У Кропивницькому вшановували пам’ять двох Героїв – земляків: Олександра Голода та Олександра Пустильнікова.
Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль.
Олександр Голод народився 12 травня 1987 року в Кропивницькому. Навчався у місцевій школі №1 (нині Преображенська гімназія) і закінчив професійно-технічне училище №18, здобувши фах кухаря. Пройшов строкову службу, працював на підприємствах міста, в службі охорони на шахті «Інгульська», останнім часом – електромонтером високовольтних мереж.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Олександр у квітні 2022 року добровільно став до лав Збройних Сил України. Він був командиром розвідувального взводу і воював на передових позиціях на Херсонщині, Донеччині та Луганщині.
20 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Роботине Запорізької області старший солдат Олександр Голод загинув, захищаючи мир та спокій на своїй землі.
Олександр Голод мав багато друзів, був енергійною, щирою, світлою, життєрадісною людиною, зажди з посмішкою і жартом, завжди готовий прийти на допомогу. Саме таким він залишиться в пам`яті рідних, близьких, друзів, побратимів.
Без люблячого, турботливого сина, брата, чоловіка та батька залишились мама, сестра, дружина та 5-ти річний син захисника.
Олександр Пустильніков народився 10 березня 1973 року в Павлодарі, Казахстан. У 2000 році разом із родиною переїхав до Кропивницького, де згодом отримав українське громадянство та працював у системі Облавтодора. Його життя було сповнене мирною працею, любов’ю до рідних і прагненням створити затишок для своєї сім’ї.
У грудні 2022 року Олександр Пустильніков долучився до служби в інженерних військах Збройних Сил України. Служив механіком взводу інженерних конструкцій.
Брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави від російської агресії. Воював на на Харківському напрямку.
19 жовтня 2024 року серце Олександра Пустельникова зупинилося в госпіталі. Його пам’ять назавжди житиме в серцях рідних людей.
Про таких, як він кажуть – мав «золоті руки», ніколи на сидів без діла, сам збудував будинок.
Він був відкритою, надійною, спокійною, доброю людиною, гарним батьком та зразковим сім`янином.
У невимовній скорботі залишились батьки, брат, дружина та двоє синів захисника 14-ти та 16-ти років.
Церемонія прощання із захисниками завершилася панахидою.
Міський професійний оркестр виконав Державний Гімн України, а військовий комісар вручив родинам загиблих прапори, під якими вони боролися і загинули.
