19 травня 2019, неділя

На Кіровоградщині презентували туристичний маршрут, присвячений генералу Самсонову

В Маловисківському  районному  музеї  історії  презентували  путівник  туристичного  маршруту, присвячений 160 – літтю від  Дня  народження  нашого  земляка  генерала  Олександра  Самсонова.

 У презентації взяли  музейні працівники, молодь та  педагоги з Якимівки, де зберігають  пам`ять  про славетного  земляка,  представники громадськості.

Як  зазначив  у  своєму слові з нагоди  презентації  директор  музею Анатолій Коваленко, Олександр Васильович Самсонов мав типову біографію професійного військовика. Народився 2 (14) лютого 1859 року. в селі Андріївка  Якимівської волості Єлисаветградського повіту  Херсонської  губернії.  Його батько, випускник Новгородського графа Аракчеєва кадетського корпусу, поручик артилерії, власник 300 десятин землі у Верійському повіті Московської губернії та 228 десятин в с. Андріївці Якимівської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, потомствений дворянин Василь Васильович Самсонов був гласним Єлисаветградського повітового земства у І871 – І874, 1874 – 1877, 1877 – 1880 роках та дільничим мировим суддєю у 1874 – 1877 та у 1880 – 1883 роках. Мати, Надія Єгорівна Самсонова, володіла 1816 десятинами землі в селі Надєждиному Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії та 816 десятинами – в селі Єгорівці Якимівської волості (тепер – село Нововознесенка Маловисківського району Кіровоградської області).

Загальну освіту О. В. Самсонов отримав у київській Володимирській військовій гімназії, військову – у Миколаївському кавалерійському училищі (м. Санкт-Петербург), яке закінчив за І-м розрядом у 1877 р.

10 (22) червня 1877 р. Олександр Самсонов отримав чин корнета і призначення у І2-й Охтирський гусарський полк. В цей час йшла війна з Туреччиною і в перші ж дні своєї офіцерської служби він прийняв бойове хрещення.

Після закінчення російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. О. В. Самсонов ще деякий час служив у полку на посаді полкового ад’ютанта, а потім поступив у Миколаївську академію генерального штабу, яку закінчив за I-м розрядом у 1884 р., після чого отримав призначення у Кавказький військовий округ, де служив протягом п’яти років, спочатку на посаді старшого ад’ютанта у штабі 20-ї піхотної дивізії, а потім на такій же посаді у штабі Кавказької гренадерської дивізії.

У 1889 р. О. В. Самсонов був призначений столоначальником у Головне управління козачих військ і пробув на цій посаді трохи більше року, після чого протягом 6 років служив у Варшавському військовому окрузі штаб-офіцером, спочатку в штабі округу, а потім при командувачі військами округу генерал-фельдмаршалі Й. В. Гурко.

25 липня (6 серпня) 1896 р. О. В. Самсонов отримав призначення очолити Єлисаветградське кавалерійське училище і майже  вісім  років прослужив його начальником, в той же час він перебував гласним Єлисаветградського повітового земства.

На початку війни з Японією, 15 (28) березня 1904 р. генерал-майор Самсонов був призначений начальником Уссурійської кінної бригади. Брав участь в боях при Вафангоу 17 (30) травня та 1 (14) – 2 (15) червня, під Гайджоу 26 червня (9 липня), під Ташіцяо 10 – 11 (23 – 24) липня, у Ляояна 17 – 21 серпня (З0 серпня – 3 вересня).

2 (15) вересня 1904 р. О. В. Самсонов отримав у командування Сибірську козачу дивізію. Брав участь у битвах на р. Шахе 22 вересня (5 жовтня) – 4 (17) жовтня 1904 р., біля с.Сандепу 12 (25) – 15 (28) січня І905 р., під Мукденом 6 (19) лютого – 25 лютого (І0 березня) 1905 р.

За заслуги в боях О. В. Самсонов був нагороджений золотою зброєю з написом “За храбрость” та орденами св. Георгія 4-го ст., св. Анни 1-го ст. з мечами, св. Станіслава 1-го ст. з мечами.

Після укладання  Портсмутського мирного договору, у вересні 1905 р. генерал-лейтенант Самсонов був призначений начальником штабу Варшавського військового округу. На цій посаді він перебував біля півтора року, після чого протягом двох років займав пост наказного отамана Донського козачого війська.

У І909 р. О. В. Самсонов  призначений генерал-губернатором Туркестану, командуючим військами Туркестанського віськового округу та наказним отаманом Семиріченського козачого війська. На цій посаді і застала його перша світова війна.

О. В. Самсонов трагічно загинув майже на початку війни, коли частини армії, якою він командував, після здійснення стрімкого наступу в Східній Прусії опинилися в катастрофічному оточенні. Тривалий  час офіційні джерела замовчували справжні причини цієї трагедії, дехто навіть звинувачував особисто командувача армією.  Але  як з`ясувалося, це  далеко  не  так.

