Це Катя. Вона допомагає жінкам з ВІЛ приймати діагноз та вірити, що все буде добре. Мама трьох дітей, медик за освітою, емпатична і милосерда. 12 років працює у благодійній організації «100 відсотків життя. Кропивницький» соціальною працівницею.
«Вибач, що я без квітів»
У Каті в одній руці сумка з АРВ-терапією (медичні препарати для людей з ВІЛ), в іншій – телефон, який вібрує.
– Так, сонечко. Як малий почувається, все добре? – Катя заспокоює жінку, розповідаючи про те, щоб не пропускала прийом АРВ-терапії, адже це дуже важливо для людей, які живуть з ВІЛ.
За п’ять хвилин Катя прощається і каже, щоб у разі чого телефонувала.
– Інна нещодавно народила четверту дитину. Втомлена, але якось тримається. Від війни втікала на руках з восьмимісячною дитиною, сиділи під обстрілами, – Катя вже повертається до мене і розповідає про клієнтку: – Спочатку зупинилися у Черкаській області, зараз проживає у Кіровоградській. Тут вже народила двох дітей.
Поки ми йдемо з медзакладу, де Катя отримувала ліки, до автобуса, вона розповідає про клієнтку.
– Інна дізналася про ВІЛ у райцентрі, де наразі проживає. Їй зробили швидкий тест. Результат був позитивний. У дитини також. Їм набрали імуноферментний аналіз, який згодом підтвердив результат. Лікарі радили їхати у СНІД-центр за ліками. Я вже знала про Інну і чекала її, щоб надати консультацію. Але Інна не хотіла лікуватися, казала, що нема в неї ВІЛ-інфекції, що це все вигадка. Я зустріла її вже біля воріт, вона викликала таксі, щоб їхати на автостанцію. Але не могла додзвонитися. Я підійшла до неї і почала розмову, запропонувала її провести до автостанції без таксі, тут неподалік. Вона погодилася – не хотіла спізнитися на автобус. Так дорогою відбулася наша перша консультація, – каже Катя.
Жінка йшла важко на контакт, але все ж її вдалося вмовити почати лікування заради здоров’я майбутньої дитини. Інна була вагітна. Від того дня вони весь час на зв’язку з соціальною працівницею: обстеження, проміжні аналізи, направлення в лікарню «Охматдит». Все було під контролем Каті. І перший прийом ліків, і перший страх, що вона помре.
– Ти не сама. Багато жінок з ВІЛ п’ють терапію, народжують здорових дітей, живуть повноцінним життям. Це я повторювала їй всю вагітність. Коли народжувала Інна, то я так поспішала до неї з речами для пологів, сумішшю для харчування, що з порогу сказала: «Вітаю! Вибач, що без квітів», – усміхається соціальна працівниця.
Після пологів Інна отримала підтримку від благодійної організації: пологовий гігієнічний набір, сертифікати на продукти харчування у супермаркеті, дитячу суміш. Жінка була дуже вдячна.
«Залучали психолога. Я була весь час на зв’язку»
Ми спиняємося на автовокзалі. Тут вже стоїть автобус, яким соціальна працівниця передає ліки. Катя здійснює адресну доставку АРВ-терапії жінкам, які живуть з ВІЛ у місті Кропивницький. Наразі її клієнтка перебуває у рідних у селі. Звісно, про те, що там упаковані ліки ніхто не знає, адже інформація про стан здоров’я людини, зокрема ВІЛ-статус, є конфіденційною
– Це АРВ-терапія для Олі. Їй 33 роки. Нещодавно народила другого хлопчика. Перший чоловік помер від захворювань, які виникли від СНІДу. Він відмовлявся від будь-якого лікування. Їхня перша дитина має негативний результат. Після смерті чоловіка Оля також не приймала довго ліки, була депресія, перестала вірити, що ліки якось їй допоможуть. Коли жінка потрапила до мене під супровід у нас було багато розмов. Залучали психолога, я була весь час на зв’язку. Оля нас почула, приймала ліки без пропусків, її стан здоров’я поліпшився. Згодом вона зустріла чоловіка, почали зустрічатися, жити разом, завагітніла. Оля знала, що може мені довіритись. Народила нещодавно, статус дитини ще не визначений. Вона приймає профілактику, яку дають новонародженим діткам, в яких мами мають ВІЛ-позитивний результат, – каже Катя, додаючи, що Оля отримала таку саму гуманітарну допомогу від БО «100 відсотків життя. Кропивницький», як і Інна.
Як БО «100 відсотків життя. Кропивницький» допомагає жінкам з ВІЛ
У благодійній організації в межах проєкту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині», який фінансово підтримує Глобальний фонд, наразі під супроводом перебуває 25 вагітних жінок та породіль, які живуть з ВІЛ. Їх супроводжують соціальна працівниця Катерина Ігнатьєва. Кожна породілля отримує гуманітарну допомогу. Протягом січня -травня 2026 року забезпечено соціально-психологічною підтримкою 25 жінок, а також тринадцять отримали допомогу у вигляді пологових наборів та сертифікатів.
На жаль, щодо жінок, які живуть з ВІЛ досі існує чимало міфів та стереотипів. Як розповідають фахівці благодійної організації – таких історій багато. Жінки часто не розповідають про свій ВІЛ-статус родичам або близьким людям, адже зазнають осуду. Були випадки, коли батьки, які знали, що в доньки ВІЛ-позитивний статус, наполягали переривати вагітність. Навіть, самі жінки часто бояться звертатися в лікарню, коли дізнаються про вагітність, а що скажуть медичні працівники, а якщо вони комусь розкажуть.
– Це найпоширеніші страхи серед вагітних. Ми намагаємося їх долати, підтримуємо і повторюємо, що ми поряд, – розповідає соціальна працівниця Катерина Ігнатьєва.
Міфи про вагітних жінок, які живуть з ВІЛ:
МІФ: Жінка з ВІЛ за станом здоров’я не може народжувати
Правда: Жінка з ВІЛ може народжувати. Вона має таку ж репродуктивну функцію, як і будь-яка жінка.
Міф: ВІЛ-позитивна жінка передасть ВІЛ дитині
Правда: Якщо жінка приймає АРВ-терапію, ризик передачі ВІЛ від матері до дитини є мінімальний – вона народжує дитину без ВІЛ
Міф: Якщо у батьків є ВІЛ, у дитини теж буде
Правда: Якщо майбутні батьки приймають лікування, дотримуються рекомендацій, ризик передачі ВІЛ дитині дуже низький.
МІФ: Життя жінки з ВІЛ після пологів погіршиться
Правда: Якщо жінка отримує належне лікування, а вагітність не є протипоказанням, її стан не зміниться.
Ім’я жінок у статті змінено
Вікторія Семененко
