Сьогодні, 5 листопада, у Кропивницькому, на Алеї Слави Далекосхідного кладовища, відбулася траурна церемонія прощання з чотирма Героями, які віддали своє життя за незалежність та свободу рідної української землі.
Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль.
Сотні жителів міста, рідні, друзі, побратими, військовослужбовці та небайдужі громадяни зібралися, щоб провести в останню путь Миколу Івановича Янчука, Євгенія Олександровича Тесленка, Геннадія Петровича Донця та Володимира Володимировича Міськіва.
Микола Янчук народився 10 лютого 1975 року на Кіровоградщині, у мальовничому селі Злинка Новоукраїнського району. Навчався в місцевій загальноосвітній школі №2. Закінчив 42-у морехідну школу в місті Кронштадт та отримав цивільну спеціальність – матрос. Після розпаду радянського союзу Микола Іванович не мав бажання служити чужій державі, тому повернувся на малу батьківщину – в село Злинка. Був призваний до лав Збройних Сил України та у грудні 1993 року склав присягу на вірність українському народові.
В 1995 році, звільнившись зі служби, працював у рідному селі, в колективному сільськогосподарському підприємстві імені Свердлова. З 2000 року і до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України працював будівельником у Києві.
На війну пішов добровольцем. Мужній доброволець, який став на захист України від перших днів повномасштабної війни. Він покинув роботу будівельника в Києві, щоб взяти до рук зброю і разом із побратимами протистояти агресору.
Служив у мінометному взводі. Брав участь у заходах оборони від військової агресії російської федерації в населених пунктах Піски, Первомайське, Вугледар, Бахмут. Отримав контузії та осколкові поранення, пройшов лікування та операції і знов повертався до військової частини, щоб і далі боронити нашу країну та свою сім’ю від російських окупантів.
Солдат Микола Янчук загинув 11 березня 2023 року під Бахмутом Донецької області.
Рік і 7 місяців вважався зниклим безвісті. У вересні 2024 року ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна.
Микола Іванович був щирим українцем, доброю, порядною та позитивною людиною, любив свою сім’ю, поважав батьків, завжди був уважний до людей, ніколи та нікому не відмовляв у допомозі.
Честь і гідність була закладена в його серці.
Без рідної людини залишились мама, батько, брат, дружина та 17-річний син захисника.
Євгеній Тесленко народився 08 листопада 1985 року в місті Кропивницькому. Навчався в загальноосвітній школі № 34 (нині – гімназія «Сучасник»).
Пройшов військову строкову службу в Збройних Силах України.
Повернувшись додому, Євгеній Тесленко працював на різних підприємствах міста та області, тривалий час працював слюсарем в житлово-експлуатаційній конторі №1. Міг будь-що полагодити, зробити. Про таких кажуть — майстер на всі руки.
У лютому 2023 року за мобілізацією приєднався до лав Збройних Сил України та став на захист Батьківщини. Служив гранатометником, захищав українські кордони на території Донецької області.
Солдат Євгеній Тесленко загинув 02 лютого 2024 року в районі населеного пункту Первомайське Покровського району Донецької області, мужньо виконавши військовий обовʼязок в бою за Україну, її свободу і незалежність.
8 місяців вважався зниклим безвісті. У рідних жевріла надія побачити його живим. На жаль, у жовтні 2024 року надійшло сповіщення про смерть Героя. ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна.
В серцях рідних та близьких захисника гіркий смуток та велика порожнеча. Вони завжди пам’ятатимуть Євгенія Тесленка як добру, спокійну, відповідальну, працьовиту та чуйну людину. Він завжди приходив на допомогу всім, хто цього потребував.
У воїна залишились мама,брат та син.
Геннадій Донець народився 09 квітня 1979 року у місті Кропивницькому.
Навчався в загальноосвітній школі №35 (нині – Інноваційна гімназія). Закінчив професійно-технічне училище №8 та отримав спеціальність маляр-монтажник та електрозварювальник.
Пройшов військову строкову службу у Львові.
