на майбутнє українського Донбасу.

Фото: Краматорськ

Коли сідаєш у потяг Констянтинівка-Одеса, розумієш, що назад повернутися хочеш. Але в мріях, аби про війну тут згадували лише як про страшний сон, а не те, що люди переживають і досі…

Нікіта ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

для сайту Златопіль

Фото на головіній – залізничний вокзал Слов`янська 

Кропивницький студент на Донбасі: про ДНР, мову та декомунізацію (ФОТО)
Оцінити цей запис

elflora

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований