Сьогоднi, 13 листопада, кропивничани вiддали останню земну шану землякам – Героям: солдатам Олегу Лодатку та Василю Каприцi.
Про це повідомляє Кропивницька міська рада, інформує Златопіль.
Олег Лодатко народився 22 серпня 1969 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвiтнiй школi № 9. Згодом здобув фах електрика в мiсцевому професiйно-технiчному училищi. Одружився. Пройшов вiйськову строкову службу.
Все життя Олега Лодатко присвятив родинi, яка була для нього справжнiм осередком любовi, спокою та натхнення: дружина, двоє дiтей, спiльнi плани та багато рокiв пiдприємницької дiяльностi у сферi торгiвлi у мiстi та областi. Його знали як людину чесну, працьовиту та вiдповiдальну — того, на кого завжди можна покластися.
Трагiчний для родини 2021 рiк став переломним — Олег Лодатко втратив дружину. Та зiбравши сили вiн продовжив життя: пiшов працювати на завод «Три Стар», де сумлiнно трудився до початку повномасштабного вторгнення росiї в Україну.
Коли ворог прийшов на українську землю, Олег Лодатко не залишився осторонь. Вiрний обов’язку i рiднiй країнi, вiн став на її захист у травнi 2023 року. Служив на посадi водiя кулеметного взводу 2-ї, воював на Донецькому напрямку. Мав статус учасника бойових дiй.
У запеклих боях за мiсто Часiв-Яр Олег Лодатко був поранений, однак, не думаючи про себе, врятував побратима. Пiсля лiкування вiн знову повернувся до свого пiдроздiлу.
6 липня 2024 року, пiд час виконання бойового завдання в районi населеного пункту Нью-Йорк Донецької областi, зв’язок iз солдатом Олегом Лодатком обiрвався. Вiдтодi його вважали зниклим безвiстi. Для родини почався довгий i болiсний перiод очiкування, що тривав п’ятнадцять мiсяцiв — мiсяцiв надiї, вiри та невимовного болю.
У жовтнi 2025 року, пiсля проведення ДНК-експертизи, було офiцiйно пiдтверджено загибель воїна. Йому було 54 роки…
Олег Лодатко — це приклад справжнього чоловiка: мужнього, врiвноваженого, доброго i свiтлого. Вiн нiколи не вiдмовляв у допомозi, завжди пiдтримував тих, хто поруч, i вiрив у добро. Пiсля себе вiн залишив свiтлу пам’ять, щиру любов рiдних i глибоку вдячнiсть усiх, хто його знав.
У Олега Лодатка залишилися донька, син, брат та троє онукiв — найдорожчi, заради кого вiн жив i працював, заради кого боронив Україну.
Василь Каприця народився 04 серпня 1971 року в селi Миколаївка Олександрiвського району Кiровоградської областi. Коли вiн був ще дитиною, родина переїхала до Кропивницького. Навчався Василь у загальноосвiтнiй школi № 21, пiсля чого здобув робiтничi професiї у професiйно-технiчному училищi № 8. Працював водiєм при Штабi цивiльної оборони Кiровоградської областi.
Вiйськову строкову службу пройшов у Нiмеччинi. Пiсля повернення до рiдного мiста знову став до працi у Штабi. А згодом працював на рiзних посадах пiдприємств Кропивницького, де його цiнували за працьовитiсть та доброзичливiсть.
Iз 2016 року Василь Каприця пов’язав свою трудову дiяльнiсть з Центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Кiровоградської областi, працюючи у вiддiлi автогосподарства. На цiй посадi вiн неодноразово доводив свою надiйнiсть, уважнiсть до людей i вiдповiдальне ставлення до роботи. У вiльний час любив рибалити, знаходячи спокiй у тишi природи. Завжди вiдгукувався на прохання про допомогу, особливо пiдтримував родини вiйськових, якi потребували турботи й людського тепла.
У червнi 2023 року Василь Каприця приєднався до Збройних Сил України, ставши на захист рiдної землi. Служив водiєм механiзованого взводу 57-ї окремої мотопiхотної бригади iменi кошового отамана Костя Гордiєнка. Воїн виконував бойовi завдання на Донецькому напрямку, мав статус учасника бойових дiй.
Солдат Василь Каприця загинув 12 серпня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районi населеного пункту Берхiвка Донецької областi. З того часу вважався зниклим безвiсти. Для родини це були тяжкi днi й мiсяцi невiдомостi — пошуки, спроби дiзнатися бодай щось, надiя побачити його серед живих. Два роки i два мiсяцi минули у чеканнi, сповненому вiри й болю. У жовтнi 2025 року результати ДНК-експертизи пiдтвердили загибель солдата. Йому було 52 роки…
Василь Каприця був людиною щирого серця й доброго характеру. Справедливий, вiдповiдальний чоловiк, який понад усе любив свою сiм’ю, цiнував людянiсть i чеснiсть.
Без нього залишилися мама, дружина, троє дiтей, сестра та брат — рiднi, для яких вiн був надiйною опорою, захистом i гордiстю. Пам’ять про нього житиме у їхнiх серцях — як тихе свiтло, що не згасає з роками, як любов, яка долає час i вiдстань.
Схилимо голови й вшануємо пам’ять наших Захисникiв…
