Спiвак KHAYAT (Андрiй Хайат) зi Знам’янки – один з 10 фiналiстiв Нацвiдбору на Євробачення. Вiн брав участь в “Голосi країни” та вже випустив чимало пiсень, якi стали “вiрусними”.
Він розповiв, чому вiн втретє бере участь у Нацвiдборi, про що його конкурсна пiсня, як реагує на критику та чи пiдтримує бронювання артистiв-чоловiкiв.
– Розкажiть про вашу конкурсну пiсню, про що вона?
– Моя пiсня має сильний, характерний меседж. I, скажiмо так, хотiлося б цього року презентувати Україну все ж з позицiї сили, максимально, наскiльки це можливо. Ця пiсня епiчна, але не забуваємо, що Євробачення це не тiльки музика. Це багатофакторна iсторiя, важлива для українцiв, бо вона не лише дає можливiсть проявити себе, свою культурну iдентифiкацiю. Це майданчик для культурної дипломатiї.
Звичайно, кожен музикант вважає, що його пiсня краща, але, на мою думку, ця пiсня максимально детально об’єднує в собi всi потрiбнi фактори для репрезентацiї України в рамках Євробачення сьогоднi.
– Iнодi кажуть, що на Нацвiдборi чимало пiсень в жанрi фольк. Як ви реагуєте на такi коментарi?
– В цiлому ми розумiємо, що те, що пишеться в коментарях i те, що вiдбувається пiд час голосування, це зовсiм двi рiзнi iсторiї. I ми не можемо вирвати етнiку з свого ДНК. Сьогоднi у нас з’явилося багато етнiчних колективiв. I слава Богу, що молодь почала цiкавитися цим культурним видом, цiкавитися фольклором i iмплементувати його у своїй творчостi. Звичайно, ми не повиннi показувати себе тiльки з цiєї сторони i це не повинно бути завжди «в лоб». Але використовувати це як елемент iдентифiкацiї, менi здається, важливо.
– Ви почали виступати саме в такому звучаннi ще задовго до того, як це пiдхопили iншi. Вас не обурювало те, що зараз українська музика та фольк стали трендом, а ще декiлька рокiв тому про це мало хто говорив?
– Я не обурений, адже це i було моїм завданням – звернути увагу молодi та нового поколiння на те, хто ми є, а не озиратися та дивитися, що там в iнших. Ми можемо задавати тренди, завдяки своїм талантам та своїм надбанням. I тому мене це лише тiшить, адже молодь почала звертати увагу саме на джерела нашої культури. В цьому є велика перспектива.
– Ви вже втретє берете участь у Нацвiдборi. Чому вирiшили пiти на конкурс знов?
– Я не думав про участь та не бачив себе на Нацвiдборi, поки не створив свою пiсню. Випустити її просто так, як один зi своїх трекiв, було б дуже дивно. Цей трек навряд чи був би поза Євробаченням. Не було завдання – написати пiсню для Євробачення. Вона просто з’явилася.
I якщо є такий майданчик, де менi є що сказати свiтовi, як українцю, який живе в реалiях нашого часу, то менi б хотiлося б використати цю можливiсть.
– Коли саме ви написали цю пiсню?
– Десь рiк тому було написано україномовну частину. Вона про наше i це вiдчувається. А ось англомовна частина, основна, з’явилася пiсля того, як росiяни вдарили по “Охматдиту”. Це був день, коли я був поруч, я це чув. I для мене це серед усiх днiв, якi ми прожили за час повномасштабної вiйни, це була дуже болiсна та хвороблива акцентуацiя. Я не мiг зупинити сльози увесь день, було моральне виснаження. I цей текст прийшов сам. Я не знав, що це буде пiсня, просто записував текст в нотатках. I потiм, за декiлька днiв пiсля цього, я до нього повернувся.
Я поєднав його з україномовною частиною i склався пазл. Вся музика, яку я пишу, пишеться на емоцiйних видачах. Це не секрет, я завжди про це завжди кажу. I це такий, скажiмо, рупор внутрiшнього болю i розпачу, який я вiдчував у той момент.
– Якою фразою чи гаслом ви можете мiстко описати цей трек?
– Честь монументальна.
– У 2019 роцi на Нацвiдборi, де ви теж брали участь, перемогла MARUV. Але всi ми знаємо, що в пiдсумку нiхто не представив Україну, бо виник скандал, вона не захотiла вiдмовитися вiд концертiв в РФ, а умови назвала “кабальними”. Ви погодилися б тодi виступати замiсть неї?
