12 липня 2020, неділя

“Обстановка по-кайфу”, Або як кропивницькі ветерани підкорювали Чорногірський хребет (ФОТО)

Ці відчайдухи не є професійними альпіністами, туристами чи бодай спортсменами, але, як самі про себе говорять ветерані-атовці тепер вони “покусані горами” і здійснюють просто неймовірні  гірські вилазки. А ще такі подорожі – це дієвий елемент терапії для військових, який використовує у своїй практиці співзаснoвник вoлoнтерськo-ветеранськoгo центру СМАйЛ, кризoвий психoлoг Андрій Фoменко.

Такі мандрівки Андрій організовує з 2016 року і йменує їх пси-турами, а себе та товаришів “Поганою компанією”. Цього разу мандрували Чорногірським хребтом. І подорож була дуже складною, але страшенно захоплюючою. Сам психолог розповів сайту Златопіль багато цікавих речей.

Кореспондент: Розкажи про мету цього сходження і чи була присутня легенда?

Андрій Фоменко: Цим виходом ми відкривали сезон 2020 року. До речі, це п’ятий рік проєкту, і “Погана компанія для Наших” існує вже в другому складі. Команда постійно і поступово оновлюється, це вказує на правильний підхід до ідеї проєкту. Хто відчуває мотивацію до саморефлексії і розширення життєвого простору йде далі, хто вважає, що йому годі такого досвіду – випробують себе в інших проєктах волонтерсько-ветеранського центру СМАЙЛ.

“В бій пішли лише старички”

Цього разу ідея була в прокладенні нового маршруту для подальших сходжень. Враховуючи це, в бій пішли лише “старички”. У більшості був досвід зимових складних треків. Тут і легенду вигадувати не довелося, треба було пройти дистанцію і зрозуміти її особливості для тих, хто прийде до проєкту в майбутньому. Все раціонально, але й романтично. На сьогодні у проєкта шість напрацьованих маршрутів різної складності. Це буквально про те, що ми знаємо місця стоянок, можливості поповнення води, маємо уявлення про відстані і можливості сходження в різних погодних умовах. Отже, це була своєрідна гірська розвідка, з суттєвою дистанцією в 37 км., які треба було розділити на три дні. Ми майже завжди проходимо треки в такий строк. Це зумовлено тим, що учасникам туру не треба чекати відпустки або великої кількості відгулів, достатньо вивільнити один додатковий вихідний і – вперед. Ходимо ж ми часто і випробовуємо різні пори року, дивимось на гори і літом і зимою. В минулому році пси-тур тричі був в горах, а ще ж у нас є сплави по річках і тренування на скеледромах. Тому, строки наших зборів мають бути локальними, це дозволяє членам команди двічі за короткий термін змінювати соціальні ролі, здійснити ревізію мотиваціі, перевірити попередній досвід на міць, черговий раз самоствердитися і знову повернутись до планомірної течії буденного життя.

Кор: Тільки перевірені гірські аксакали – чи стала в нагоді їхня досвідченість?

А.Ф: Безумовно, є суттєві переваги в попередньому гірському досвіді. Ніхто з “аксакалів” не ставиться до гір зверхньо. Є високий рівень зацікавлення в оптимізації маршруту, в розрахунках спільної активності, зрештою в довірі до можливостей ближнього. Наприклад, в групі йшла молода жінка – військовослужбовець, але ніхто не сумнівався, що вона пройде маршрут. Вона ще з першого складу ходить в команді, і знає власні ресурси, розуміє на що варто розраховувати. Хлопці вже навіть не дивуються тому, що Юля впорається. Крім того, група знає що таке маршрут, як ставити табір, як поводитись в складних ситуаціях. Вони завжди виникають, але ж ми маємо певні домовленості і це допомагає. Наприклад, група іноді розтягується на маршруті, з цим приходиться постійно боротись, але й тут досвід допомагає зібратись і відновити темп. Та й в складних ситуаціях, як виявилось, можемо розраховувати, що група відреагує на позаштатну ситуацію не порушуючи попередні плани. А це, як виявилося цього разу, життєво важливо.

