Кропивничани провели в засвіти Героїв-захисників, які віддали життя, захищаючи Україну від російських агресорів.
Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль.
Солдати Віталій Теплюк та Ігор Дащук, старші солдати Василь Тканов і Сергій Власюк залишилися вірними присязі народу України до останніх хвилин життя. Були там, де найгарячіше, знищували російську нечисть і гнали її з рідної землі.
Василь Тканов народився 10 лютого 1977 року в Кропивницькому. Навчався в загальноосвітній школі №7. По закінченню вступив до Кіровоградського національного технічного університету. Згодом пройшов строкову службу у військово- морських силах України. По поверненню влаштувався на роботу до приватної фармацевтичної компанії «Ліки Кіровоградщини». Колеги поважали його за спокійність, вміння знаходити спільну мову з людьми та за готовність працювати на результат.
Із початком повномасштабного вторгнення Василь Тканов добровільно приєднався до лав Збройних сил України. Пройшов навчання і був зарахований на посаду старшого навідника взводу вогневої підтримки оперативного призначення Національної Гвардії України.
На лінії бойового зіткнення Василь Тканов виявив себе надійним побратимом: спокійний, витриманий і дисциплінований. Він ніколи не відступав від поставлених обов’язків, підтримував бійців поруч і завжди виконував свою роботу сумлінно й віддано. Був нагороджений медаллю «Честь, слава, держава», мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Старший солдат Василь Тканов загинув смертю хоробрих 07 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Івано – Дар’ївка Бахмутського району Донецької області. Йому було 48 років …
Сергій Власюк народився 27 серпня 1991 року в Кропивницькому. Із дитинства відзначався наполегливістю, силою характеру та любов’ю до спорту. Навчався в гімназії «Ерудит».
Після закінчення закладу освіти Сергій вступив до професійно-технічного училища, де отримав фах і важливі практичні навички. Строкову службу проходив в частині підпорядкованій Міністерству Внутрішніх Справ України. По поверненню певний час працював у Польщі, здобуваючи досвід. Повернувшись до України, працював на підприємстві «Ласка», де зарекомендував себе як відповідальний, трудолюбивий і чесний працівник.
У липні Сергій Власюк став до лав Збройних Сил України. Служив оператором безпілотних літальних апаратів. З перших днів служби демонстрував дисциплінованість, витривалість і готовність виконувати бойові завдання. Його спортивна підготовка, життєвий досвід і внутрішня сила стали важливою опорою в умовах війни.
Старший солдат Сергій Власюк прийняв свій останній бій 11 листопада 2025 року , зупиняючи російських агресорів в районі населеного пункту Шевченко Добропільської громади Покровського району Донецької. Йому назавжди залишиться 34 роки…
Сергій Власюк був прикладом мужності й відданості, людиною, яка не боялася брати на себе відповідальність і завжди йшла попереду, надихаючи інших своїм спокоєм, вірою та силою.
Для рідних і близьких Сергій назавжди залишиться добрим, ніжним сином і братом — тим, хто вмів слухати, розуміти, берегти. Він був опорою родини, людиною, яка ніколи не забувала про тих, кого любила, і завжди знаходила теплі слова.
Віталій Теплюк народився 20 січня 1988 року. Навчався у Свердловській загальноосвітній школі . Після закінчення продовжив навчання у Бобринецькому професійно технічному училищі №32, де опанував фах тракториста. Пройшов строкову службу. Згодом працював на будівництві, займався ремонтами, не боявся важкої праці й завжди доводив почате до кінця. Згодом доля привела його за кордон, де він працював далекобійником — професія, яка потребує витривалості, самостійності та залізного характеру.
Та найбільшим випробуванням для нього стала втрата на війні старшого брата Андрія. В січні 2023 року прийшла страшна звістка про зникнення безвісті, і згодом його визнали загиблим. Ця втрата стала болем, який неможливо виміряти. Разом із родиною Віталій переживав глибоку скорботу, і не вагаючись доєднався до лав Збройних Сил України. Воював кулеметником, у важких боях в місті Вовчанськ був поранений, але згодом знов повернувся в стрій до побратимів.
Серце героя зупинилося 25 листопада 2025 року під час проходження лікування в Кіровоградській обласній лікарні. Йому було 36 років…
Віталій Теплюк був унікальною молодою людиною з щирою мотивацією та великими мріями, чоловіком, який завжди робив все, щоб захистити свою Батьківщину і тих, хто був йому близьким.
Чесний, розумний, сміливий, відданий, з великим добрим серцем – саме таким Віталій Вікторович назавжди залишиться у пам’яті своєї дружини, сина, близьких та побратимів.
Ігор Дащук народився 22 грудня 1982 року в селі Аджамка Кіровоградського району. Навчався в Аджамській загальноосвітній школі, згодом з родиною переїхав до міста Кропивницький де продовжив навчання в «Кропивницькому професійному ліцеї сфери послуг і торгівлі» та здобув спеціальність «автослюсар». Пройшов строкову службу. По поверненню почав працювати на гірничому комбінаті «Інгульська шахта», машиністом підземного електропотягу.
На початку 2013 року підписав контракт на проходження військової служби в 3 окремому полку Сил Спеціальних операцій імені князя Святослава Хороброго. Служба в полку вимагала надзвичайної фізичної витривалості, чіткості мислення, дисципліни та відданості. Ігор Дащук пройшов складну підготовку, опанував спеціальні навички й став частиною братерства, де кожен воїн знає: поруч стоїть той, кому можна довірити власне життя.
Коли у 2014 році почалася Антитерористична операція на сході України, Ігор Дащук без вагань став на захист держави. Брав участь у бойових завданнях, що вимагали мужності, рішучості та професійної майстерності. Працював у найскладніших умовах, нерідко — на межі можливого, виконуючи бойові операції. Був нагороджений « Хрестом Героя», мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну долучився до лав Збройних сил України на посаду стрільця – снайпера.
Солдат Ігор Дащук загинув смертю Героя 1 квітня 2022 року захищаючи від російських окупантів населений пункт Велика Новоселівка Донецької області. Саме з того часу він вважався безвісти зниклим. Родина молилася, шукала, подавала запити в надії знов побачитись, але дива не сталося. Збіг ДНК підтвердив загибель воїна. Йому назавжди 39 років…
Для своїх рідних Ігор був найкращим турботливим сином, братом -який завжди давав підтримку рідній сестрі.
