В рамках літературної вітальні, в Кропивницькому відбулася творча зустріч з поетесою Любов’ю Єременко.
Захід з символічною назвою “Проростання в осінь” відбувся в стінах Музею мистецтв, інформує Златопіль.
Говорили про поезію, війну, переживання, фейсбук, перемогу, відродження, ну, і, звісно про осінь.
Пані Любов пояснила символізм назви цієї зустрічі.
“Ми знаходимося на порозі осені і осені дуже тривожної, адже хочемо ми того чи ні, наше життя забарвлене війною. Ми не знаємо якою вона буде, яка буде зима… Тому я хочу, щоб ми в цю осінь не вросли, а проросли крізь неї. Вростання – це рух вниз, а проростання – рух вгору. Коли зернятко проростає, росток дає нове життя, а це завжди надія. Надія на краще життя, на нові сподівання, нові звершення. Цей процес важкий відбувається складно і болісно. І ми крізь цю осінь проростемо, залишившись людьми…”
Через поезію Любові присутні намагалися з’ясувати, як перехід від літа до осені зробити приємним, лагідним і затишним.
“Огорни мене світлом і дай перейти цю межу:
У безсиллі не впасти, в молитві дотла не згоріти.
Затамую свій страх і крізь сльози тобі розкажу,
Як на згарищах міст розквітають травмовані квіти”.
Пані любов розповіла, як народжується її поезія
“Приходять вірші досить несподівано, на кухні в мене завжди на холодильнику лежить блокнотик і ручка. Тому що в будь який момент мені щось може прийти на думку і ці рядки потрібно одразу записати. Мабуть тоді, коли не можеш в душі довго носити, воно виливається рядками. Для мене вірші- це вихід моїх емоцій, переживань, почуттів”.
Модераторка зустрічі поетеса, критик Надія Гармазій розповіла як вона познайомилася з поезіями Любові Єременко.
“Я коли прочитала вірші першої збірки «З відблиском сльози» то було відчуття, нібито кожен вірш про мене. Мені цю книгу подарували в 16 років, коли я прийшла у спілку письменників. Я захворіла цими віршами, бо мені здавалося шо Люба пише про мене. А ознакою справжніх віршів є те, що читач може взнавати в них себе”.
Надія Гармазій вручила Любові Єременко квиток члена Національної спілки письменників, з чим присутні привітали поетесу.
Але найщемливішим привітанням була пісня від донечки Аріни. Дівчинка виконала композицію В’ячеслава Хурсенко “На острові чекання”.
Зустріч отрималася душевною, інтелектуальною та атмосферною, залишивши приємний післясмак.
Наприкінці поетеса розповіла про що мріє і що планує:
“На долю нашого покоління випала ця тривожна пора: зараз війна, потім ми ще довго будемо поглинати її, відбудовувати нашу державу, я хочу бачити як дорослішають мої діти у вільній країні, як відновлюється наша країна. А щодо творчості, то писатиму, якщо писатиметься. Вірю, що в нас все буде добре”.
Розсипатись на друзки, на пісок
І тихо душу сіяти крізь сито…
Зібрати себе знову зі скалок,
За крок до неба Господа молити.
Гасити біль свій краплями роси,
Дощем холодним серце остудити,
Ввібрати у зіниці неба синь
І спрагло далі мовити молитви.
Ступити крок назад через поріг.
Зашити пам’ять чорними нитками.
І жити далі. Жити за усіх,
З піщинок душу склеївши у камінь.