Кор: Я чула твій голос по приїзду і зрозуміло було, що ця подорож була непростою. Що саме додало трешу?

А.Ф: Так, цього разу якось одразу додалося трешу. По-перше погода почала тиснути на нас вже через три години після підйому на Несамовите. Тільки встигли перекусити і одразу почалася злива зі шквалом, градом і блискавкою. Доводилось тримати палатки, аби їх не знесло вітром. Втримали звичайно, але один намет дав течію, і практично вийшов зі строю. Група відклала всі справи і почала вирішувати ситуацію. Тут теж досвід учасників став на користь. Другий удар негоди почався приблизно о півночі, знову тримали палатки і намагались перегукуватись, жартували. Чую в сусідньому наметі, в тому, що протік, хлопці гомонять. Запитав, як вони? А вони мені: “Обстановка по кайфу”… ноги в воді, продовжуємо занурення”. Регочемо, а дощ триває. На ранок купа мокрих речей і ціла низка вражень. Пропоную відступ на Заросляк, але хто ж погодиться. Сушилися дві години, а нашу місію вже жартома охрестили “Моклі-сохлі”. Потім було сходження на гору Ребра (2001 м), за нею Бребенескул (2035 м), потім йшли на Піп Іван. Кілометраж суттєвий, йшли 7 годин в один бік. Подивились на Чорногору і пішли назад, бо машини лишались у нас на Зоросляку, тож ночівля планувалась на озері Бребенескул. Прискорились, але паралельно шукали джерела, аби поповнити запаси питної води.

Випробування негодою

Саме над струмком нас накрила злива з градом. Добре, тривала вона не довго, дала можливість продовжити рух. А вже пізніше, приблизно о 19.30, ми саме були на траверсі до озера під хребтом, раптом групу поглинула хмара. Яка раптово й дуже недоречно мене і ще одного нашого товариша і відірвала від групи. Ось тоді почалась справжня пригода. Гроза й з жорсткими поривами вітру, дощем і градом, прямо притисли нас до землі. Ми лише встигли дістати з заплічника верхній шар намету і за допомогою заплічників і трекінгових палок утворили укриття. Так намагались пересидіти негоду. Але шторм навіть не думав відступати. Дві з копійками години ми лишались на місті. Ноги почали затікати від одного положення й холоду. В цьому становищі лише доводилось рахувати відстані до блискавки і тримати наш імпровізований купол.

Відчуття ще те, не захиститись – не втекти. Сидиш, слухаєш, тримаєш руками краї укриття.  На третій годині нас вже калатало від холоду, а дощ і не думав закінчуватись. Потріпає шквалом, ніби йде, навіть почне затихати, а потім знову ллє. А тим часом сонце вже сховалось за сусідньою горою і ситуація ускладнилась темрявою. Коротше вирішили йти до місця стоянки, сподіваючись, що наші вже там. Йшли півгодини практично, якось дійшли. Ще якийсь час намагались ставити намет, але той був знесений вітром так, що й дуги повивертало. Тут наші вирішили, що нам вистачить і розібрали на два намети. Просто диво, що у нас лишились сухі спальники і пару сухих речей, бо решта було мокре наскрізь, крім додаткової ваги ніякої користі. Насправді незабутнє відчуття, коли починаєш відігріватися і можеш трохи поспати. А дощ і не думав закінчуватись. Ще й зранку згори капало, а ущелина навколо озера просто потопала в молоці хмари. Озера ми толком не побачили, але враження лишились незабутні. Звичайно всі були мокрі майже наскрізь не дивлячись на гортекси і трекінгове взуття. На зворотньому шляху помітили, що струмки набрали суттєвої повені, а стежки маршруту перетворились в їхні  додаткові русла. Отож ми мали трохи клопоту і причин для постійної групової роботи. Якось так, ото й причини хрипоти і виснаження. Чесно кажучи, навіть їсти толком не встигали, мали більш невідкладні завдання. Я в захваті від цієї команди, хоч і складні, але надзвичайно терплячі, рішучі і кмітливі  водночас.

Кор:  Ви досягли мети подорожі?

