Геннадій Нікішов – знаний у Кропивницькому адвокат, який з перших днів великої війни пішов у військо. Вже четвертий рік, як він добровільно змінив адвокатську практику на поле бою.
Про особисті та зовнішні трансформації, які сталися за цей період, військове життя та про рідний Кропивницький з Геннадієм поспілкувалася кореспондентка сайту Златопіль.
Сам захисник нещодавно відновився після опікового поранення, яке отримав на Харківщині та повернувся до лав протитанкового взводу 3-ї окремої штурмової бригади, в якому наразі воює.
На початку розмови ми повертаємося в лютий 2022-го…
Перші дні вторгнення. Як ви, людина, яка має успішну юридичну практику, родину вирішили піти у військо добровольцем?
Я не можу пояснити свої мотиви. Хоча рішення я прийняв, коли вже було помітно, що повномасштабна війна скоріш за все розпочнеться. Відверто не хотілося в це вірити. Ми навіть з товаришем розмовляли в кав’ярні 23-го лютого про це і нібито сумнівалися, але настрій по завершенні розмови був тривожний. А коли вже все сталося, я для себе не бачив іншого шляху.
Для вас це була дуже кардинальна зміна – з цивільного життя – у військове?
Звісно, я взагалі не мав ніякого відношення до армії. Будь-який військовий досвід у мене був нульовий. Спочатку я пішов в ТЦК, пройшов медогляд, але там було тоді щось незрозуміле, тож я дізнався що у нас в ТрО, (вже пізніше виявилося, що це була 121 окрема бригада ТрО ЗСУ), набирають людей. Я постояв в черзі і в той самий день 25 лютого, був зарахований до її складу.
В ті дні все відбувалося дуже швидко, у вас були навчання?
Так нас навчали. Спочатку несистемно. Це були різні люди – хтось після АТО. Більш досвідчені передавали досвід нам, розказували, показували. Вже коли мене перевели у 2023 році в 3-тю штурмову, тут отримав новий досвід підготовки.
На яких напрямках воювали за ці понад три роки?
У складі 121-ї бригади на Херсонщині, а вже в 3-й штурмовій застав кінець Бахмута, потім почався Часів Яр, після невеличкої ротації була Авдіївка, ми потрапили туди за місяць-півтора до виходу. Потім вже був Харківський напрямок.
Вас змінила як людину, як особистість служба в армії?
Сто відсотків змінила. Людина в цих умовах більше відкривається, демонструє раніше приховані якості. Тут всі люди змінюються. Ти їх бачиш спочатку одними, а коли настає ситуація, в якій потрібно діяти, ти бачиш вже інших людей. Відбувається певна трансформація.
Відносини з родиною сильно змінилися?
Змінилося те, що ми мало бачимося, а так намагаємося один одного підтримувати. Я розумію, що родині теж важко і незрозуміло кому складніше мені тут, чи їм там без мене. Іноді задумуюся – я пішов у військо, коли мій син був у випускній групі садочка, а зараз закінчує 3 клас. І це все пройшло повз мене. Це насправді не дуже то й легко…
То що ж мотивує, допомагає триматися вже 4-й рік?
Загалом вже якось звик. У війни є така несподівана сторона – вона об’єктивно затягує. З одного боку набридло і ти хочеш нормального життя, але водночас, поки йде війна, ти не можеш бути осторонь. Тебе тягне сюди.
Тому можливо деякі хто йде в СЗЧ, все одно повертаються на позиції. Як ставитеся до цього явища?
Там можуть бути різні обставини. Хтось йде, бо боїться і тікає, а в когось так складаються обставини. Багато хто пішов в СЗЧ тільки для того, щоб змінити підрозділ. З такого, який не бере активної участі у військових діях, на бойовий.
Є й такий шлях потрапити в підрозділ.
Яке зараз ставлення до військових у суспільстві ви спостерігаєте, зокрема в Кропивницькому?
Все залежить від людини. До себе я відчував позитивне ставлення, хоча я розгубив знайомих, які чомусь вирішили, що краще не впізнавати мене на вулиці. Це об’єктивно.
Після демобілізації збираєтеся продовжувати адвокатську практику чи будуватимете військову кар’єру?
Повернуся до своєї справи – адже це те, що я добре вмію. Я не планую пов’язувати своє подальше життя з армією. Тим більше я бачу багато молодих, здібних людей, якщо вони залишаться в армії, то це піде їй лише на користь.
Молодь змінює систему в армії, а чи багато ще там «совдепії»?
На жаль її вистачає. Але тут де я служу, зовсім інший підхід. В 3-й штурмовій управління відбувається з точки зору ефективності. Не так що «має бути тільки так, як прописано в Статуті», а щоб це було дієво. Головне – це збереження життя людини і всі навчання проводяться не для галочки, а щоб воїн вижив. Хтось бере приклад з такого підходу, хтось вибудовує свою систему.
Це новий, важкий, кривавий досвід і хай там як, але в нас зараз найкраща армія. Вона четвертий рік воює повномасштабно проти дуже сильного ворога. Ні в якої іншої країни такого досвіду немає.
Що відрізняє війну у 2025-му від початку повномасштабного вторгнення?
Зараз попереду техніка, навіть якщо порівняти 2024 рік і зараз. Більшість всіх уражень наносяться дронами й артилерією. Це економніше й ефективніше з усіх сторін. Один FPV-дрон, з підвішеним «кабачком» до нього, коштує дешевше, ніж піхотинець, дешевше ніж мінометна міна, яка не така точна. А от FPV долетить до цілі й вразить.
Як цивільне населення має підтримувати військових?
Найперше, це зрозуміти, що країна тримається на армії і потрібно робити все, що корисне армії. Це досить просто…
Ви корінний кропивничани, яке ваше бачення розвитку міста і його післявоєнної розбудови?
Я в цьому місті народився і прожив майже все життя, окрім років у війську. Я його дуже люблю. Пройдіться по ньому, подивіться уважніше, підійміть голову: яка у нас архітектура, погляньте, як добре збереглася земляна фортеця. У нас є величезна промислова зона. Хай вона зараз занедбана, але її можна розвинути. І єдине, що стоїть на заваді окрім війни, це відверта пасивність міської влади щодо життя міста. Таким занедбаним воно не було навіть у 90-х роках. Розвиток міста потенційно є, але для цього треба поставити на перше місце інтереси громади, а не свої.
В першу чергу зусилля потрібно спрямувати на те, щоб у Кропивницькому будувалися не МАФи, а будинки й комерційна нерухомість. Потрібно зробити так, щоб місто виглядало презентабельно, привести його до ладу і розпочати це з Набережної та площі Героїв Майдану. Далі привести в належний стан комунікаційні мережі. А для цього треба комплексний підхід. Наше місто потребує конструктивних змін…
Спілкувалася Олена Шендеровська
