Вони мали великі плани на життя. Мріяли бачити, як ростуть їхні діти, та бути поруч з рідними. Натомість, не вагаючись, покинули мирне життя та стали на захист країни від загарбників. Служили чесно й віддано та пожертвували у цій боротьбі найціннішим – життям. Сьогодні у рубриці сайту Златопіль в пам’ять про полеглих героїв розповідаємо про Віктора Нестеренка, Сергія Карпова та Віктора Стефанюка.
“Пишу вірші про коханого”
“Добрий, чесний, справедливий, скромний, привітний, щирий і простий”, –найкращі слова на адресу загиблого чоловіка Віктора Нестеренка говорить його дружина Ірина.
Жінка розповідає, що коханий мав дві вищі освіти, багато читав, навіть, на фронті в окопі. Поряд з ним кожен день був святом, своє життя він присвятив сім’ї. Заради рідних дихав, працював, заради них із перших днів великої війни доєднався до оборони країни. При цьому раніше до військової справи жодного стосунку не мав.
Віктор Нестеренко народився у Кропивницькому. Працював у кадастровому центрі. Мріяв про донечку і, коли народилася його маленька копія, довго не думаючи, батьки назвали дівчинку Вікторією.
Вікторія з батьком були дуже близькими. Разом гуляли забутими стежками у Чорному лісі, грали у комп’ютерні ігри. Будучи у найгарячіших точках, тато завжди знаходив час їй подзвонити.
Загинув Віктор у травні 2022 року під час мінометного обстрілу на Миколаївщині. Тепер йому назавжди 39.
Сім’я захисника дуже тяжко переживає втрату. Вікторія, говорить мама, щоночі бачить тривожні сни та обіймає татів бушлат. Сама ж Ірина свій біль виливає на папері – про коханого вона написала низку віршів.
“Вдячна за прожиті роки”
“Вдячна, що він був у моєму житті, за донечку Катрусю, за те, що став справжнім другом для мого сина Максима”, – каже про свого чоловіка Сергія Карпова дружина Олена.
Вона розповідає, що доля подарувала їм з коханим сім років спільного щасливого життя.
“Мій Сергій був для мене не лише найкращим чоловіком, а й вірним другом, цікавим співрозмовником, турботливим батьком дітям, колегою, невиправним романтиком”.
Олена і Сергій – інженери-конструктори. Працювали на заводі “Підйомно-транспортного устаткування”. Проектували вантажопідйомні крани. Там і познайомились. Потім Сергій працював інженером-електриком у приватному підприємстві.
У мирному житті олександрієць захоплювався перегонами “Формула-1”, знав всіх учасників, у якому році та як вони перемогли. Любив автомобілі й це захоплення передалося його донечці Катрусі. Вона вже в чотири роки знала всі марки легкових і вантажних машин. Олена говорить, що Сергій дуже любив свою маленьку дівчинку і називав її “моя куріпочка”.
Мобілізували захисника 14 березня 2022 року. Він був старшим солдатом, обіймав посаду начальника електростанції відділення технічного обслуговування автомобільної техніки.
“Чесно й добросовісно служив до 30 листопада 2022 року. Загинув на території Херсону. Йому назавжди 44 роки. Ми були разом сім років… Так мало, але так багато за що є йому подякувати”, – каже жінка.
Олена додає, що Сергій завжди давав їй доречні та цінні поради. Його мудрості та сильного плеча нині родині дуже бракує.
“Дуже сумуємо і вічно любимо нашого татка”, – говорить жінка.
“Він не міг ховатися”
“Він весь час говорив: – Як я можу ховатися, якщо мої брати захищають рідну землю, а я буду сидіти?! Що я скажу сину? Що ховався?”, – переказує слова Віктора Стефанюка його дружина Наталія.
Вона розповідає, що чоловік не зміг лишатися байдужим, коли на рідній землі розгорілося полум’я війни. Віктор вважав своїм обов’язком боронити Батьківщину від окупантів.
Народився захисник у 1993 році. За рік його родина переїхала до села Любимівка Вільнянського району Запорізької області, де Віктор виріс. У 2010 році закінчив Любимівську загальноосвітню школу і вступив до автотранспортного ліцею у Запоріжжі. Здобув професію слюсаря.
Працював на меблевій фабриці. На військову службу пішов добровольцем у листопаді 2022 року та проходив її у 110 окремій бригаді 113 окремого батальйону територіальної оборони. Був солдатом артилерійського підрозділу.
11 липня 2023 року під час виконання бойового завдання біля н.п. Новодарівка Запорізької області отримав осколкове поранення. Майже місяць лікарі боролися за його життя, але 7 серпня серце захисника припинило битися.
“Віктор був позитивним, добрим, опорою для своєї родини, люблячим татком для чотирирічного сина Ігоря. Він назавжди залишиться в наших серцях справжнім Героєм! У червні йому виповнилося лише 30 років. Війна забирає молодих, сповнених патріотизму та жаги до життя”, – додає Наталія.
Нині родина військового знайшла прихисток у Кропивницькому.
Нехай світла пам’ять про наших захисників буде сильнішою за смерть і назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, колег, бойових побратимів, усіх, хто знав їх, любив і шанував.
Слава Героям!
Цей матеріал створено у співпраці з “Благодійною фундацією “Мрія”, що опікується родинами полонених, зниклих безвісти і загиблих захисників, а також сім’ями цивільних бранців. Регіональне відділення організації працює і у Кропивницькому. Благодійний фонд пропонує гуманітарну, освітню, юридичну, психологічну допомогу тощо.
Адреса: м. Кропивницький, вул. Євгена Чикаленка, 1а, оф. 307.
Телефон: 050-742-58-51.
Час роботи: 9.00 – 18.00.
Фейсбук-сторінка: https://www.facebook.com/profile.php?id=100092731576183