А.Ф: Так, маємо новий маршрут, знаємо його особливості і можливі складності. Всі втомлені, але задоволені. Три двохтисячники зроблено, негоду пережили, друзів зберегли, вражень набрались. Чого ще треба?

Кор:  Що можеш сказати про емоції під час складних моментів? Чи було самому страшно? Чи розряджували якось обстановку?

А.Ф:  Так, місцями було некомфортно, це м’яко кажучи. Я навіть не зовсім розумів свій стан. Це точно стрес, але він якийсь дивний. Було б легше щось робити, а доводилось просто чекати і терпіти, розуміючи, що це може не спрацювати. Навіть медитував трохи, доки мій напарник намагався відпочити. Чи боялись хлопці? Знаєте, коли кожен тримається, всім легше. От і тримались, хоча було видно, що втомлені і надто зосереджені. Страх був керований, це точно. А допомагало те, що всі намагались чимось займатись і жартували над усім, що траплялось. Хоча жарти були іноді не дуже й добрі.

Але дорогою вже всі точно були у формі, і навіть говорили про майбутні мандрівки. Та зрештою, гострі моменти- це ж те за чим ідуть люди на ризики. Правда ж?

 

Кор: З приводу мандрівок. Це мабуть не безкоштовне задоволення. Хто підтримує ваші сходження та інші пси-тури?

А.Ф: Звичайно. Всі наші проєкти потребують фінансової підтримки партнерів. Головна витратна частина наших мандрівок – доїзд до місця виходу в гори, ліс, або до місця таборування. Вже не вперше нам допомагає Дмитро Терзов. Не уявляєш, як важливо мати довірливі стосунки з партнером проєкту. Ти просто говориш, що група готова, а партнер без зайвих питань додає ресурс. Ну й ми, як бачиш, не підводимо, серйозно ставимось до питань довіри!

Кор: Зимове і літнє сходження відрізняються, але можуть однаково бути небезпечними. Можеш сказати однозначно які легші?

А.Ф: Переконаний, що ключовим питанням виживання в наших горах є температурний режим. Зима небезпечніша, адже замерзнути можна швидше. З іншого боку все відносно.

Гори – не місце для жартів

В горах трапляється всяке і влітку. Це взагалі не місце для жартів. Все має бути серйозно, як в житті. Гори – це концентрат життя, швидко вказують на помилки, іноді жорстко. До речі, цього разу ми мали змістити місце першої стоянки, і наступні групи будуть почуватись на цьому маршруті вільніше. Це може допомогти уникнути зайвої втрати часу і ресурсів.

Кор: Який висновок з цієї пригоди зробив особисто для себе і що тобі сказала команда по приїзду?

А.Ф: Висновки? Зрештою передбачили майже все. Команда вела себе цілком очікувано, оцінювали зміни стану, пропонували можливі зміни до маршруту, вміли підтримати один одного, я вже мовчу про мотивацію. Зрештою і результат досягнутий. Негода лише додала нового досвіду. Тепер будемо враховувати технічні деталі спорядження, режим пересувань і можливості дій в позаштатних ситуаціях. Ми ж тепер відчули ряд її суттєвих наслідків. Раніше були зливи, але разом з великим відривом від точки евакуації – це дещо нове. Довелось трохи виживати. Хлопці сказали, що наступного разу сподіваються кращої погоди, але тут головне намір на наступний раз. А він є. Та й над спорядженням всі поступово працюють, це теж знак.

Врешті, “краще гір можуть бути лиш гори, на котрих ти ще не бував…” А ще, скоро буде пару літніх тус на природі, де сподіваємось трохи спокійнішого відпочинку. Але раптом що, si vis pacem, para bellum.

Нічого й додати… Але слухаючи цю захоплюючу розповідь та уявляючи всі небезпечні моменти гірської подорожі, хочеться побажати цим сміливцям здоров’я, удачі та витримки. А головну мету пси-турів, організованих Андрієм думаю досягнуто: наші ветерани отримали гарну можливість відновлюватися та перезавантажуватися.

Спілкувалася Альона ШЕНДЕРОВСЬКА

“Обстановка по-кайфу”, Або як кропивницькі ветерани підкорювали Чорногірський хребет (ФОТО)
1 голос[ів]

elflora

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований