Вчора, 22 жовтня, Новоархангельська громада провела в останню путь мужнього воїна Федоренка Миколу Iвановича.
Про це повiдомили в громадi, iнформує Златопiль.
Вiддати шану загиблому Герою в Мар’янiвцi прийшло багато односельцiв, рiдних, друзiв, однокласникiв, колег, знайомих.
На знак вдячностi та поваги люди утворили живий коридор, ставши на одне колiно.
Настоятель Свято-Володимирiвського храму (селище Новоархангельськ) митрофорний протоiєрей Iлля Сович i настоятель храму Успiння Пресвятої Богородицi (с. Кам’янече) митрофорний протоiєрей Степан Гринда провели обряд вiдспiвування покiйного.
Поховали Миколу Iвановича на мiсцевому кладовищi, поруч iз своїм сусiдом Пасменком Василем Олександровичем, який також загинув в боротьбi з росiйськими окупантами.
Народився Федоренко Микола Iванович 28 листопада 1975 року в селi Мар’янiвка. Дитячi та юнацькi роки провiв у рiдному селi. Пiсля закiнчення 9 класiв Мар’янiвської середньої школи вступив до Кiровоградського технiкуму механiзацiї сiльського господарства, де здобув професiю iнженера-механiка.
Першою його трудовою дiяльнiстю пiд час навчання в технiкумi стала робота помiчником комбайнера.
Пiсля проходження строкової вiйськової служби навчався в Уманському сiльськогосподарському iнститутi за спецiальнiстю «Агрономiя». Працював iнженером по технiцi безпеки в колгоспi iменi Гагарiна.
В 2001 роцi одружився з Оксаною Миколаївною. У подружжя народилося двоє прекрасних дiтей.
Працьовита людина, не цурався нiякої роботи.
Одна справа стала для нього i професiєю, i улюбленим хобi — Микола Iванович таксував в мiстi Умань, де проживав разом з сином. Разом з тим наш земляк самостiйно працював на землi, вмiло обробляючи земельнi паї своїх батькiв та рiдних.
23 липня 2024 року Микола Iванович Федоренко був призваний на вiйськову службу. Вiн присягнув на вiрнiсть українському народу, хоча мав проблеми зi здоров’ям.
З початку служби проходив навчання в Вiнницькiй областi. П’ятого вересня воїни-захисники були направленi в Курську область. Наш земляк служив стрiльцем-помiчником гранатометника однiєї з вiйськових частин Збройних Сил України. Мав вiйськове звання сержант.
Перебуваючи в самому пеклi, вiн надзвичайно турбувався про маму — Лiдiю Павлiвну, у якої хворе серце.
З 9 вересня по 13 жовтня вiд нього не було жодного сповiщення, i цей вiдрiзок часу рiднi пережили як у страшному снi. 14 жовтня нарештi пролунав довгоочiкуваний дзвiнок. Але в телефонi почувся чужий голос. Це був побратим нашого земляка, який сповiстив, що Микола Iванович Федоренко 13 жовтня помер у нього на рухах вiд осколкових поранень, отриманих пiд час виконання бойового завдання в районi населеного пункту Погребки Курської областi.
Миколу Iвановича назвали в честь дiда, який загинув на фронтi в листопадi 1944 року, а Микола Iванович — в жовтнi 2024-го. Вiн повторив долю дiда, полiгши у нерiвнiй схватцi з пiдступним ворогом — заради миру, заради спокiйного життя в єдинiй i цiлiснiй Українi.
На його честь пролунав трикратний стрiлецький салют.
Вiчна пам’ять i слава воїну-захиснику!
