На Алеї Слави Далекосхідного кладовища місто прощалося з двома своїми синами — відважними захисниками України, які віддали життя за свободу і незалежність рідної землі: сержантом Іваном Назаренком та молодшим сержантом Вадимом Балейком.
Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль.
Жорстока війна безжально забирає найкращих. Імена Героїв назавжди викарбовуються не лише на камені, а передусім — у серцях людей.
Іван Назаренко народився 18 червня 1995 року в Кропивницькому. Його життя з юних років було пов’язане зі служінням людям і державі. У 2010 році він закінчив школу та вступив до Кропивницького професійного ліцею, де здобув професію зварювальника. Згодом, прагнучи стати на шлях захисника, навчався у Національній академії внутрішніх справ України в Києві, де в ньому формувалися риси справжнього воїна — відповідальність, витримка і відданість.
У 2013–2014 роках Іван Назаренко проходив строкову службу в лавах Національної гвардії України в Донецьку. У часи випробувань він не залишився осторонь — після демобілізації продовжив службу за контрактом, неодноразово брав участь в антитерористичній операції на сході України, мужньо захищаючи її територіальну цілісність.
Із весни 2024 року Іван Назаренко знову став до лав Збройних Сил України на посаді старшого стрільця. Вірний присязі, він до останнього виконував свій обов’язок перед українським народом.
Свій останній бій воїн прийняв 4 листопада 2024 року в районі населеного пункту Вовченка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Після того часу він вважався безвісти зниклим. Рідні не втрачали надії, шукали, вірили… Та згодом найгірше підтвердила ДНК-експертиза. Йому було лише 29 років.
Він назавжди залишиться в пам’яті як відданий син України, мужній воїн і люблячий батько. Його життя — приклад сили духу, честі та самопожертви.
Вадим Балейко народився 6 липня 1991 року в селі Парпурівці Вінницької області. Його дитинство було непростим — рано втративши батьків, він зростав серед рідних, які стали для нього опорою та джерелом тепла.
Із 1998 по 2001 рік Вадим навчався у Парпурівському закладі освіти, згодом продовжив навчання у Лука-Мелешківській школі. У 2006 році вступив до Вінницького професійного коледжу цифрових технологій та підприємництва, де здобував фах бухгалтера. Уже тоді проявив наполегливість і відповідальність — у 2009 році закінчив навчання з відзнакою. Після цього пройшов строкову військову службу.
У 2023 році Вадим Балейко добровільно став на захист України. Під час виконання бойового завдання в районі Часового Яру на Донеччині отримав поранення, однак після лікування повернувся до строю. Він ніс службу на найгарячіших напрямках — Донецькому та Харківському, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. За свою відданість був відзначений нагородами, мав статус ветерана війни та учасника бойових дій.
Вадим був людиною великого серця — щирим, добрим і відкритим. Попри всі випробування, він зберіг у собі світло, вміння підтримати і подарувати надію. Його поважали побратими, любили рідні та цінували всі, хто його знав.
15 березня 2026 року життя воїна обірвалося під час проходження лікування. Йому назавжди залишиться 34 роки…
Під час церемонії прощання кропивничани схилили голови у хвилині мовчання. У тиші лунав метроном — як відлік пам’яті, що не має кінця. Прозвучала молитва за упокій душ загиблих воїнів.
На завершення рідним Героїв передали Державні Прапори України — символи честі, гідності й незламності їхніх синів. Під звуки Державного Гімну та сигналу «Пам’ять» воїнів провели в останню путь.
