Андрій (ім’я змінено) мав проблеми з законом і нещодавно отримав термін відбування покарання у колонії ДУ «Петрівська виправна колонія №49». У чоловіка ВІЛ, проте він не приймав лікування.
«Він уникав спілкування і перебував у пригніченому стані. Я помітив, що він рідко відвідував медичні огляди, хоча в його особовій справі було зазначено наявність ВІЛ-інфекції. Тоді я зрозумів, що Андрій, ймовірно, припинив лікування», – ділиться історією Святослав (ім’я змінено) – соціальний працівник БО «100 відсотків життя. Кропивницький», який працює у закладі за принципом «рівний-рівному».
Соціальний працівник, який теж має ВІЛ і пройшов цей шлях самотужки, знає, настільки важлива підтримка.
«Він неохоче розповідав про себе, але я не квапився. Ми почали розмову на нейтральні теми, потім говорили про захоплення. Поступово, він почав відкриватися. Одного разу під час розмови, я обережно торкнувся теми його здоров’я. Андрій зізнався, що в нього ВІЛ. І після постановки діагнозу відчував шок, втратив віру в ефективність терапії», – розповідає Святослав.
Соціальний працівник, вислухавши історію, пояснив, що лікування ВІЛ – це не вирок. Завдяки сучасним антиретровірусним препаратам люди можуть жити повноцінним життям, працювати, створювати сім’ї.
«Я розповів Андрієві, що теж ВІЛ-позитивний. Теж стикався з труднощами, але не здавався і знайшов сили допомагати іншим. Ми обговорили його страхи та сумніви. Він зізнався, що боїться побічних ефектів від ліків і не вірить у результат. Я порадив почати з малого: відвідати лікаря, поставити всі запитання і тільки тоді приймати рішення», – розповідає Святослав, додаючи, що після розмови з медичними працівниками, було розроблено індивідуальний план лікування, який враховував його стан та потреби.
За кілька тижнів Андрій розпочав терапію. Наразі його стан стабілізувався, а разом із цим повернулася і впевненість у собі, з’явилося бажання отримати професію після звільнення і не повертатися до минулих помилок.
