Яриніч Володимир Іларіонович – видатний подвижник онкологічної служби України, який був першим серед тих, хто заклав її фундаментальні основи в нашій державі.
Він не був ідеальною, він був реальною Людиною, яка не зважаючи на всі негаразди, труднощі, перешкоди і виклики, що були на його життєвому та професійному шляху, мужньо і гідно їх долав. Володимир Яриніч долав їх заради головної мети свого життя – стати лікарем високого рівня і рятувати життя інших людей.
Очоливши у 1974 р. онкологічну службу Кіровоградщини, Володимир Яриніч доклав титанічних зусиль для того, щоб створити належні умови для лікування хворих на онкологію пацієнтів Кіровограда (тепер Кропивницький), Кіровоградської області та України вцілому.
Саме Володимир Яриніч у середині 70-х рр. ХХ ст. сформував, ініціював, обґрунтував і успішно реалізував на практиці ідею будівництва в Кіровоградській області нового приміщення для КЗ “Кіровоградський обласний онкологічний диспансер” (тепер КНП “ОКОЦ КОР”), який сьогодні є одним з найкращих в Україні.
Не зважаючи на панування радянської командно-бюрократичної системи, коли будь-яка ініціатива не можлива була апріорі, і могла призвести до покарання, Володимир Яриніч не побоявся і таки зумів донести до високопосадовців Кіровоградщини прогресивний і вкрай важливий для громади медико-соціальний проєкт. Адже владу Кіровоградщини тих часів, цілком влаштовувало, напівзруйноване під час Другої світової війни приміщення єврейської лікарні, що знаходилося у місті Кіровоград (тепер Кропивницький) по вулиці Гоголя. Зрозуміло, що цю лікарню можна було б десятиліттями ремонтувати, перебудовувати і добудовували, витрачаючи державні кошти та кошти громади безперспективно.
Володимир Яриніч народився 18 січня 1941 р. у незаможній родині на Чернігівщині. Свого батька він ніколи не бачив, оскільки Іларіон Яриніч загинув у 1941 р. захищаючи українську землю від нацистських окупантів і був похований на Хмельниччині у братській могилі. Мати Володимира Яриніча, Ганна, одна виховала та поставила на ноги Володимира, та його старшу сестру Софію і молодшого брата Миколу. Володимир Яриніч мав сильний характер, був вольовим та цілеспрямованим, всього в житті досягав самостійно, власною працею та завдяки своїм здібностям. Закінчивши у 1963 р. Дніпропетровський державний медичний інститут, отримав направлення на роботу в Кіровоградську область.
Свою професійну діяльність розпочав на посаді лікаря-педіатра в Катеринівській дільничний лікарні Кіровоградського району. Далі була робота у КЗ “Кіровоградський обласний онкологічний диспансер” (тепер КНП “ОКОЦ КОР”) на посаді анестезіолога. Саме праця на посаді анестезіолога, допомогла Володимиру Яринічу, усвідомити те, що його покликання – хірургія: “Хірургія була моєю мрією, до здійснення якої я йшов, долаючи перешкоди”.
Він постійно удосконалював себе як професіонала – читав багато медичної літератури, відвідував численні семінари, симпозіуми та конференції.
У 1967 р. Володимир Яриніч отримав призначення на посаду хірурга в Кіровоградську районну лікарню, де згодом очолив хірургічне відділення лікарні.
У 1974 р. , він отримав призначення на посаду головного лікаря КЗ “Кіровоградський обласний онкологічний диспансер” (тепер КНП “ОКОЦ КОР”).
Очоливши цю медичну установу особливого призначення, Володимир Яриніч, якому на той час було 33 роки, взяв на себе увесь тягар відповідальності за її подальшу долю. Приміщення по вул. Гоголя, яке було виділене владою у 1948 р. для КЗ “Кіровоградський обласний онкологічний диспансер” було в занедбаному стані, санітарні умови не відповідали медичним вимогам. Зокрема, медичні палати були на 7-8 чол., і навіть на 10-11 пацієнтів, на увесь заклад було лише 2 душові, а вбиральні, яких було 3, розміщувалися у дворі медичного закладу. Пізніше, вже коли було збудовано нове приміщення для КЗ “Кіровоградський обласний онкологічний диспансер”, в одному із інтерв’ю Володимир Яриніч сказав: “То були жахливі часи. Ви не знаєте, в яких умовах ми працювали…Атмосфера в колективі була гнітючою. Умови для роботи – не приведи Господи”.
