Сьогодні, 26 лютого, кропивничани попрощалися із загиблими від рук російських загарбників земляками – Героями: солдатами Антоном Гейком, Сергієм Ковальчуком, Костянтином Слоневським та Єгором Караушем.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Антон Гейко народився 27 січня 1988 року, в Кропивницькому. Навчався в Новомиколаївській гімназії. По закінченню вступив до Регіонального центру професійної освіти ім. О.С.Єгорова на спеціальність «Слюсар транспортних засобів». Згодом, прагнучи розвиватися та вдосконалювати свої навички, пройшов перекваліфікацію на будівельні спеціальності. Працював на багатьох будівельних майданчиках міста та області, де його знали як сумлінного, працьовитого й надійного працівника. До будь-якої справи він ставився відповідально, працював на совість і завжди доводив розпочате до кінця.
У серпні 2025 року став до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду оператора безпілотних літальних апаратів десантно – штурмового батальйону. Службу ніс гідно, з честю виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною. Він залишався вірним присязі, побратимам і своїм переконанням, проявляючи витримку, відповідальність і відвагу.
Солдат Антон Гейко загинув смертю хоробрих 29 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області. Йому було 37 років …
Сергій Ковальчук народився 05 липня 1982 року в Кропивницькому. Навчався в Аджамській загальноосвітній школі. Згодом пройшов строкову службу в місті Дніпро, в спецпідрозділі «Кобра». Служба загартувала його, навчила дисципліни, витривалості та братерству. Повернувшись додому, Сергій розпочав трудову діяльність за фахом водія. Він працював сумлінно й відповідально, користувався повагою серед колег, адже завжди був людиною слова і честі.
Під час повномасштабного вторгнення добровільно доєднався до лав Збройних Сил України. Служив на посаді командира інженерно- саперного відділення військової частини. Служба вимагала високої відповідальності, уважності та холоднокровності. Сергій гідно виконував покладені на нього обов’язки, дбав про своїх підлеглих, навчав їх, підтримував і завжди особистим прикладом демонстрував мужність і витримку. Побратими поважали його за рішучість, професіоналізм і людяність. Для них він був не лише командиром, а й надійною опорою, людиною, яка завжди підставить плече у найважчий момент. Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Серце воїна зупинилося 02 вересня 2025 року в районі населеного пункту Білокузьминівка Краматорського району Донецької області під час виконання завданнь необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави, у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України. Саме з того часу вважався безвісті зниклим, лише збіг ДНК підтвердив загибель воїна.
Йому назавжди залишиться 43 роки…
Костянтин Слоневський народився 24 червня 1993 року в Кропивницькому. Навчався в Новомиколаївській гімназії. Пройшов строкову службу. По поверненю розпочав працювати у закладі «Пекоріні».
У вересні 2024 року приєднався до лав Збройних Сил України. Воював стрільцем –гранатометником.
Солдат Костянтин Слоневський загинув смертю хоробрих 21 листопада 2024 року зупиняючи російських агресорів в районі населеного пункту Дальне Покровського району Донецької області. Саме з того часу він вважався безвісти зниклим. Родина молилася, шукала, подавала запити в надії знов побачитись, але дива не сталося. Збіг ДНК підтвердив загибель воїна. Йому було 32 роки…
Єгор Карауш народився 21 квітня 2005 року в Кропивницькому. Закінчив ліцей НУШ де виявляв цікавість до технічних предметів, любив працювати руками та прагнув розуміти, як влаштовані різні механізми. По закінченню закладу освіти вступив до Регіонального центру професійної освіти ім. О.С.Єгорова на спеціальність «Слюсар транспортних засобів». Обрав професію свідомо, адже з юних років надзвичайно полюбляв автомобілі. Машини були його справжньою пристрастю — він чудово розбирався в техніці, міг годинами працювати, знаходити несправності й уміло їх усувати. Він мав золоті руки, технічний розум і велике бажання розвиватися у своїй справі. Його поважали за наполегливість, відповідальність і щиру любов до обраної професії. Попереду було багато планів і мрій, пов’язаних із улюбленою справою та майбутнім життям.
У 2025 році Єгор Карауш підписав контракт з Збройними Силами України, воював гранатометником.
Свій останній бій солдат Єгор Карауш прийняв 15 лютого 2026 року в районі населеного пункту Воздвижевка Запорізької області під час виконання бойового завдання.
Йому назавжди залишиться 20 років…
Схилімо голови і вшануємо пам’ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Вічна і світла пам’ять!
