У лiкуваннi туберкульозу дiтей важливу роль вiдiграє їх пiдтримка на цьому етапi. Адже бувають рiзнi ситуацiї, в яких дiти не знають, як правильно дiяти. «А раптом у школi дiзнаються про мою хворобу?», «А якщо зi мною сусiдка перестане дружити?», «А якщо я не вилiкуюся?» – цi та iншi питання турбують дiтей, якi зiткнулися з хворобою.
Як бути i хто пояснить, адже не завжди мама чи тато можуть знайти правильнi слова, або ж загалом бажання для розмови.
Соцiальнi працiвники БО «100 вiдсоткiв життя. Кропивницький» постiйно здiйснюють супровiд дiтей, прививаючи прихильнiсть до лiкування, пiдтримуючи матерiально сертифiкатами на продукти харчування. Вiднедавна з дiтками розпочала роботу i соцiальний педагог Вiкторiя Кукса, яка проводить офлайн та онлайн груповi й iндивiдуальнi заняття.
«Дiти можуть менi довiрити свої турботи i я намагаюся щоразу знайти правильнi слова для пiдтримки. На жаль, досi iснує багато мiфiв i стереотипiв щодо цього захворювання, якi серед дiтей поширюють самi дорослi. Дiти молодшого вiку психологiчно не так складно переносять захворювання, як пiдлiтки. Маленьким пацiєнтам зазвичай важко на етапi проходження обстежень та процедур. Пiдлiткiв же бiльше турбує, що про їхнiй дiагноз можуть дiзнатися друзi та однолiтки, вони хвилюються, що вiдбудеться розголос iнформацiї i тому бiльше схильнi до iндивiдуальних зустрiчей», – дiлиться Вiкторiя Кукса.
Офлайн-заняття з дiтками соцiальний педагог за можливостi проводить кожного тижня в iгровiй кiмнатi, що розташована у Кiровоградському обласному фтизiопульмонологiчному медичному центрi. Звiсно, не завжди в батькiв, особливо з вiддалених районiв, є змога привести дитину на заняття, тому зустрiчi пiдлаштовуються пiд тi днi, коли в дiтей вiдбуваються обстеження та прийом у лiкаря. А якщо можливiсть приїхати зовсiм вiдсутня, спiлкування та консультацiї продовжуються онлайн.
Пiсля кожної манiпуляцiї та вiдвiдин лiкаря в iгровiй кiмнатi на дiтей чекають маленькi, але такi приємнi заохочення: розмальовки, налiпки, книги. А ще вони вчаться робити собi подарунки власноруч – прикраси, медалi, вiтальнi листiвки, поробки з повiтряного пластилiну. Все це захоплює, переключає увагу, надає ресурсу.
«Заняття проходять цiкаво для дiток. Особливу увагу придiляємо розвитку емоцiйного iнтелекту, напрацюванню навичок контрою та регулювання свого емоцiйного стану. Для соцiально-психологiчної реабiлiтацiї дiтей та пiдлiткiв головним методом психологiчного та емоцiйного вiдновлення є включення в соцiальнi вiдносини на основi вiдновлення психiчних функцiй i покращення комунiкативних здiбностей. Тому першочерговим завданням наших зустрiчей з дiтьми та пiдлiтками є пiдвищення їх самоцiнностi та самооцiнки, що надає силу змагатися з хворобою i досягати бажаної цiлi. Для розвитку вольових якостей та вiри в свої сили i перемогу стають в нагодi настiльнi iгри-стратегiї, такi як «Увага, астероїди!», «Чотири в ряд», шахи. А незамiнними iнструментами для розвитку емоцiйного iнтелекту стали «Емоцiйнi зони», «Мемка i мiмка», «Емоцiйний iнтелект» та тренiнговi вправи з покращення комунiкацiйних навичок. Також ми з дiтками читаємо та намагаємость зрозумiти теми, щодо хвороби, яку вони лiкують, а вiдповiдi свої питання знаходимо у чудовiй тематичнiй лiтературi, – дiлиться Вiкторiя.
I дiтям, i пiдлiткам подобаються арт-заняття, вiдзначає соцiальний педагог. Iз пiдлiтками розмальовують картини по номерах, антистресовi розмальовки, а з дiтьми – плетуть браслети, розмальовують гiпсовi фiгурки, малюють на склi. Якщо дитина бажає, вона може взяти набiр додому i продовжити там творчу роботу.
«Я би сама не справилася cамостiйно… Я тривалий час не ходила у школу, оскiльки захворiла на туберкульоз вiдкритої форми. Я лiкувалася в лiкарнi, потiм вдома приймала протитуберкульознi препарати. Пiсля того, як лiкарка сказала, що я не поширюю iнфекцiю i можу йти в школу, я дуже зрадiла. Я скучила за своїм класом, друзями. Проте прийшла в школу i отримала осуд. Виявляється, хтось розповiв однокласникам про моє захворювання, однокласники казали: «Йди додому, лiкуйся!», «Чого ти прийшла – розносити хворобу». Я плакала вiд образи, адже я не винна, що захворiла», – дiлиться своєю iсторiєю Катерина (iм’я змiнено), вирiшити, яку допомогла соцiальний педагог пiсля кiлькох консультацiй.
«Менi часто мама каже, що я винна в тому, що захворiла на туберкульоз. «Звiдки ти його принесла?» – постiйно питала. Я подiлилася iз Вiкторiєю цiєю iсторiєю, у нас почалися консультацiї з мамою. Це було непросто, але ми пройшли цей шлях i зараз мама пiдтримує мене у лiкуваннi», – дiлиться Наталя (iм’я змiнено).
Таких iсторiй чимало, головне – всi вони почутi i пiдтриманi.
