“Коли проїздиш повз понiвеченi та спаленi iсторичнi пам’ятки та села – це дуже страшнi вiдчуття”, – дiлиться волонтерка, засновниця та голова ГО “Спiлка ветеранiв вiйни, учасникiв АТО/ООС “Iволга” Дарія Iльїна.
Про крайню гуманiтарну поїздку на Донеччину панi Дарія розповiдає кореспондентцi сайту Златопiль.
“За 24 години ми проїхали 1200 кiлометрiв по непростим дорогам під грозами та зливами вiд Костянтинiвки до Святогорська, щоб доставити необхiдне нашим хлопчикам. Відвідали 11 підрозділів трьох бригад.
Дуже складно бачити Святогірськ, колись чарiвну перлину, а зараз знищений та розвалений, випалені населені пункти, де нещодавно вирувало життя…
Але навіть в цих подорожах є приємнi моменти: зустрiла колишнього колегу, який зараз там несе службу начмедом, позгадували минуле, поспiлкувалися… Так тепло на душi вiд таких зустрiчей…”
Дарія Iльїна займається волонтерством з 2014 року, коли її син, лейтенант ЗСУ, командир взводу, Андрiй Iльїн, позивний “Iволга”, пiшов добровольцем на фронт.
“Допомогу я зараз возю сама. А починалося все тодi, коли мiй син пiшов служити, тобто в березнi 2014 року, як тiльки створився наш17-й окремий мотопiхотний батальйон “Кiровоград”. Перша моя гуманiтарна поїздка вiдбулася в Мелiтополь у липнi 2014 року, коли пiдроздiл сина охороняв мiсцеве литовище. Тоді я зазвичай збирала допомогу, возила її в Кропивницький i передавала через волонтера Павла Кучеренка, який вiдвозив все до сина. А потiм, коли син загинув, почала вже їздити сама”.
Загинув Андрiй Iльїн 22 сiчня 2015 року, поблизу Горлiвки, посмертно нагороджений відзнаками: “Народний Герой України”, орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, “За вірність народу України” І ступеня.
“Я дуже тяжко пережила це горе, тому, щоб знайти якийсь сенс, почала возити допомогу нашим хлопчикам. В другiй половинi 15-го та 16-го року бувало по кілька поїздок в тиждень на Схiд, тодi там було дуже гаряче на всiх напрямках. Я жодного разу не зупинялася. Я об’їздила всю лiнiю фронту вiд Станицi Луганської до Широкиного та Марiуполя.
На початку повномасштабної вiйни, перша поїздка була 4 березня. Мали їхати в Лисичанськ, поїхали через Кремiнну. Потрапили пiд обстрiл градiв, довелося тоді тiкати. Регулярно їздили також на Херсонщину. Немає такого мiсця, де б я не була. Зараз в мене здебiльшого Бахмутський напрямок, тому що там дiйсно найважче”.
Панi Дарія везе все, що потрiбно хлопцям, вiд їжi та лiкiв до дронiв-камiкадзе та автiвок.
“Збирати необхiдне допомагають простi люди, якi вже давно зi мною. Також долучаються такi самi волонтери з iнших мiст та областей. В нас громадська органiзацiя і ми мало сподiваємося на фонди, але нам все одно по можливостi допомагають. Допомогу надсилають нашi земляки з Америки, Францiї, Польщi, ось на крайню поїздку збирали кошти в Нiмеччинi, в мiстi Вiсмар. Зi мною зв’язалася землячка Марина Мартиненко, яка там мешкає, i запропонувала допомогу нашiй органiзацiї”.
Панi Марина розповiла, як вийшло допомогти громадськiй органiзацiї Дарії Iльїної.
“Я сама родом зi Свiтловодська, коли приїхала в Вiсмар, то вирiшила всiма силами пiдтримувати Україну. I почала органiзовувати заходи, на якi приходили як нiмцi так i українцi. Ми розповiдали не лише про зруйновану війною країну, а й про вiльну, квiтучу, яскраву Україну. Про нашу промисловiсть, культуру, iсторiю, ми побачили, що нас почула мiсцева громадськiсть. I поряд зi своєю дiяльнiстю ми почали просити про адресну допомогу. Про Дарію Iльїну зi Свiтловодська я знала, що пiсля загибелi сина-Героя, вона присвятила життя допомозi вiйськовим. I я звернулася до людей тут з пропозицією задонатити на цю громадську органiзацiю. Нiмцi вiдгукнулися на це прохання”.
Також продуктовi набори в цю крайню поїздку для хлопцiв привезла i засновниця ГО «Громадськi iнiцiативи”, Марiя Чорна.
Панi Дарія розповiла про потреби для захисникiв.
“Приїхали цього разу, а хлопцi питають, чи нiчого домашнього немає, бо так хочеться домашнiх пирiжечкiв та котлет. Вони не голодують, але домашня їжа то iнше. На “нулi” вогнище не розпалиш, то треба таке, чим можна швидко перекусити.
Також потрiбно дуже багато дронiв, якi рятують десятки життiв. Адже має значення, чи пiхота пiде брати якусь точку, чи запустити один дрон. Хлопцi на цих подарунках для ворога пишуть “Iволга” або “За Iволгу” i додають “це вам вiтання з того свiту!” Так хлопцi мене й пiдтримують, зберiгаючи пам’ять про сина…
Кожен тиждень волонтерка їде в гарячi точки, не має вихiдних та вiдпочинку.
“Мене постiйно запитують, де в моєму вiцi беруться сили, а я говорю, що черпаю ресурси вiд них. Кожну поїздку я бачу їхнi такi рiднi мордашки. Ми з ними i обiймаємося, i плачемо, i смiємося разом, а чого варте лише почути вiд них «наша мама приїхала». Це допомагає жити. А скiльки сотень тисяч кiлометрiв перемотано”.
Дарія Iльїна має багато нагород, серед яких як державнi Орден Княгинi Ольги III ступеня, вiд мiноборони “Знак пошани” i “Медаль за сприяння збройним силам України”, так i вiд пiдроздiлiв “Орден матерi”, “Бойовий волонтер” та iншi. Але вона вважає це не особистою заслугою.
“Я звiсно вдячна, але не вважаю, що це нагороди мої особисто. Якби можна було подiлити на частинки, я б всiх вiдмiтила”.
На питання чи не страшно їй постiйно ризикувати своїм життям, панi Дарія вiдповiдає:
“Не страшно, коли ти розумiєш для чого ти це робиш. Нашi захисники мають нам бути дорожчими за своїх дiтей, адже вони вiддають за нас найголовнiше – своє життя i здоров’я. Ми їдемо повз поля, а там цвiте безлiч макiв i в мене асоцiацiя, що це квiтне кров наших захисникiв…. Аби всi українцi хоч на йоту розумiли, що нашi вiйськовi там переживають, то вони нiколи б не казали, що втомилися вiд вiйни…”
Нашi титани тримають на своїх плечах свободу України, а ми можемо пiдтримувати їх чим можемо. I найменше що ми можемо зробити – це задонатити.
Для всiх, хто має змогу пiдтримати ГО «Iволга», можуть це зробити за реквiзитами:
Приват Банк 4731219113207520 Iльїна Дарiя Дмитрiвна
Монобанк 4441111133069827
Перекази з-за кордону Pay Pal daria081057@gmail.com
https://send.monobank.ua/jar/7Uh79uc6
Спілкувалася Олена Шендеровська
Фото зі сторінки Дарії Ільїної у Фейсбуці
