В Заваллiвськiй громадi зустрiли Загнiтка Олега, який повернувся з росiйського полону.
Про це повiдомили в громадi, iнформує Златопiль.
Його чекали i молились за нього найрiднiшi — мама, сестричка з сiм’єю, бабуся, сусiди, а також друзi i всi небайдужi.
Особливо зворушливою була присутнiсть учнiв мiсцевої школи, якi з повагою та щирiстю зустрiли Героя. Їхнi обличчя — мовчазне «дякую» за мир, ” вiтаємо на рiднiй землi”, за силу, за життя.
Це була хвилина справжньої єдностi, вдячностi й слiз радостi.
Як писало Суспiльне, Олег пiдписав контракт зi Збройними силами України у 2018 роцi. Тодi йому було 18 рокiв. Одразу потрапив у зону бойових дiй — воював у Донецькiй областi.
Пiд час повномасштабної вiйни служив командиром вiддiлення Десантно-штурмових вiйськ вiйськової частини А0224. Потрапив у полон бiля селища Дробишеве Лиманської громади Краматорського району на Донеччинi разом з шiстьма побратимами.
Про те, що Олег у полонi, сестра Оксана Загнiтко дiзналася через двi доби. Росiяни забрали у них документи, телефони. З номера брата рiдним написали, що вiн перебуває в полонi.
“Бiльше в нас не було нiякої iнформацiї. Ми йому написали 76 листiв, але вiн жодного з них не отримав. Тiльки вiд своєї дiвчини отримав три чи чотири листи. У полонi в нього виявили туберкульоз. Про це нам сповiщали хлопцi, якi поверталися з неволi. Вiн дуже боявся, що про це дiзнається мама, хвилювався, як вона це все переживе. Але в нього лише одна цяточка, яка лишилася вiд лiкiв, бо їм там давали пiгулки. У полонi вiн також втратив частину зубiв”, розповiдала сестра воїна Оксана Загнiтко.
Олега Загнiтка повернули в Україну 6 травня цього року пiд час обмiну вiйськовополоненими. З того часу вiн перебував на реабiлiтацiї в Києвi.