– Їй поставили умови, вона вiдмовилась. I всi артисти, якi були пiсля неї, також вiдмовилися. З позицiї поваги до себе i так само поваги до людей, якi голосували, я вважаю, що жоден артист, який себе поважає, не погодився б їхати замiсть MARUV. Але шкода, що ми втратили можливiсть тодi взяти участь в Євробаченнi.
– Ви спiлкувалися з MARUV? Що думаєте про її позицiю та вчинки зараз?
Ми знайомi, спiлкувалися пiд час Нацвiдбору. Списувалися тодi декiлька разiв. Нинi ж хочу сказати, що в усiх є вибiр, але ми маємо розумiти, якими будуть наслiдки. Якщо ти артист – ти несеш вiдповiдальнiсть. I коли люди роблять такий вибiр, який зробила Аня, нам не лишається нiчого iншого, як висiкти їх зi свого життя.
– А в майбутньому, такi артисти як MARUV, Олег Винник або Потап – вони зможуть повернутися в український шоу-бiзнес? Їхнi вчинки рiзнi, але їм однаково довелося вiдчути на собi хвилю хейту.
– Їхнi ситуацiї дiйсно рiзнi. Але менi здається, що це повернення неможливе. Бо є прiрва – мiж артистами й людьми, якi залишилися тут, та тими, хто не тут. Ця прiрва настiльки величезна i вона розширюється кожного дня. Цей комунiкацiйний дисонанс, коли ти живеш в iншiй реальностi, вiн просто не дасть їм повернутися i жити так, наче нiчого не вiдбувалось. Це навiть не на рiвнi бажання, а на рiвнi людського сприйняття.
– Є питання неможливо не поставити зараз. Як ви ставитесь до мобiлiзацiї артистiв?
– Це питання, яке в контекстi нашої реальностi, але воно напряму стосується факту збереження культури. Звичайно, ми живемо в цей час, коли стати “артистом” легко – заливаєш трек в TikTok i маєш нагоду прокинутись вiдомим. Однак де та межа мiж “важливими” i “не важливими”, важко сказати. Я думаю, що в цьому питаннi варто зважувати думками про майбутнє. Адже за десятки рокiв певнi iмена сьогодення будуть частиною української культурної спадщини, яка буде важливою сторiнкою i дзеркалом нашого часу для майбутнiх поколiнь.
Авжеж, ми, в першу чергу, громадяни своєї країни, а вже потiм художники, письменники, музиканти й так далi. Але я дуже сподiваюсь, що момент, коли цiннiсть культурних надбань ляже на ваги з iснуванням нацiї, як такої, не настане. Бо можна зберегти землю, на якiй не буде що сiяти. Ми мусимо продовжувати це коло i щось передавати наступникам, як це колись передали нам.
– Поговоримо щодо вашої участi в “Голосi країни”. Чому на слiпих прослуховуваннях ви пiшли саме до Тiни Кароль?
– Це був важливий проект для мене. Я пiшов до Тiни, тому що це був поклик. Це так, як я вiдчував в моментi. Я довiрився їй та її словам i не пожалкував про це.
– Iснує думка, що такi талант-шоу не завжди можуть дати учасникам потужний “буст” для популярностi. А ви задоволенi тим, що отримали завдяки цьому проекту?
– “Голос” дав мене дуже багато. Вiн мене “заземлив”, дам менi багато що зрозумiти. Я був невпевненим, зовсiм не розумiв свою цiннiсть, якщо чесно. Я дуже вдячний “Голосу”, Тiнi Кароль, Володимиру Завадюку, Руслану Квiнтi за те, що вони дали менi зрозумiти цю цiннiсть. А щодо популярностi – все залежить вiд того, якi ти ставиш цiлi. Я знаю, що буду в цiй iндустрiї незалежно вiд того, чи будуть “залiтати” мої треки. Це справа мого життя. Окрiм якоїсь хвороби або чогось iншого – мене нiчого не виб’є з цiєї колiї.
– А що ви думаєте про комерцiйнi пiснi, якi пишуть саме для того, аби вони принесли грошi?
– Для мене дуже важлива сила моменту в написаннi. Я не вiрю в спецiально написане. Я розумiю, що це не погано. Але я бiльше про почуття i про чисте натхнення. Втiм, все має право на iснування.
