Кропивницька громада знову у скорботі. Сьогодні, 24 квітня, кропивничани провели в останню путь трьох Героїв-захисників: молодших сержантів Ростислава Мунтяна і Сергія Юхименка та старшого солдата Олександра Савельєва.
Ростислав Мунтян народився 6 грудня 1977 року в Кропивницькому. Освіту здобув в «Муніципальному колегіумі».
Від дитячих років Ростислав захоплювався технікою та комп’ютерними технологіями. Мав особливий хист до справи: легко знаходив несправності й умів швидко їх усунути. Він був працьовитим, наполегливим і відповідальним, завжди доводив розпочате до кінця. Згодом вступив до Центральноукраїнського педагогічного університету ім. Володимира Винниченка та здобув фах «Вчителя інформатики». Отримані знання та вміння він поєднав із природним талантом, присвятивши себе справі, яку щиро любив, і передаючи свої знання та навички дітям.
На початку 2023 року Ростислав Мунтян став до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду командира відділення радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами. Воював на різних напрямках бойового зіткнення: Харківському, Сумському та Курському. Був представлений до державного звання «Герой України» (посмертно), мав статус Ветерана війни, учасника бойових дій.
Молодший сержант Ростислав Мунтян загинув смертю Героя 21 січня 2025 року в районі населеного пункту Миколаєво – Дар’їно Суджанського району Курської області. Саме з того часу він вважався безвісті зниклим. Довгі місяці рідні жили надією, чекали звістки, сподівалися на повернення. Та на жаль, війна залишає болючі рани, які неможливо загоїти, експертиза ДНК підтвердила загибель воїна. Йому було 47 років.
Ростислав Мунтян був турботливим і люблячим чоловіком, надійною опорою для своєї родини. Він завжди ставив родину на перше місце, піклувався про близьких і робив усе можливе, щоб вони почувалися захищеними й щасливими.
Для своїх дітей він був не лише батьком, а й справжнім другом, наставником і прикладом для наслідування, навчав їх бути чесними, працьовитими, відповідальними, передавав свої знання, підтримував у починаннях і радів кожному їхньому успіху.
Сергій Юхименко народився 1 травня 1988 року в селі Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області. Освіту здобув у Глодоському ліцеї . По закінченню, пройшов курси при міській автошколі та здобув професію водія.
Згодом розпочав роботу в місцевій агрокомпанії. Пройшов строкову службу в Києві. Згодом розпочав свою професійну діяльність в Агропромисловій компанії «Креатив»: був працьовитим, відповідальним і щирим, завжди готовим прийти на допомогу. Його цінували колеги та поважали односельці за доброзичливість і надійність.
У липні 2010 року Сергій Юхименко підписав контракт із 3-тім окремим полком Сил спеціальних операцій імені князя Святослава Хороброго. Коли у 2014 році над Україною нависла загроза, Сергій одним із перших, не вагаючись, вирушив разом із побратимами на виконання бойових завдань у зону антитерористичної операції на Сході країни. Він пройшов крізь саме пекло війни, брав участь у важких боях за Донецький аеропорт, проявивши мужність, витримку та незламність духу.
У найтяжчі моменти залишався вірним присязі, підтримував побратимів і гідно виконував свій військовий обов’язок, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України. Його незламність була відзначена високими державними та відомчими нагородами, серед яких:
-Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»;
-Відзнака «Учасник АТО» ;
-Відзнака «За участь в антитерористичній операції»;
-Нагрудний знак «Об’єднані сили»;
-Медалі «За мужність та відвагу» та «За службу державі».
-Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Серце воїна зупинилося 20 квітня 2026 року під час проходження стаціонарного лікування. Йому було лише 37 років — вік, коли ще стільки планів і мрій було попереду, коли життя мало тривати й дарувати радість рідним і близьким.
Він був турботливим і люблячим батьком, для якого сім’я завжди була найбільшою цінністю. Був вірним і надійним чоловіком, опорою та підтримкою для своєї родини. Для друзів він залишався щирим, відкритим і добрим, завжди готовим вислухати й допомогти у складну хвилину. А для побратимів — справжнім товаришем, людиною честі й слова, на яку можна було покластися за будь-яких обставин.
Його життя — це приклад мужності, відданості та безмежної любові до своєї Батьківщини. Він до останнього подиху залишався вірним присязі, захищаючи мир і свободу України.
Олександр Савельєв народився 3 січня 1986 року в Кропивницькому. Освіту здобув в ліцеї «Лідер». Із дитинства захоплювався спортом — грав у футбол, був активним і цілеспрямованим.
Також Олександр був вихованцем школи східних єдиноборств «Будокан», де загартував свій характер, силу волі та дисципліну. Брав участь в обласних та всеукраїнських змаганнях. Саме спорт виховав у ньому витривалість, наполегливість і прагнення завжди йти до мети. По закінченню закладу освіти, вступив до Центральноукраїнського педагогічного університету на факультет «Фізичного виховання». Паралельно працював в харчовій промисловості. Згодом переїхав до Італії.
На початку повномасштабного вторгнення Олександр Савельєв, не вагаючись, повернувся до України. Записався до лав місцевої Територіальної оборони, а згодом приєднався до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання був зарахований на посаду оператора-розвідника безпілотних літальних апаратів. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
Олександр Савельєв був відданим своїй справі, мужнім і відповідальним воїном, вірним побратимом і справжнім патріотом своєї держави. Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Свій останній бій старший солдат Олександр Савельєв прийняв 09 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Осикове Краматорського району Донецької області. Йому було 40 років…
У житті Олександр Савельєв був надзвичайно добрим і чуйним, людиною з великим і щирим серцем. Завжди приходив на допомогу, не шукаючи вигоди для себе.
