Вже другий місяць українці, спільно з усім світом, перебувають в незвичних для себе умовах, які є стресовими як для дорослих, так і для дітей. До страху перед хворобою та економічною нестабільністю додалися купа обмежень, в яких опинилася кожна людина. І якщо жителям приватного сектору є де усамітнитися та є чим зайнятися у дворі, то мешканці маленьких квартир потерпають від позбавлення особистого простору.
Скільки триватимуть обмеження і якими будуть наслідки ми дізнаємося пізніше, а зараз потрібно якось миритися з собою та з тими, з ким опинилися під одним дахом. Як то все зробити сайту Златопіль розповів кризовий психолог ПМ “Інсайт” Андрій Фоменко.
Кореспондент: Раніше ми часто чули, що у працюючих людей немає часу один на одного i отмимовільно зараз склалася ситуацiя, коли всi можуть зiбратися разом i наспiлкуватися. То чому ж бiльшостi родин так складно виявилося опинитися на однiй територiї?
Андрій Фоменко: По-перше, навiть найміцніша родина – не дещо цiле. Це дещо сталий формат стосункiв двох або бiльше людей. В цих стосунках є встановлений порядок i правила. Мало у кого цi правила на всi випадки життя, бiльшою частиною вони розрахованi на ситуацiї, в яких вже перебувала родина. В iнших випадках правила потребують перегляду або доповнення. Формат разом 24/7 вiдомий бiльшості по спiльних вiдпустках, не вдається трансформувати на карантин, що не окреслений нi чiткими часовими межами, а нi порядком взаємодiї в локальнiй зонi, на якi перетворюється житловий простiр. Кожному з членiв родини треба знайти своє мiсце в ньому, встановити порядок спiлкування, захистити свiй iнтимний простiр, тощо. Якщо це не зроблено в порядку цiльової комунiкацii, варто очищувати сплескiв емоцiй i iнших проявiв опору. Крiм того, в Українi варто окремо вiдзначити чинник економiчного впливу на родини. Не усi члени окремої сім`ї можуть мати спiльне уявлення, як керувати бюджетом в умовах економiчної нестабiльностi. В родинах зi слабкою комунiкацiєю, криза проявлятиметься жорсткiше, у iнших вiдбудеться перегляд обов`язкiв i актуалiзацiя тих аспектiв життя кожного, що ранiше лишались за межами родинних стосункiв. Iншими словами, зараз складно переживати проблеми з бiзнесом або роботою, аби це не зачепило iнших членiв родини.
Чи можна сказати, що люди насправдi може й не любили один одного, чи навiть i не знали?
Щодо любовi, як почуття, так це взагалi цiкаве питання. Чи можемо ми твердо заявляти, що людськi почуття незмiннi? Думаю кохання може зазнавати змiн, iнодi воно трансформується до невпiзнання, але для когось лишається коханням. Думаю, тут варто бiльше говорити про прийняття партнерами один одного, про довiру i спiввiдповiдальнiсть, а почуття – чудовий фундамент для цього всього. Але чи вартi почуття чогось, якщо втрачено довiру, або їх поступово знищує образа? В цих випадках людей iнодi рятують дистанцiя i стосунки з рiднею, друзями, колегами. Карантин просто може це викрити, i призвести до певної фрустрацii, напруження, конфлiктiв.
Стосовно ґрунтовного знання свого партнера – це теж вiдносна рiч. Ми знаємо наших партнерiв крiзь призму подiй i обставин, якi вже переживали. Тож в любовi i радостi – це означає набуття досвiду, а не фiксований стан. Ми обов`язково дiзнаємося один про одного щось нове, приймемо цi знання, або нi, зможемо щось змiнити, або змирятимося – це залежить вiд нас самих.
За статистикою через вимушене перебування на однiй територiї почастiшали випадки домашнього насильства. В чому причина та як цьому запобiгти?
Домашнє насильство – це взагалi гостра тема. Воно, як правило не з`являється зненацька. Це той фактор, який просто може вийти з тiнi в умовах карантину. Причини насильства не в обставинах, а в людях. Хтось потерпав вiд насильства в дитинствi, бачив його мiж батьками, зазнавав в компанiї однолiткiв i зрештою прийняв таку модель поведiнки, як можливу. Насильство ж не обов`язково фiзичний вплив, це передусiм контроль свого партнера, який дозволяє насильнику вiдчувати себе впливовим i значимим. Насильник почувається чудово, коли може контролювати жертву. В умовах карантину для цього вiдкривається бiльше можливостей, а об`єктiв контролю стає значно меньше.