– На вашу думку, артистам, якi тiльки починають свiй шлях i хочуть стати популярними, щоб їх пiснi чули всi, їм варто йти на талант-шоу чи вже слiд робити ставку виключно на соцмережi?
– Нам зараз намагаються казати, що час телебачення закiнчився. Але якби телебачення померло, артисти не намагалися б туди пролiзти. Всi хочуть потрапити на “тєлєк”, бо це найбiльший “буст” медiйностi. Бо соцiальнi мережi та Тiк-ток це про ситуативнiсть. З часом таке просування, можливо, i буде давати максимум без телебачення, але з телебаченням все простiше.
– Як ви взагалi прийшли до музики?
– Це було вирiшено задовго до мене. Тому що у мене майже вся родина була пов’язана з музикою. Я думаю, що це природна закладка. Iнакше це не можна назвати. Тому що мiй голос це те, що просто було в мене вiд моїх пра-пра. Я нiчого не вигадував. У мене не було шансiв, в принципi, оминути музику.
– Якщо не музика – чим би займалися?
– Не знаю навiть. Я її не обирав. Це те, заради чого я живу. Не розумiю сенсу свого життя без цього. Якщо в якийсь момент я перестану писати, втрачу натхнення, голос зникне – я просто помру. Просто жити, мати родину i бути щасливим – це не про мене. Я хочу створювати та надихати.
– Щодо родини та стосункiв. Ви казали, що завжди обиратимете творчiсть, а не любов. А зараз щось змiнилося, ваше серце вiльне?
– З перемiнним успiхом. Я не хочу створювати собi образ правильного моногамного самця, бо я живу в моментi. Зараз в мене немає мiсць для iнших людей. Є родина, батьки, сестра, горять дедлайни, Нацвiдбiр – для iншого немає мiсця.
– Ви вже оцiнювали пiснi учасникiв? Хто для вас найбiльший конкурент?
– Це буде звучати надмiрно, але я не думаю про них, не думаю про конкурс. Я прийшов показати пiсню, а не дивитися на iнших.
– Цього року Тiна Кароль вперше виступає в ролi музичної продюсерки. Як вам працювати з нею?
– Тiна завжди ставиться вiдповiдально для своєї роботи. Вона завжди була вiдповiдальною, вимогливою. Це класнi риси якi надихають мене.
– Вона давала вам поради або озвучувала критику?
– Звичайно, ми спiлкувалися. Я така людина, для мене важливо слухати. Звичайно, я слухаю поради, фiнальнi рiшення за мною.
– Якби вам порадили або сказали, що потрiбно змiнити пiсню кардинально, ви б стояли на своєму?
– Так. Це моя заявка, моя можливiсть. Це вже моє право, як я бачу свiй номер, як я бачу себе в презентацiї i так далi.
– Участь в минулих Нацвiдборах допомагає вам зараз?
Я завжди собою незадоволений. Але вiдчуваю бiльше впевненостi, тому що вже є якiсь помилки, якi я усвiдомив i пропрацював.
– Минулого року ви казали про Нацвiдбiр та те, що масштаби конкурсу не дуже доречнi. Чому так?
– Для мене було очевидно, що поїдуть alyona alyona & Jerry Heil, ну просто до ворожки не ходи, бо, на мою думку, це була найсильнiша заявка. Але коли пiсля вiдбору озвучили цифри витрат, в мене в моментi, суто як у глядача, виник дискомфорт. Я в цiлому не розумiю, навiщо озвучувати це, якщо чесно, i моя думка не змiнилася. Можливо в це важко повiрити, але в людей, якi не живуть у тому ж Києвi, не одягаються в люкс, живуть своїм громадянським обовʼязком i донатять все, що в них є на потреби армiї це викликає дискомфорт.
I я не з чуток це знаю, бо я з цих людей i спiлкуюсь з цими людьми щодня. Ми хочемо бачити круте шоу i показувати рiвень – ми його робимо. Крапка. Нiкому не потрiбен цей посмак. Це моя субʼєктивна думка.
Я нiколи не казав, що не доцiльно проводити Нацвiдбiр. Сьогоднi це один з важливих проявiв нашої незламностi та можливостей говорити зi свiтом в рамках конкурсу. Я говорив виключно про його масштаби. Але мою фразу постiйно перекручують i я не маю намiру щось комусь доводити з цього приводу.
Джерело: РБК – Україна