Мало хто знає якою важкою щоденною самовіданною працею з боку Володимира Яринічастало можливим реалізувати цей медико-соціальний проєкт. Довгих понад 26 років він здійснював постійний пошук фінансових можливостей для будівництва нових корпусів для КЗ “Кіровоградський обласний онкологічний диспансер” – спочатку першої, а потім другої черги.
Володимир Яриніч відстоював кожну копійку виділених державою коштів на завершення його будівництва. У березні 2010 р., як депутат Кіровоградської обласної ради, він навіть був змушений звернутися з депутатським запитом до правоохоронних органів, оскільки частина виділених державою коштів на завершення будівництва другої черги КЗ “Кіровоградський обласний онкологічний диспансер” до медичної установи так і не дійшли. То був дуже мужній вчинок Володимира Яриніча як людини і керівника, задля добробуту громади. Адже тоді говорити правду про такі речі було неприйнятним, а іноді і не безпечно.
Говорити правду про фінансові зловживання чиновників і сьогодні не кожен може собі дозволити, та й чи захоче керівник будь-якого сучасного закладу це робити задля інтересів громади, питання риторичне?
Професійний шлях Володимира Яриніча як лікаря і керівника, є яскравим прикладом того, як одна особистість, завдяки самовідданості справі, рішучості, принциповості і незламності може відіграти вирішальну роль в історії, у даному випадку в історії становлення онкологічної служби на Кіровоградщині та в Україні вцілому.
У своїх спогадах про Володимира Яриніча, як керівника, народний депутат України, Міністр України з питань надзвичайних ситуацій Кальченко Валерій Михайлович зазначив:
“До зустрічі з Яринічем Володимиром Іларіоновичем, таких відданих справі керівників, які готові принести своє життя в жертовність задля реалізації доброї справи для громади, я не зустрічав”.
У 1995 р. відбулося відкриття першої черги КЗ ” Кіровоградський обласний онкологічний диспансер”, однак вирішити всіх проблем новий корпус не зміг. Саме тому вже через рік у 1996 р. розпочалося спорудження ще одного корпусу -другої черги для КЗ ” Кіровоградський обласний онкологічний диспансер”, завершення будівництва якого відбулося вже під керівництвом Костянтина Володимировича Яриніча у жовтні 2010 р.
Володимир Яриніч був багатогранною і надзвичайно енергійною людиною, ніколи не зупинявся на досягнутому. Він був не лише головним лікарем медичної установи особливого призначення, високопрофесійним хірургом-онкологом, а й активним учасником громадського життя міста Кіровограда (тепер Кропивницький) та Кіровоградської області.
У період з 1998 р. по 2010 р. Володимир Яринічтричі обирався депутатом Кіровоградської обласної ради, двічі як самовисуванець, а у 2006 р. від партії “Народний Союз “Наша Україна “.
У політику він пішов не за ради вирішення своїх інтересів, що, на жаль, досить часто трапляється в сучасному українському політикумі, а з метою активізації фінансової підтримки та реформування медичної галузі України. Зокрема, він був прихильником ідеї того, що лікування тяжких хвороб, зокрема, таких як онкологія, яке є досить дороговартісним, має покриватися за державний кошт. У своїх численних публікаціях він критикував владу за бездіяльність та розбазарювання бюджетних коштів, які можна було б спрямувати на охорону здоров’я населення області.
Володимир Яриніч повністю віддавався праці в онкодиспансері, жив ним і фактично проживав у ньому, бо робота у нього завжди була на першому місці. Майже усе своє життя – 56 років, починаючи з 1963 р. Володимир Яриніч лікував та рятував здоров’я і життя інших людей.
Володимир Яриніч виступив фундатором і заклав основи онкологічної служби на Кіровоградщині, став родоначальником школи онкологів в Кіровоградській області. Сьогодні учні Володимира Яриніча та послідовники його справи , які є провідними лікарями-онкологами КНП “ОКОЦ КОР” серед яких – Чалий О. С., Скородумов Ю. О., Яриніч К. В., Макарук І. М., Васецький В. О., Богатир Г. О., Крамар Т. М., у складних умовах воєнного стану, продовжують справу всього його життя.
Ім’я Володимира Яриніча видатного хірурга-онколога, який був одним із фундаторів онкологічної служби в Україні, назавжди ввійде в історію медицини, і якщо не в сьогоденні то у майбутньому отримає гідне вшанування.
Автор: кандидат історичних наук, доцент Печериця Тетяна