З 1996 по 2001 рік служив за контрактом у лавах Збройних Сил України.
З 2015 по 2018 рік брав безпосередню участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях. Мав статус ветерана війни.
З початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини. Служив заступником командира бойової машини. Воював на найгарячіших напрямках.
Старший сержант Геннадій Донець був важко поранений в районі населеного пункту Куп`янськ-Вузловий Харківської області. Поранення виявилися несумісними з життям. Серце воїна-Героя зупинилось 25 жовтня 2024 року.
За час служби в Збройних Силах України Геннадій Донець був нагороджений державною нагородою – відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнаками начальника Генерального Штабу Збройних сил України – нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня та «Учасник АТО», нагрудний знаком Міністерства оборони України «За зразкову службу», відзнакою Православної церкви України – медаллю «За жертовність і любов до України», медаллю НАТО за участь в миротворчих операціях НАТО на території колишньої Югославії у період з 1992 по 1998 рік, відзнаками командування частини, відомчими нагородами.
Геннадій Донець – справжній воїн із багаторічним досвідом, він пройшов військову службу за контрактом та антитерористичну операцію, неодноразово нагороджений відзнаками та, головне — він був людиною, справжнім другом та побратимом, надійною опорою для родини. Щирий, розсудливий, товариський, життєрадісний, з посмішкою на обличчі.
У невимовній скорботі залишились мама, батько, сестра, син та кохана захисника.
Володимир Місків народився 22 серпня 1993 року в селі Виноградівка Компаніївського району Кіровоградської області. Навчався в місцевій загальноосвітній школі, повну середню освіту здобув у Верхньоінгульській загальноосвітній школі Бобринецького району.
Закінчив професійно-технічне училище №32 міста Бобринця.
У 2013 році за контрактом приєднався до лав Збройних сил України. Брав безпосередню участь в антитерористичній операції, Операції об`єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях.
З початком повномасштабного вторгнення росії та територію України Володимир Володимирович продовжив захищати рідну землю від російських окупантів. Служив на посаді заступника командира групи спеціального призначення.
Брав участь у виконанні бойових завдань на різних напрямках фронту. Виконував поставлені завдання в найбільш небезпечних точках бойового зіткнення. Отримав статус ветерана війни – учасника бойових дій. За особисті мужність і героїзм, за час служби в Збройних Силах України Володимир Місків був нагороджений державними нагородами – орденами «За мужність» І, ІІ та ІІІ ступенів, відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнаками начальника Генерального Штабу Збройних сил України – нагрудними знаками «За взірцевість у військовій службі» І, ІІ, ІІІ ступенів та відзнакою «Учасник АТО», відзнакою командувача об`єднаних сил «Козацький Хрест» І ступеня та нагрудними знаками «Об`єднані Сили», медалю «За жертовність і любов до України» Православної церкви України, відзнакою Кіровоградської області «За мужність і відвагу», волонтерською відзнакою «Срібний вовкулака», відомчими нагородами.
Старший сержант Володимир Місків загинув 28 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Костянтинопольське Покровського району Донецької області, під час виконання бойового завдання.
Справжній мужній воїн, надійний товариш та бойовий побратим, завжди готовий прийти на допомогу. Він був відкритим, цілеспрямованим, щирим та відповідальним. Без турботливого люблячого чоловіка, батька та брата залишились дружина, донечка 10 років, яка ще не встигла вдосталь відчути батьківське тепло, сестри і брати воїна.
Український народ платить за незалежність кров’ю своїх кращих синів і доньок. Вони стали щитом для нашої країни і їхня жертовність житиме в наших серцях. Метроном відбивав хвилини скорботи, а тиха молитва за упокій душ загиблих захисників лунала над Алеєю слави .Наприкінці церемонії військовий комісар передав Державний Прапор України рідним загиблих, як символ гідності та честі, яку ці воїни несли до останнього подиху. Звучав Гімн України, а присутні схилили голови в останньому прощанні з Героями.
