Сьогоднi, 25 листопада, мiстяни провели в останню путь Героїв, якi вiддали своє життя за свободу i незалежнiсть рiдної землi: солдата Володимира Дубiненка, солдата Сергiя Дiмiтрiєва та сержанта Єрофєєва.
Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль.
Страшна вiйна забирає найдорожче – цвiт нацiї, найкращих синiв i доньок, викарбовуючи їхнi iмена у наших серцях i на скрижалях iсторiї України.
Володимир Дубiненко народився 11 грудня 1977 року в Кропивницькому. Навчався в Лiцеї iм Т.Г.Шевченка. По закiнченню закладу освiти вступив до Кiровоградського фахового будiвельного коледжу. Володимир добре орiєнтувався в практичних завданнях, був наполегливим i швидко засвоював нове. Розпочав свою трудову дiльнiсть на меблевому виробництвi Робота вимагала точностi, витримки, акуратностi та вiдповiдального ставлення — рис, якi були йому притаманнi. Колеги поважали його за спокiйнiсть, вмiння знаходити спiльну мову з людьми та за готовнiсть працювати на результат.
. У жовтнi 2024 року Володимир Дубiненко став до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання, був зарахований на посаду кулеметника пiхотного батальйону. На лiнiї бойового зiткнення Володимир Дубiненко виявив себе надiйним побратимом: спокiйним, витриманим i дисциплiнованим. Вiн нiколи не вiдступав вiд поставлених обов’язкiв, пiдтримував бiйцiв поруч i завжди виконував свою роботу сумлiнно й вiддано.
Серце воїна зупинилося 11 листопада 2025 року пiд час виконання бойового завдання необхiдного в районi населеного пункту Шахове Покровського району Донецької областi.
Йому було 47 рокiв …
Володимир Дубiненко був людиною з великим серцем — доброзичливим, щирим, справедливим. Його знали як надiйного друга, турботливого сина та вiрного товариша. Вiн умiв знаходити правильнi слова пiдтримки, був прикладом людяностi та чесностi. Нiколи не залишався байдужим до чужого горя, завжди знаходив спосiб допомогти — словом i дiлом.
Андрiй Єрофєєв народився 13 грудня 1974 року у Кропивницькому. Навчався в Лiцеї «Нова українська школа». Пiсля закiнчення вступив до машинобудiвного фахового коледжу на спецiальнiсть «Галузеве машинобудування». Згодом пройшов строкову службу. Трудовий шлях розпочав на службi державної охорони на виробничому об’єднаннi «Артемiда». Певний час вiддав роботi на фiрмi «Ласка», де обiймав посаду налагоджувальника механiчної дiльницi.
На початку повномасштабного вторгнення Андрiй Єрофєєв приєднався стрiльцем до лав Збройних Сил України, у складi 57-мої окремої мотопiхотної бригади iменi кошового отамана Костя Гордiєнка. Брав участь у запеклих боях на Донеччинi, Херсонщинi та Харкiвщинi. Його побратими згадують: Андрiй завжди був серед перших — смiливий, рiшучий, той, хто не шукав безпечних шляхiв. Мав статус ветерана вiйни, учасника бойових дiй.
Свiй останнiй бiй сержант Андрiй Єрофєєв прийняв 05 вересня 2025 року, зупиняючи росiйських агресорiв бiля населеного пункту Вовчанськ Чугуєвського району Харкiвської областi.
Йому назавжди залишиться 50 рокiв…
Андрiй Єрофєєв був прикладом мужностi й вiдданостi, людиною, яка не боялася брати на себе вiдповiдальнiсть i завжди йшла попереду, надихаючи iнших своїм спокоєм, вiрою та силою. У найтяжчi хвилини залишався зiбраним, пiдтримував побратимiв добрим словом, жартом чи порадою. Його справедливiсть i щирiсть вiдчували всi, хто мав щастя знати його.
У пам’ятi рiдних та близьких Андрiй Миколайович залишиться добрим, нiжним чоловiком, справедливим та турботливим батьком, який дбав про свою родину, робив усе можливе, щоб сини росли гiдними людьми у мирнiй Українi.
Сергiй Дiмiтрiєв народився 27 липня 1997 року в селi Хмельове Кiровоградської областi. Переїхав до Кропивницького де розпочав навчання у Великобалкiвськiй гiмназiїї.
По закiнченню закладу освiти вступив до Кропивницького професiйного лiцею сфери послуг i торгiвлi на спецiальнiсть «кухар»
Сергiй завжди любив готувати — його страви були наповненi теплом i турботою про свою родину, бо робив вiн усе з душею.
Згодом Сергiй Дiмiтрiєв розпочав трудову дiяльнiсть у Горiшнiх Плавнях. Вiн багато та самовiддано працював: на будiвництвi, експедитором, водiєм. Його золотi руки знали ремесло, будь-яка технiка чи ремонт пiддавалися йому. Вiн нiколи не сидiв без дiла — працював заради родини, заради майбутнього своїх дiтей. Сергiй мрiяв про власний будинок, де велика сiм’я могла б жити в любовi та затишку.
22 жовтня 2024 року Сергiя Дiмiтрiєв виступив на захист України, пiдписавши контракт з 82-ою окремою десантно-штурмовою бригадою.
Солдат Сергiй Дiмiтрiєв загинув смертю Героя 16 квiтня 2025 року пiд час виконання бойового завдання бiля населеного пункту Вiльча, Чугуївського району Харкiвської областi. Йому було лише 27 рокiв..
Вiн був унiкальною молодою людиною з щирою мотивацiєю та великими мрiями, чоловiком, який завжди робив все, щоб захистити свою Батькiвщину i тих, хто був йому близьким. Чесний, розумний, смiливий, вiдданий, з великим добрим серцем – саме таким Сергiй Дiмiтрiєв назавжди залишиться у пам’ятi своєї дружини, мами, дiтей, сестри та брата, друзiв i побратимiв.