В перші дні війни генерал від кавалерії О. В. Самсонов був поставлений командувачем 2-ї армії Північно-Західніго фронту, яку він прийняв на марші., не маючи змоги укомплектувати штаб своїми однодумцями, як це звичайно робилося, вивчити офіцерський склад і зробити необхідні переміщення, відрегулювати величезний організм армії – постачання, зв’язок, транспортирування і таке інше, що на мові військових називається налагодженістю. Армії Самсонова було поставлене завдання здійснити прорив у Східну Прусію, який пізніше отримав назву Східно-пруської операції 1914 року. У той час Німеччина планувала нанести Франції швидкий нищівний удар_, заставити її капітулювати, а потім всіма силами обрушитись на Росію. Наступ у Східній Прусії в серпні 1914 р. був проведений за наполегливим проханням союзників, армії яких в цей час відступали у парижському напрямку і потребували термінової допомоги. Російське командування, намагаючись точно виконувати союзні зобов’язання, поспішало розпочати наступ у Східній Прусії і розгорнуло операцію, коли частини армії Самсонова ще не закінчили зосередження. Зв’язок між корпусами 2-ї армії здійснювався посильними і був нерегулярним, штаб майже не отримував даних авіаційної розвідки. Таким чином успіх справи не був належно забезпеченим.

 

Командувач Північно-Західного фронту, у складі якого були 1-а армія генерала від кавалерії П. К. Ренненкампфа та 2-а армія генерала від кавалерії О. В. Самсонова, генерал від кавалерії Я. Г. Жилінський інформував Самсонова про начебто енергійне переслідування Ренненкампфом втікаючих німців, в дійсності Ренненкампф після успішних дій виявляв повну пасивність. Самсонов вірно_пропонував направити свою армію не на північ, як наказав Жилінський, а на північний захід. Після триденних суперечок з Жилінським, під час яких 2-а армія продовжувала рухатись на північ, а Ренненкампф не діяв, 24 серпня (тут і далі дати за новим стилем) Самсонов нарешті отримав дозвіл розвернути армію на північний захід, але був зобов’язаний направити на північ (на Бішофсбург) правофланговий VI-й корпус. Це привело до відриву VI-го корпусу від головних сил армії і окремої його поразки 26 серпня під Бішофсбургом, де проти нього діяли 2 німецьких корпуси. У той же час лівофланговий I-й корпус замість руху уступом за наступаючими центральними частинами армії, наказом верховного головнокомандувача великого князя Миколи Миколайовича, був зупинений біля Сольдау, в наслідок чого лівий фланг теж відірвався від основних сил 2-ї армії і 27 серпня під Сольдау потерпів поразку. Помилки російського командування створили для німців можливість оточити центральні корпуси 2-ї армії (XIII-й і XV-й корпуси та 2-у піхотну дивізію) і розгромити їх 28 – 30 серпня в лісах, що знаходяться на сході від містечка Таненберг. Тільки деяким частинам цих корпусів та оперативному відділу штабу армії вдалося вирватися з оточення, але в процесі виходу вони розбили шість німецьких дивізій.

О. В. Самсонов не бажав ні ганебного полону, ні безславного порятунку і тому вибрав постріл у серце. До речі у 1915 р. так само поступив ще один єлисаветградець ( у 1884 – 1890 рр. викладав тактику в Єлисаветградському юнкерському кавалерійському училищі)- генерал від інфантерії Ф. В. Сіверс (1853 – 1915), командувач 10-ю армією, яка у лютому 1915 р. в Августовських лісах потрапила в майже аналогічну з самсонівською армією ситуацію. Мабуть можна було б говорити про єлисаветградський почерк честі, але, імовірно, він був сформований у далекосхідних війнах 1900 – 1901 та 1904 – 1905 рр.

В ході операції російські війська, особливо піхота і артилерія, показали високі бойові якості. Східно-пруська операція відвернула від Парижа сильні частини німецьких військ і їх наступ був зірваний. Всупереч поразки дії армії Самсонова зробили, суттєвий вплив на загальний хід війни, відтягнув значні сили німців із західно-європейського на східно-європейський театр воєнних дій, дав можливість союзникам у вересні 1914 р. виграти Марнську битву.

