“Журналістика – не тільки професія, а й спосіб життя…”
Цим висловом у вересні навчального року я почав перше заняття з вихованцями гуртка “Основи журналістики” НВО І-ІІІ ступенів “Мрія” з Кропивницького, формуючи у них любов до мови, розвиток творчих здібностей, вміння висловлювати думки, вступати в діалог.
Віриться, що той, хто візьме перо в руки, побожиться за джерельну істину, прийме її серцем, бо сам контекст журналіста, зміст праці визначається його обов’язками перед суспільством.
Серед майбутніх представників медіа бачу ученицю 7-ІІ класу Стешу Лаврусенко, яка мріє про професію журналіста-телевізійника. І хоча до здійснення задуму ще далеко, однак вже зараз прагне більше дізнатися про новітню журналістику, не обмежуватися теоретичними знаннями щодо виконання у майбутньому основного завдання журналіста – саме збирання фактів, робота з інформацією, правдиве й чесне висвітлення подій та вчинків окремих осіб.
Є у Стеші таке собі своєрідне хобі: писати вірші, а до того творчі роботи з подачі вчительки української мови та літератури Оксани Леонідівни Гайворонської будує в поетичній формі. Одна на всю школу.
“Беремо у проєкт і друкуємо!”
На одному із занять гуртка звернувся до вихованців із проханням дізнатися про те, чи не пов’язали вони трудове життя з ПАТ НВП “Радій”, діловими контактами, матеріали про діяльність якого постійно друкуються в газеті “Наше місто” під рубрикою “Соціальний портрет колективу” Степанида першою відгукнулася на прохання.
Наступного тижня принесла на заняття замальовку про життєпис колишньої працівниці радіозаводу, нагородженої орденом “Знак Пошани”, рідної бабусі Степаниди Михайлівни, ім’ям якої її назвали батьки.
Після окремих уточнень відправили матеріал на адресу редакції газети.
19 грудня минулого року він побачив світ із Стешиним прізвищем. А ще до того заступниця голови наглядової ради “Радію” Тетяна Смірнова ознайомилася з дописом і дала йому свою оцінку: “Як потім довідалися, ця дівчинка навчається в шкільному гуртку юних журналістів. Ним керує Анатолій Саржевський. Почитали. Написано гарно, грамотно. Значить, беремо у проєкт і друкуємо”. І це не все, бо вихованці гуртка побували на екскурсії, під час якої познайомилися з історією відомого далеко за межами потужного підприємства та його людьми.
За словами Стеші та її друзів, такі життєві події не забуваються. І як добре, що здібна до творчості дівчинка не зупиняється на шляху. Вже наприкінці січня в обласній газеті “Сільське життя плюс” під рубрикою “Невигадана історія” надрукований її наступний матеріал із назвою “Серцем відчув…” про події Другої світової війни. Він був почутий і записаний Стешею від бабусі, вчительки за фахом, Віри Петрівни Доній.
Про якість матеріалу свідчить той факт, що допис був поставлений у номер майже без редакційної правки, а це багато важить для кожного, хто друкується в ЗМІ.
Зустрічі, яким немає кінця…
У нашому житті трапляються очікувані й геть випадкові зустрічі та знайомства. А ще вони бувають заплановани як от обласною бібліотекою для дітей імені Т.Г. Шевченка ще до початку карантину. На одну з них запросив і Стешу для знайомства з авторкою першої книжки оповідань із назвою “Білий цвіт надії”, оригінальних постів на сторінці у Фейсбук школяркою Аліною Шевченко з Олександрійського району, письменниками Надією Частаковою, Антоніною Корінь, Василем Левицьким, юною казкаркою Маргаритою Частаковою, бібліотекарями.
Сподіваюся, це не остання зустріч майбутньої журналістки з цікавими людьми.
“Стеша – добра і справедлива”
Так характеризують однокласницю Маша Аббазова, Ксюша Ілюшкіна, Настя Фомкіна та інші учні, з якимиспілкувався, готуючи матеріал до друку.
Слухав відгуки з думкою про те, що людина живе не в лісі, має прагнути до завоювання своєю працею і ставленням до людей їхню прихильність. Добро завжди віддячується. А ще пригадав золоте правило, яке заповідав Ісус Христос: поводьтесь із людьми так, як бажаєте, аби вони поводилися з вами. Цей принцип все ще діє.
А Стеша й справді росте доброю, відкритою та справедливою дівчинкою, яка дуже любить і поважає своїх батьків. Бере активну участь у житті школи, діяльності шкільного парламенту, віддає перевагу гуманітарним предметам в освітньому процесі, фотографує і позитивно сприймає життя, наближаючи кожен день до своєї мети, не озираючись назад.
Нехай щастить тобі, Стешо, у досягненні омріяних горизонтів!
Анатолій Саржевський
