Після трьох років полону під час великого обміну 23-25 травня у форматі «1000 на 1000» в Україну повернувся військовослужбовець 48-річний Валерій Власюк із села Черняхівка Соколівської громади.
Про це повідомляє пресслужба громади, інформує Златопіль.
Звістка про повернення земляка радісна для всіх жителів громади, особливо ж для рідних захисника, які не втрачали надії і невтомно увесь цей час чекали його додому. Про пережиті тривоги за час очікування і перші емоції після повернення чоловіка розповіла дружина Валерія — Оксана.
Валерія Власюка знають у Соколівській громаді як доброзичливу людину і гарного майстра столярної справи. До повномасштабного вторгнення чоловік займався улюбленою справою, з дружиною виховував двох дітей. А коли почалася війна, одразу пішов у військкомат добровольцем, щоб стати на захист рідної землі.
“Чоловік служить у 56-й мотопіхотній бригаді. Пішов добровольцем, 28 лютого 2022 року став на захист держави і одразу на передову – у Донецьку область. А вже 20 березня він подзвонив і повідомив, що під час виконання бойового завдання його і ще кількох побратимів росіяни взяли у полон. У квітні 2022 року отримала офіційне підтвердження, що він перебуває в полоні, – розповідає Оксана Власюк. – З того часу для нас не було жодного дня без тривоги”.
Жінка каже, жили надією, дякували Богу, що лишився живий, і невтомно чекали повернення додому. Зразу його тримали в Донецькій і Луганській областях, певний час він був у колонії в Оленівці, а потім уже перевезли на територію рф, останнє місце утримання — місто борисоглібськ воронезької області.
“За ці три роки і два місяці збирала по дрібницях інформацію про нього, зверталася скрізь, куди можна, щоб чоловіка звільнили з полону. За весь час від нього отримала лише один лист, у якому він, звісно російською мовою, бо інакше не можна було, писав, що живий-здоровий, чекає обміну і надіється, що скоро побачимося. Я теж писала листи, коли дозволяли, але доставили йому лише один, – продовжує розповідь Оксана Власюк. – Я ходила на всі зустрічі з родичами військовополонених, стукала в усі двері, щоб його включили у списки на обмін, але про те, що він повернеться під час останнього великого обміну, не знала”.
У неділю 25 травня уже по обіді Оксані Власюк зателефонували з координаційного штабу і повідомили, що її чоловік Валерій в Україні і пізніше сам зателефонує.
“Я відчула неймовірну радість, що він на рідній землі. Ці емоції навіть важко передати словами… Стільки років чекати і нарешті — вдома. Важко було повірити, що це не сон, а реальність. А потім він подзвонив. Перше, що сказав: “Здрастуй, сонечко! Я вже вдома!”, – не стримуючи емоцій розповідає жінка. – Запитав про здоров’я, про всіх рідних”.
Зараз Валерій Власюк перебуває на реабілітації і рідні з ним ще не зустрічалися, проте щодня вони на телефонному зв’язку. Дружина каже, як тільки дозволять до нього поїхати, одразу вирушить в дорогу.
“Ми не говоримо про те, що він пережив, не торкаємося цієї теми. Він переживає, що він змарнілий після полону. Але для мене він найкращий! Він пішов захищати рідну землю на такому ентузіазмі, з такою вірою у перемогу і за цей час стільки всього ми пережили, що яким би він не був — для мене він найрідніший і найдорожчий. Зараз звісно йому потрібна реабілітація, відновити здоров’я, для мене це дуже важливо. Але він уже мріє про повернення додому і каже: так хочеться домашнього борщу і сала. Мріяв про це весь час у неволі. Наготуємо всього, аби тільки скоріше обійняти в рідних стінах”, – з посмішкою каже Оксана.
Вдома на Валерія Власюка чекають рідні, діти, друзі і односельці. Жінка розповідає, що увесь час перебування чоловіка в полоні, саме рідні стали надійною опорою для неї, вдячна і всім людям, які підтримували і разом з нею сподівалися на повернення додому.
Нині відомо про ще кількох жителів Соколівської громади, які перебувають у російському полоні. Повернення Валерія Власюка вселяє надію, що і решта односельців повернуться додому, в обійми рідних.