Крiм того, насильство може бути пов’язано з емоцiйними проблемами, пережитими травмами – тим, що не дозволяє добре вiдчувати людинi свiй стан. Тодi, емоцiйний вибух може мати вирiшальне значення. Людина в умовах обмежень зриватиметься частiше, що звичайно може впливати на рiдних. А ще є важливе питання особистих кордонiв. Якщо звичайний робочий режим родини дозволяв людям номiнально визнати їхню активнiсть поза родиною, то тепер у людини “без меж” є всi пiдстави втручатись в приватнiсть рiдних. Отож карантин просто створює умови для прецедентiв домашнього насилля. I те, що ми в цьому сенсi можемо тепер бачити- це чудова можливiсть зрозумiти, хто поруч, i кому дiйсно можна довiряти.
Як правило коли вiдбувається насилля в родинi, то виокремлюється агресор та жертва. Як дiяти в такому випадку потерпілій стороні, коли всi iзольованi i не мають можливостi уникати один одного в замкненому просторi? До кого порадите звертатися за допомогою?
Щодо можливостей отримати допомогу в цих випадках, то у нас в країнi з цим i ранiше було нелегко. Жертва домашнього насильства мала зазнати низку поневiрянь, аби отримати допомогу вiдповiдних органiв. Адже ще треба довести, що ви, або я -жертва. Спробуйте довести комусь, що ви зазнаєте психологiчного насильства, або вас обмежують в свободi, або ви не можете скористатись грошима родин за своєю необхiднiстю. Звичайно є соцiальнi служби й правоохороннi органи, але вони усунуть проблему тимчасово. А звернення до психолога буде ефективним, якщо родина готова до терапевтичної iнтервенцiї. З проблемою домашнього насильства в Кропивницькому також працюють правозахисники i психологи ГО “Територiї успiху”, можна звернутись до них по консультацiю, у них є досвiд в цьому напрямi соцiального супроводу.
Через те що зараз турбота про освiту школярiв лягла на плечi батькiв, виникає безлiч конфлiктiв i не завжди батьки поводяться спокiйно та конструктивно. Що робити батькам, коли вони “не тягнуть” домашнiй освiтнiй процес, щоб не травмувати дитину i самому залишитися при здоровому глуздi?
Дистанцiйне навчання – новина для усiх. Дiти мають перебудувати свої уявлення про освiтнiй процес, а дорослi i педагоги мають до цього пiдлаштуватися. На практицi виходить дещо iнше. Бiльшiсть вчителiв, захищаючи свою зарплату, поспiхом розробляли i впроваджували свої дистанцiйнi курси, не розраховуючи на те, що їхня участь в цьому форматi роботи зменшилась, а самостiйне опрацювання матерiалу для дiтей 9- 15 рокiв – ще той виклик. Батьки намагаються звичайно, але це додаткове навантаження на родину. По суті, ця ситуацiя мала б вирiшуватись триумвiратом педагог-батьки-учень, але допоки нiчого подiбного менi побачити не вдалось. Можливо десь… А де розвивальнi iгровi форми навчання? Де вiртуалiзацiя творчих методик? Сукупнiстю чинникiв карантин збiльшив тривожнiсть дiтей, зменшив можливостi фiзичного вiдреагування, переключив iх на формат комунiкацii людина-машина-людина, посилюючи фiксацiю на гаджетах. З напруженням очiкую того, як дiтей вертатимуть у формат аудиторного шкiльного навчання.
На початку карантину всi жартували, що за 9 мiсяцiв пологовi будуть переповненi, адже спiльного часу тепер купа. Але насправдi, ми бачимо на прикладi Китаю, що пiсля карантину безлiч сiмейних пар побiгли розлучатися. Як ви вважаєте, нас теж очiкує такий бум на розлучення? Чи можна якось цьому запобігти?
Розлучення будуть. Чи збiльшиться їхня кiлькiсть? Можливо, адже карантин для родини – це нiби концентрат спiльного життя. Те, що могло iгноруватись або не визнаватись роками, тепер стане очевидним. Головне, аби пара розумiла, що можна змiнити в стосунках, що варто прийняти без змiн, а з чим миритись не варто. Скажiмо так, якщо пара визнає проблему i готова працювати з нею, то скорiш за все вдасться владнати. Напроти, якщо люди мають рiзне уявлення про проблему i не шукають спiльного виходу – це може покласти край стосункам.
В будь-якому випадку, подружнi стосунки краще сприймати, як динамiчний процес. Ми маємо право на розвиток, можемо розвиватись по-рiзному, розширювати свої iнтереси. Нiчого страшного в тому, якщо в цьому немає повного узгодження. Гiрше, коли люди не бажають прийняти змiни близької людини, вiдмовляються їх обговорювати, демонструють опiр i критикують. Краще спробувати домовлятись, пiдтримувати один одного, визнавати можливостi змiн.
І наостанок хочеться додати, що все колись закінчується і пандемія та карантин колись стануть спогадом, який ми будемо розповідати вже своїм дітям та онукам. А зараз найголовніше зберегти здоров’я та відносини з рідними людьми.
Спілкувалася Альона ШЕНДЕРОВСЬКА