Тривалий час обставини та місце смерті О. В. Самсонова були невідомі. У тогочасній пресі з’явилися протирічні  повідомлення і навіть спомини очевидців про те, як він загинув від розриву артилерійського снаряду. Звичайно, що рідні, і в першу чергу дружина, Катерина Олександрівна, не вірили в його смерть і сподівалися, що він живий. Але в списках полонених, отриманих з офіційних джерел, Самсонова не було. Першим розшуки генерала Самсонова за проханням Катерини Олександрівни розпочав колишній голова Державної Думи О. І. Гучков. Він визначив місце пошуку біля містечка Гросс-Півніц, але до закінчення свого відрядження не отримав дозволу від німецької влади на обстеження цієї території і повернувся у Росію. Можливо німці не довіряли Гучкову, бо він у той час був головою Центрального військово-промислового комітету та членом Особої наради по обороні і між іншим у ворожому тилу міг зібрати секретну інформацію. В той час Катерина Олександрівна Самсонова, як і багато інших шляхетних жінок, була сестрою-жалібницею. Вона працювала в шпиталі Єлисаветградської общини Червоного Хреста і писала листи до різних інстанцій з проханням дозволити їй поїхати у Німеччину на пошуки чоловіка. В решті решт, у серпні 1915 року, вона отримала дозвіл і розпорядження поїхати до Німеччини для огляду таборів військовополонених в якості представника Міжнародного товариства Червоного Хреста. Катерина Олександрівна протягом двох місяців ретельно виконувала місію перевіряючого додержання німцями міжнародних угод у відношенні до військовополонених, чим викликала повагу і навіть побоювання німців та безмежну любов російських бранців. Про свою роботу К. О. Самсонова написала детальний компетентний звіт. Після виконання офіційного доручення вона з дозволу німецької влади подалась з Берліну до містечка Гросс-Півніц, що в Східній Прусії, в околиці якого за припущеннями О. І. Гучкова треба було шукати тіло загиблого генерала. Катерина Олександрівна у супроводі німецького офіцера кілька днів опитувала місцевих селян, поки не дізналась, що в кінці літа минулого року в лісі випадково було знайдено труп російського офіцера. Описати прикмети вбитого селяни не змогли, але пам’ятали, що підкладка шинелі була червоного кольору, тобто генеральська, і порадили звернутися до місцевого мельника, який брав участь у похованні знайденого тіла і навіть зняв з нього деякі речі.

Катерина Олександрівна розшукала мельника і той передав їй знятий з тіла похованого ним генерала золотий медальйон, на якому був гравійований напис “Помни о насъ”, а в середині знаходився груповий портрет – Катерина Олександрівна з дітьми Володимиром і Вірою. Сумнівів більше не залишилось, вдова генерала негайно найняла людей і разом з мельником пішла до лісу, де після нетривалих пошуків могила була знайдена, останки ексгумовані та покладані у герметичну труну.

3-го (16-го) листопада труна з тілом О. В. Самсонова у супроводі Катерини Олександрівни була відправлена з Берліну до Стокгольму, звідти – в Петроград.

21 листопада (4 грудня) о 15 годині потяг зі спеціальним вагоном, задрапірованим траурною тканиною, прикрашеним ялиновими гірляндами та масою різноманітних вінків, з великим білим восьмикінцевим хрестом на середніх дверях, прибув у Єлисаветград. Його зустрічали 54-а Херсонська піша дружина у повному бойовому спорядженні зі своїм духовим оркестром, юнкери та викладачі кавалерійського училища на чолі з начальником генерал-майором В. Г. Лишиним, військовий начальник полковник Владимиров, голова земської управи І. О. Ковальов, міський голова Г. Й. Волохин, поліцмейстер Ф. А. Верішко та багато інших осіб. Рівно о 19-й годині, за командою “на кураул”, під виконання оркестром “Коль Славен” з вагону винесли масивну дубову труну, покриту срібним глазетом, з вінком білих хризантем від імператриці Марії Федорівни на кришці, і поставили на спеціальне підвищення на пероні. У той же час були покладені вінки: від Єлисаветградського земства – великий, з білого металу, у вигляді троянд, перев’язаних георгіївською стрічкою з написом “Герою – защитнику чести и славы России”; від Єлисаветградського кавалерійського училища – срібний, у вигляді лаврових і дубових гілок, перевитих георгіївськими стрічками; від міського самоврядування – срібний, у вигляді переплетених лаврових гілок, з написом “Доблестному защитнику родины”; від дворян Єлисаветградського повіту – з живих квітів. Священик кавалерійського училища М. Романовський перед панихидою промовив слово, охарактеризував покійного як видатного військового діяча. Потім почалось служіння панихиди з хором кавалерійського училища. Після цього викладач кавалерійського училища полковник О. Д. Аракін розповів про самовіддану героїчну діяльність загиблого. О 20-й годині труна під звуки “Коль Славен” була занесена у вагон, біля якого поставили почесну варту.

22 листопада (5 грудня) о 6-й годині 20 хвилин траурний вагон був причеплений до вільного від пасажирів потягу, який слідував зі ст. Знам’янка через Єлисаветград до ст. Плетений Ташлик. Звідти вже кіньми труну з тілом О. В. Самсонова перевезли до родового маєтку в с. Єгорівці. Поховання відбулося у сімейному склепі Самсонових біля церкви святих Іоакима і Анни в с. Якимівці, що знаходиться через річку від с. Єгорівки. Нині  в Якимівці   з пошаною ставляття до  пам`яті свого славетного  земляка  і  дбайливо  оберігають   історичні  місця, пов`язані з його  біографією.

На Кіровоградщині презентували туристичний маршрут, присвячений генералу Самсонову
Оцінити цей запис

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований